Р.Ґ.: Гадаю, що ми маємо вважати Росію стратегічним партнером, доки не буде підстав вважати навпаки. Було багато риторики, але якщо говорити про конкретні дії, то росіяни не ухвалили жодних незворотних рішень. І в деяких галузях вони відіграють конструктивну роль. Тож, на мій погляд, ми маємо й далі вважати їх стратегічними партнерами, співпрацювати з ними, де тільки можна, і намагатися переконати їх у тих питаннях, в яких ми з ними маємо розбіжності.
Р.С.: Ви маєте великий досвід у тому, що стосується Росії, ще з часів Радянського Союзу. Як було мати справу з Росією за Радянського Союзу? Чи можете Ви порівняти це з тим, що є зараз?
Р.Ґ.: Ми перебували у конфліктних стосунках з Радянським Союзом, цей конфлікт мав світовий масштаб. Часто це було через сурогати. Але, так чи інакше, ми мали справу з 40 тисячами кубинських вояків в Ефіопії, 40 тисячами кубинських вояків в Анголі... Куба була експортером революції в Центральній та Північній Америці. Вони отримували величезні дотації від Радянського Союзу. Також Радянський Союз субсидував цілі уряди в Європі, ми мали справу з Варшавським договором. Країни, що входили в нього, не були вільними, вони витрачали на озброєння набагато більше, ніж зараз. Тож світ був зовсім іншим. А тепер реальність така, що є сфери, де ми можемо співпрацювати і де ми співпрацюємо. І зараз нема нічого схожого на глобальну конкуренцію, глобальний конфлікт, який був тоді, коли люди жили в неспокої через те, що ми мали ракети, націлені один на одного. Гадаю, що зараз світ зовсім інший, і, як я казав на конференції в Мюнхені, ніхто не хоче нової холодної війни. Гадаю, що і росіяни не хочуть.
Р.С.: Україна теж демонструє останнім часом бажання вступити в НАТО, хоча підтримка цієї ідеї всередині країни слабкіша, ніж, наприклад, у Грузії. Що Ви думаєте про перспективи України стосовно вступу до НАТО найближчими роками?
Р.Ґ.: Гадаю, це є питанням не найближчої перспективи. Так, в Україні справді є деякий інтерес до вступу в НАТО, але, наскільки я розумію, так само є і дуже суттєва антинатовська опозиція. Тож, я думаю, треба дивитись, як там розвиватимуться справи.
Р.С.: Ви маєте великий досвід у тому, що стосується Росії, ще з часів Радянського Союзу. Як було мати справу з Росією за Радянського Союзу? Чи можете Ви порівняти це з тим, що є зараз?
Р.Ґ.: Ми перебували у конфліктних стосунках з Радянським Союзом, цей конфлікт мав світовий масштаб. Часто це було через сурогати. Але, так чи інакше, ми мали справу з 40 тисячами кубинських вояків в Ефіопії, 40 тисячами кубинських вояків в Анголі... Куба була експортером революції в Центральній та Північній Америці. Вони отримували величезні дотації від Радянського Союзу. Також Радянський Союз субсидував цілі уряди в Європі, ми мали справу з Варшавським договором. Країни, що входили в нього, не були вільними, вони витрачали на озброєння набагато більше, ніж зараз. Тож світ був зовсім іншим. А тепер реальність така, що є сфери, де ми можемо співпрацювати і де ми співпрацюємо. І зараз нема нічого схожого на глобальну конкуренцію, глобальний конфлікт, який був тоді, коли люди жили в неспокої через те, що ми мали ракети, націлені один на одного. Гадаю, що зараз світ зовсім інший, і, як я казав на конференції в Мюнхені, ніхто не хоче нової холодної війни. Гадаю, що і росіяни не хочуть.
Р.С.: Україна теж демонструє останнім часом бажання вступити в НАТО, хоча підтримка цієї ідеї всередині країни слабкіша, ніж, наприклад, у Грузії. Що Ви думаєте про перспективи України стосовно вступу до НАТО найближчими роками?
Р.Ґ.: Гадаю, це є питанням не найближчої перспективи. Так, в Україні справді є деякий інтерес до вступу в НАТО, але, наскільки я розумію, так само є і дуже суттєва антинатовська опозиція. Тож, я думаю, треба дивитись, як там розвиватимуться справи.