«Свобода бути і свобода говорити»: Дніпропетровськ пригадує своє дисидентське минуле

Виставка, яку відкриють сьогодні, налічує десятки експонатів. Їх збирали та упорядковували до останнього дня. Тільки вчора надвечір стенди з матеріалами остаточно змонтували у залі музею.

Серед того, що сьогодні вперше покажуть широкому загалові, багато зразків самвидаву, рукописи творів дніпропетровських дисидентів, передані з таборів, вірші, які вдалося видрукувати обмеженими накладами за кордоном, а також світлини, протоколи обшуків, листи на волю.

Організатор виставки – співробітниця літературного музею Світлана Мартинова – збирала все те упродовж кількох років. Частина експонатів потрапила до її рук із родинних архівів та приватних колекцій.

Пані Мартинова каже, що відвідувачам покажуть далеко не всі музейні матеріали щодо історії дисидентського руху на Дніпропетровщині, а тільки найяскравіші, найприкметніші, пов’язані передусім із іменами поетів, яких кваліфікували як «ідейно ворожих», – Івана Сокульського, Володимира Сіренка, Миколи Сарми, Раїси Лиші та інших.

Усі експонати, стверджує дослідниця, мають неабияку цінність. Серед найцікавіших вона називає лист голови Дніпропетровського відділення КДБ, датований уже 1990-ми роками, із вибаченнями за роки несправедливого переслідування. Він адресований дніпродзержинському поетові й правозахисникові Володимиру Сіренкові.

Також дуже вартісними є рукописи, передані з в’язниці двічі засудженим поетом Іваном Сокульським. Вони зроблені на цигарковому папері дуже дрібно, так що прочитати і розшифрувати можна тільки з лупою.

Дисидентство в Дніпропетровську – важливий феномен

Організатори виставки визнають – дисидентський рух у Дніпропетровську не був таким потужним, як, приміром, у Києві. Однак уже саму появу інакомислення в місті називають феноменом.

Упродовж кількох десятиліть Дніпропетровськ був закритим для іноземців. Історики кажуть, що місто «чавуну, сталі та членів ЦК КПРС» (так називають Дніпропетровськ) взагалі жило в умовах інформаційного вакууму.

Авторка експозиції Світлана Мартинова не згодна з запереченням ролі її міста в дисидентському русі.

«Дніпропетровськ не був центром дисидентства? Ми вважаємо, що це не так. І робота над виставкою довела: тема просто мало досліджена, час той ще не відійшов у далину, не відболів і для багатьох внутрішньо не вичерпався. Сторінка дуже дискусійна, адже в один ряд ми ставимо різних письменників, у яких був різний життєвий вибір», – вважає авторка експозиції.

Зараз дослідники говорять про існування щонайменше кількох дисидентських осередків у Дніпропетровську у 1960–80-ті. Один із будинків, де збиралося найбільше «інакомислячої» інтелігенції, зараз пропонують перетворити на музей дисидентства.