Микита Корж, син Леонтія – особистість легендарна. Про нього казали: жив не за людськими законами, а за Божими. Виходець з козацького роду, він сам від 1738 року понад 20 літ перебував на Січі. Оженившись, вів власне господарство на хуторі біля річки Суха Сура, нині це Сурсько-Михайлівка. Після знищення вільних хуторів громада обрала його повірником за землю і відрядила до Москви. Завдяки його клопотанням землю таки повернули. Незадовго до смерті його усні оповіді про побут запорожців, історію Січі та її закони записали церковники, а по тому – унікальні свідчення в літературній обробці вийшли друком.
У віці 105-ти років збирав кошти на будівництво храму
Помер Микита Корж у віці 105-ти років, та й то не від старості – застудився, збираючи кошти на будівництво храму. До речі, саме у підвалинах цієї церкви його і поховали.
Історію славетного земляка у селі Сурсько-Михайлівці знає чи не кожен. Тамтешні мешканці показують навіть місце, де колись стояла церква з усипальницею, зараз тут шкільний стадіон. Ця частина села і досі зветься Коржівкою.
Місцева мешканка Юлія розповіла: «Ось у цьому садочку були могилки його рідних, дружини, дітей, онуків. Взимку, коли ми сюди приходимо, бачимо ще невеличкі пагорби. Час ще повністю не зруйнував історію».
Комуністи пограбували могилу легендарного козака
Могилу ж самого легендарного козака розграбували ще за радянських часів. Кажуть, партійним функціонерам не давали спокою коштовності, покладені до труни.
Сивочолий дідусь Іван у 1935 році був юнаком, але пам’ятає, як комуністи зруйнували церкву і сплюндрували могилу Коржа: «Коли відкрили, я сам бачив, – хрест розміром з долоню і золотий ланцюжок. Все інше вже прогнило, бо то вже тоді пройшло близько ста років».
Як згадують мешканці Сурсько-Михайлівки, цінності тоді вивезли, а останки запорожця вночі, таємно перепоховав священик на тамтешньому цвинтарі. Наразі перепоховання відшукала вчителька історії з місцевої школи Ірина Біжко – місце показали старожили. За радянських часів про ту могилу боялись навіть згадувати, тепер же, наголошує пані Біжко, настав час належним чином вшанувати пам''ять славетного краянина.
Ірина Біжко: «Настане час, коли це ім’я піднімуть із забуття. Мова йтиме не тільки про пам’ятник Коржеві, а й про поклоніння. Щоб можна було прийти, поставити свічку, замислитись про життя вічне».
Оповідь козака Коржа – не лише історичне та етнографічне джерело
Пам''ять про козака Коржа живе не тільки у цьому селі. «Устное повествование бывшего запорожца», записане колись з його слів і вперше надруковане ще у середині 19-го століття, перевидавалось багато разів. Наразі на нього посилаються чи не всі дослідники побуту та звичаїв козацької вольниці. А літературознавці відзначають: оповідь Микити Коржа – не тільки цінне історичне та етнографічне джерело, а й цікавий літературний твір.
У віці 105-ти років збирав кошти на будівництво храму
Помер Микита Корж у віці 105-ти років, та й то не від старості – застудився, збираючи кошти на будівництво храму. До речі, саме у підвалинах цієї церкви його і поховали.
Історію славетного земляка у селі Сурсько-Михайлівці знає чи не кожен. Тамтешні мешканці показують навіть місце, де колись стояла церква з усипальницею, зараз тут шкільний стадіон. Ця частина села і досі зветься Коржівкою.
Місцева мешканка Юлія розповіла: «Ось у цьому садочку були могилки його рідних, дружини, дітей, онуків. Взимку, коли ми сюди приходимо, бачимо ще невеличкі пагорби. Час ще повністю не зруйнував історію».
Комуністи пограбували могилу легендарного козака
Могилу ж самого легендарного козака розграбували ще за радянських часів. Кажуть, партійним функціонерам не давали спокою коштовності, покладені до труни.
Сивочолий дідусь Іван у 1935 році був юнаком, але пам’ятає, як комуністи зруйнували церкву і сплюндрували могилу Коржа: «Коли відкрили, я сам бачив, – хрест розміром з долоню і золотий ланцюжок. Все інше вже прогнило, бо то вже тоді пройшло близько ста років».
Як згадують мешканці Сурсько-Михайлівки, цінності тоді вивезли, а останки запорожця вночі, таємно перепоховав священик на тамтешньому цвинтарі. Наразі перепоховання відшукала вчителька історії з місцевої школи Ірина Біжко – місце показали старожили. За радянських часів про ту могилу боялись навіть згадувати, тепер же, наголошує пані Біжко, настав час належним чином вшанувати пам''ять славетного краянина.
Ірина Біжко: «Настане час, коли це ім’я піднімуть із забуття. Мова йтиме не тільки про пам’ятник Коржеві, а й про поклоніння. Щоб можна було прийти, поставити свічку, замислитись про життя вічне».
Оповідь козака Коржа – не лише історичне та етнографічне джерело
Пам''ять про козака Коржа живе не тільки у цьому селі. «Устное повествование бывшего запорожца», записане колись з його слів і вперше надруковане ще у середині 19-го століття, перевидавалось багато разів. Наразі на нього посилаються чи не всі дослідники побуту та звичаїв козацької вольниці. А літературознавці відзначають: оповідь Микити Коржа – не тільки цінне історичне та етнографічне джерело, а й цікавий літературний твір.