Радіо Свобода: Чи існує «газова загроза» Європі з боку Росії?
Андріс Пієбалґс: Я дуже прагматичний. Ви можете шантажувати того, хто хоче бути шантажованим. Я не бачу тут якоїсь перспективи. Лише ясно бачу, що «Ґазпром» вирішив більшу частину експорту свого газу спрямувати європейським споживачам, знаючи, що цей ринок принесе їм добрий прибуток за їхній газ.
Р. С.: Європейський Союз дуже спокійно ставиться до різних російських газотранспортних проектів до Європи – це і «Північний потік», і «Південний потік». Хіба ви не боїтеся прихованих намагань Москви поставити Європу в газову залежність і зашкодити реалізації альтернативного європейського проекту «Набукко»?
А. П.: У згаданих проектах залучено досить багато різних компаній. Так, у «Південному потоці» працює італійська компанія ENI, яка не має стосунку до європейського проекту «Набукко». Також учасники «Північного потоку», німецькі E.ON і BASF та нідерландська Gasunie, не залучені до «Набукко», де оператором є австрійська OMV, яка не співпрацює з російськими компаніями в їхніх газових проектах. Наскільки я знаю, в консорціумі «Набукко» буде шість партнерів, ми обговорюємо з компаніями проблеми законодавства, бо газ буде надходити з родовища Шах-Деніз в Азербайджані, також із арабського газогону з Єгипту, а пізніше може бути додано трохи іракського газу. Так що після вирішення деяких правових питань ми були б готові до роботи над реалізацією проекту «Набукко» десь у другій половині 2009 року.
Р. С.: А який прогноз газового споживання Європи на перспективу і частки російського газу в цьому газовому балансі країн ЄС?
А. П.: На жаль, потреби в газі великі. Ми споживаємо сьогодні 500 мільярдів кубічних метрів газу, з якого нашого видобутку тут лише 200 мільярдів кубів. Таким чином, ми маємо розрив у 300 мільярдів кубічних метрів газу. А в 2020 році, зі зниженням внутрішнього видобутку і зростанням потреби, ми потребуватимемо вже близько 400 мільярдів кубічних метрів імпортного газу. Європа залежить нині на 25 відсотків від російських поставок, і я не думаю, що ця залежність від Росії зросте більше, аніж до 30 відсотків.
Р. С.: Таким чином, ви не бачите політичної основи у нещодавніх газових перемовах Росії в Сербії та Болгарії і в проекті «Південний потік»?
А. П.: Я бачу, що «Ґазпром» не любить постачати газ через треті країни. Вони бажають іти негайно до споживача. Я особисто вважаю, що немає нічого поганого в транзиті газу через території країн – не членів ЄС. Але вони думають інакше, це голова причина роботи над проектом «Південний потік» . Я бачу політичну основу лише в переговорах Росії з Сербією і ніде інде. Болгарія діє згідно з європейською енергетичною політикою. З погляду ЄС із «Південним потоком» нічого неправильного не діється, тільки мають бути всі регуляторні проблеми щодо цього проекту.
Матеріали до теми: Сербія підписала стратегічний енергетичний пакт із Росією – Москва повертається на Балкани Скандинавські країни: Газогін Nord Stream може становити небезпеку для екосистеми Балтійського моря
Андріс Пієбалґс: Я дуже прагматичний. Ви можете шантажувати того, хто хоче бути шантажованим. Я не бачу тут якоїсь перспективи. Лише ясно бачу, що «Ґазпром» вирішив більшу частину експорту свого газу спрямувати європейським споживачам, знаючи, що цей ринок принесе їм добрий прибуток за їхній газ.
Р. С.: Європейський Союз дуже спокійно ставиться до різних російських газотранспортних проектів до Європи – це і «Північний потік», і «Південний потік». Хіба ви не боїтеся прихованих намагань Москви поставити Європу в газову залежність і зашкодити реалізації альтернативного європейського проекту «Набукко»?
А. П.: У згаданих проектах залучено досить багато різних компаній. Так, у «Південному потоці» працює італійська компанія ENI, яка не має стосунку до європейського проекту «Набукко». Також учасники «Північного потоку», німецькі E.ON і BASF та нідерландська Gasunie, не залучені до «Набукко», де оператором є австрійська OMV, яка не співпрацює з російськими компаніями в їхніх газових проектах. Наскільки я знаю, в консорціумі «Набукко» буде шість партнерів, ми обговорюємо з компаніями проблеми законодавства, бо газ буде надходити з родовища Шах-Деніз в Азербайджані, також із арабського газогону з Єгипту, а пізніше може бути додано трохи іракського газу. Так що після вирішення деяких правових питань ми були б готові до роботи над реалізацією проекту «Набукко» десь у другій половині 2009 року.
Р. С.: А який прогноз газового споживання Європи на перспективу і частки російського газу в цьому газовому балансі країн ЄС?
А. П.: На жаль, потреби в газі великі. Ми споживаємо сьогодні 500 мільярдів кубічних метрів газу, з якого нашого видобутку тут лише 200 мільярдів кубів. Таким чином, ми маємо розрив у 300 мільярдів кубічних метрів газу. А в 2020 році, зі зниженням внутрішнього видобутку і зростанням потреби, ми потребуватимемо вже близько 400 мільярдів кубічних метрів імпортного газу. Європа залежить нині на 25 відсотків від російських поставок, і я не думаю, що ця залежність від Росії зросте більше, аніж до 30 відсотків.
Р. С.: Таким чином, ви не бачите політичної основи у нещодавніх газових перемовах Росії в Сербії та Болгарії і в проекті «Південний потік»?
А. П.: Я бачу, що «Ґазпром» не любить постачати газ через треті країни. Вони бажають іти негайно до споживача. Я особисто вважаю, що немає нічого поганого в транзиті газу через території країн – не членів ЄС. Але вони думають інакше, це голова причина роботи над проектом «Південний потік» . Я бачу політичну основу лише в переговорах Росії з Сербією і ніде інде. Болгарія діє згідно з європейською енергетичною політикою. З погляду ЄС із «Південним потоком» нічого неправильного не діється, тільки мають бути всі регуляторні проблеми щодо цього проекту.
Матеріали до теми: Сербія підписала стратегічний енергетичний пакт із Росією – Москва повертається на Балкани Скандинавські країни: Газогін Nord Stream може становити небезпеку для екосистеми Балтійського моря