84-річну рівнянку Ганну Петренко влітку прооперували, намагаючись повернути зір. Напередодні вона програла суд стосовно квартирного боргу, хоч і мала аргументи на свій захист. Але не знала, до кого звернутися хоча б за тим, щоб провели її, незрячу, до суду. Інша незряча, Ольга Хвостікова, змушена сама домагатися визнання себе інвалідом дитинства, хоча насправді такою і є. Допомоги у виборюванні своїх прав цим людям не надає ніхто.
Якої допомоги потребують малозахищені?
В Україні поки що немає ринку соціальних послуг. Допомогу малозабезпеченим майже виключно надає держава, і вона недостатня. Громадські організації лише іноді включаються до цього процесу, пропонуючи спонтанну, часом не співмірну з реальними потребами людей, допомогу. Люди часто не знають,чого можна вимагати. Іноді не розуміють цього і професійні соціальні працівники. Керівник робочої групи проекту посилення регіональних соціальних служб Грег МакТаггарт пояснює: «Основне питання полягає в тому, хто буде оцінювати ці потреби, і це лягає на плечі безпосередніх соціальних працівників, які працюють із клієнтами – вони мають визначити,чого саме потребує клієнт…».
Результатом неузгодженостей потреб клієнта і пропонованих послуг може бути навіть втрачене людське життя. Змінити ситуацію покликаний навчальний проект, який упродовж двох з половиною років здійснювався на Рівненщині та Волині. Він покликаний впровадити нові стандарти якості та розширити спектр соціальних послуг. Як розповів начальник Радивилівського районного управління праці й соціального захисту Василь Бондар, його підопічні під час тренінгів засвоїли новітні методи роботи з населенням і здобули масу напрацювань стосовно їх поліпшення. Однак на заваді стає… бюджет.
Як розширити кількість і якість соціальних послуг?
Існуюча сьогодні система фінансування територіальних центрів соціального обслуговування не сприяє розширенню кількості та якості соціальних послуг, каже пан Бондар. Адже ця система фінансування націлена на фінансування самої установи, а не на кількість і якість соціальних послуг. «Потрібно поміняти податкове законодавство, зважити на посилення значення і ролі неурядових організацій…».
На навчання соціальних працівників Рівненщини та Волині було витрачено понад три мільйони гривень. Ці кошти надані Британською радою за сприяння міжнародних благодійних фондів. Нині ж у цих областях створена група місцевих тренерів, котрі передаватимуть досвід далі. Одним із результатів їхньої роботи повинна стати зміна концепції геріатричних пансіонатів. Великі інтернатні установи повинні поступитися дрібним, у тому числі приватним, котрі будуть більш наближеними до потреб людей похилого віку і в догляді, і в спілкуванні.
Якої допомоги потребують малозахищені?
В Україні поки що немає ринку соціальних послуг. Допомогу малозабезпеченим майже виключно надає держава, і вона недостатня. Громадські організації лише іноді включаються до цього процесу, пропонуючи спонтанну, часом не співмірну з реальними потребами людей, допомогу. Люди часто не знають,чого можна вимагати. Іноді не розуміють цього і професійні соціальні працівники. Керівник робочої групи проекту посилення регіональних соціальних служб Грег МакТаггарт пояснює: «Основне питання полягає в тому, хто буде оцінювати ці потреби, і це лягає на плечі безпосередніх соціальних працівників, які працюють із клієнтами – вони мають визначити,чого саме потребує клієнт…».
Результатом неузгодженостей потреб клієнта і пропонованих послуг може бути навіть втрачене людське життя. Змінити ситуацію покликаний навчальний проект, який упродовж двох з половиною років здійснювався на Рівненщині та Волині. Він покликаний впровадити нові стандарти якості та розширити спектр соціальних послуг. Як розповів начальник Радивилівського районного управління праці й соціального захисту Василь Бондар, його підопічні під час тренінгів засвоїли новітні методи роботи з населенням і здобули масу напрацювань стосовно їх поліпшення. Однак на заваді стає… бюджет.
Як розширити кількість і якість соціальних послуг?
Існуюча сьогодні система фінансування територіальних центрів соціального обслуговування не сприяє розширенню кількості та якості соціальних послуг, каже пан Бондар. Адже ця система фінансування націлена на фінансування самої установи, а не на кількість і якість соціальних послуг. «Потрібно поміняти податкове законодавство, зважити на посилення значення і ролі неурядових організацій…».
На навчання соціальних працівників Рівненщини та Волині було витрачено понад три мільйони гривень. Ці кошти надані Британською радою за сприяння міжнародних благодійних фондів. Нині ж у цих областях створена група місцевих тренерів, котрі передаватимуть досвід далі. Одним із результатів їхньої роботи повинна стати зміна концепції геріатричних пансіонатів. Великі інтернатні установи повинні поступитися дрібним, у тому числі приватним, котрі будуть більш наближеними до потреб людей похилого віку і в догляді, і в спілкуванні.