Одного разу один непублічний український олігарх, нині відомий благоднійник і шанувальник мистецтв, дав указівку підлеглим привезти подарунок інтернатівським дітлахам. Шикарний телевізор, відеомагнітофон і купа касет із мультиками і кіно. Лише потім з’ясувалося, що в інтернаті тому мешкають незрячі діти. Історія ця із другої половини 90-х. Нині, звичайно, благодійність (або як називають спеціалісти соціальна відповідальність чи соціальне партнерство) стає на, сказати б, професійні «рейки» і переживає в Україні справжній бум. Одна з причин – загально світова тенденція. Стверджує Анна Гулевська-Черниш, виконавчий директор Українського форуму благодійників: «Це відповідає сучасним світовим тенденціям. І сьогодні всі дослідження як міжнародні, так і вітчизняні засвідчують, що все більше і більше корпорацій, громадських організацій, благодійних фондів, приватних осіб долучаються до цього процесу»..
Андрій Мірошниченко, представник благодійного фонду «Україна 3000» (це той фонд, головою наглядової ради якого є дружина Президента Ющенка) каже, що крім світової тенденції, український благодійний бум пояснюється ще традицією меценатства і тим, що українці активно вчаться новій моделі – не покладатися лише на державу, а діяти суспільству. Однак виразити у цифрах благодійний бум сьогодні в Україні не візьметься ніхто. Андрій Мірошниченко: «Не вся благодійна допомога, що надається сьогодні у країні, проходить через інституційні організація такі, як, скажімо, благодійний фонд. Багато чого надається у неофіційній формі. Коли багата людина надає кошти. Це благородна справа, але вона ніде не проходить у звітах. З точки зору моралі – це добре. З точки зору професійності – це погано. Тому що все ж повинні фахівці займатися цими справа. Дійсно. Говорити про «доросле” благодійництво можна тоді, коли створиться вся інституція цього процесу».
Експерти кажуть, що за ростом «благодійної свідомості» українських багатіїв (історія вчить їх – запам’ятаються вони не заводами і офіс-центрами, а музеями і лікарнями), не встигає держава і її законодавство. Скажімо, благодійні аукціони сьогодні фактично за рамками закону. Анна Гулевська-Черниш, виконавчий директор Українського форуму благодійників наводить приклад сучасних підходів до благодійності: «Дуже зараз популярний тренд у Європі – це так званий «клуб процентних податків», коли кожна людина в Угорщині чи Польщі має право наприкінці року виплатити один процент від свого загального прибутку громадській організації чи благодійному фонду на підтримку тієї чи іншої благодійної програми. Закон дозволяє – чи віддати цей один процент державі, чи вибрати громадську організацію і передати їй ці гроші. Тому це сьогодні для благодійних організацій в Європі дуже така гарна підтримка для популяризації своєї діяльності».
Українська влада воліє популяризувати благодійництво переважно власним прикладом. Нові фонди, акції, телемарафони і обіди з олігархами. Щоправда, за створену наприкінці минулого року Національну раду з питань благодійництва «Зігрій любов''ю дитину» Президента Віктора Ющенка різко критикують. За те, що непрозоро створював, не порадився з громадськістю і головою призначив власну доньку Віталіну. Бо це все, на думку Українського форуму благодійників, заважає становленню відкритості і правомірності у процесі допомоги багатих бідним.
Андрій Мірошниченко, представник благодійного фонду «Україна 3000» (це той фонд, головою наглядової ради якого є дружина Президента Ющенка) каже, що крім світової тенденції, український благодійний бум пояснюється ще традицією меценатства і тим, що українці активно вчаться новій моделі – не покладатися лише на державу, а діяти суспільству. Однак виразити у цифрах благодійний бум сьогодні в Україні не візьметься ніхто. Андрій Мірошниченко: «Не вся благодійна допомога, що надається сьогодні у країні, проходить через інституційні організація такі, як, скажімо, благодійний фонд. Багато чого надається у неофіційній формі. Коли багата людина надає кошти. Це благородна справа, але вона ніде не проходить у звітах. З точки зору моралі – це добре. З точки зору професійності – це погано. Тому що все ж повинні фахівці займатися цими справа. Дійсно. Говорити про «доросле” благодійництво можна тоді, коли створиться вся інституція цього процесу».
Експерти кажуть, що за ростом «благодійної свідомості» українських багатіїв (історія вчить їх – запам’ятаються вони не заводами і офіс-центрами, а музеями і лікарнями), не встигає держава і її законодавство. Скажімо, благодійні аукціони сьогодні фактично за рамками закону. Анна Гулевська-Черниш, виконавчий директор Українського форуму благодійників наводить приклад сучасних підходів до благодійності: «Дуже зараз популярний тренд у Європі – це так званий «клуб процентних податків», коли кожна людина в Угорщині чи Польщі має право наприкінці року виплатити один процент від свого загального прибутку громадській організації чи благодійному фонду на підтримку тієї чи іншої благодійної програми. Закон дозволяє – чи віддати цей один процент державі, чи вибрати громадську організацію і передати їй ці гроші. Тому це сьогодні для благодійних організацій в Європі дуже така гарна підтримка для популяризації своєї діяльності».
Українська влада воліє популяризувати благодійництво переважно власним прикладом. Нові фонди, акції, телемарафони і обіди з олігархами. Щоправда, за створену наприкінці минулого року Національну раду з питань благодійництва «Зігрій любов''ю дитину» Президента Віктора Ющенка різко критикують. За те, що непрозоро створював, не порадився з громадськістю і головою призначив власну доньку Віталіну. Бо це все, на думку Українського форуму благодійників, заважає становленню відкритості і правомірності у процесі допомоги багатих бідним.