І Москва не все може...
Ніде правди діти, у Росії свої інтереси в Сербії. І економічні – насамперед, пов’язані з енергетичними маршрутами. І пропагандистські. В Росії полюбляють демонструвати, що на Балканах у Москви залишається вірний союзник. Але в критичні моменти конфліктів між Сербією і Заходом Росія поводилася досить обережно. Та й можливості реальної підтримки з Москви обмежені.
Російські миротворці здійснили знаменитий, неузгоджений з НАТО марш з Боснії просто на аеродром косовської столиці Приштини. Однак закріпитися в краї росіянам так і не вдалося.
Інший приклад – сербсько-чорногорські стосунки. Москва виступала за збереження єдиної держави, що не стало проблемою для встановлення більш ніж тісних відносин між Росією і Чорногорією. І таких прикладів можна навести чимало.
Від трагедії до фарсу
Після падіння Мілошевича і періоду обережного ставлення Кремля до його спадкоємця Воїслава Коштуниці в Росії усвідомили, що за теплі стосунки з Москвою виступатиме будь-який сербський політик. Недарма ж якраз напередодні виборів президент В. Путін надіслав телеграму колезі Борису Тадичу – привітав його з 50-літтям.
Про теплі відносини з Росією говорили і Тадич, і Ніколич. Однак Тадич, один із соратників убитого реваншистами прем’єра Зорана Джинджича, казав сербам правду: їхнє місце в Європі. А Ніколич залюбки грав у Мілошевича – вигадував особливі стосунки з Москвою, обіцяв підтримку косовським сербам…
Колись така політика покійного вже президента Сербії і Югославії призвела до трагедії країни. Сьогодні спроба повторити його курс виглядає швидше як фарс.