В чисельних аналізах ситуації в Росії відзначається, що за сім років правління Владіміра Путіна велика група вихідців з КДБ, приблизно 6 тисяч, перейшли на ключові позиції в російській владі і бізнесі. І якщо одні аналітики вважають «силовиків» Росії розколотими і «ненавидячими» одні одних у «злісній конкуренції за владу», та називають розповіді про їхній вплив «міфом», «теорією змови» то інші, наприклад з московського Інституту соціального планування, навпаки – називають вплив «силовиків» «величезним» і структурованим через організовані так звані «мережі впливу».
Силовики та економічне перетворення
Про роль «силовиків» свідчить хоча б приклад Сєрґея Іванова, колишнього міністра оборони Росії, а нині одного із перших віце-прем’єрів та кандидатів у спадкоємці Владміра Путіна. Саме Іванов озвучив в лютому цього року на Санкт-Петербурзькому економічному форумі план щодо виходу Росії до 2020 року в число п’яти найпотужніших економічних країн світу. Про серйозність намірів Росії свідчить і агресивність Москви у своїх втручаннях у світові енергетичні потоки та намагання диктувати тут свої умови.
Як вважає експерт Радіо Свобода Віктор Яссман, «силовики» монополізують владу в Росії для здійснення послідовної довготривалої стратегії. Чимало елементів цієї стратегії були включені в програму про-кремлівської партії «Єдіная Россія», яку називають «Планом Путіна».
Фактично прихід до влади у Росії Владіміра Путіна у 1999 – 2000 роках відзначив другий випадок в історії країни що керівник держбезпеки став лідером країни. Першим був Юрій Андропов, голова КДБ, якого боготворить Владімір Путін і який був обраний Генсеком радянської Компартії в листопаді 1982 року. За 15 місяців правління Андропова якраз і виношувалися плани перетворити радянську економіку у конкурентноздатну із Заходом. Бо якраз в КДБ знали найкраще всі слабості і недоліки економічної систему СРСР.
План КДБ: створення корпоративної держави
Автор і журналіст Максім Калашніков (справжнє ім’я Владімір Кучеренко) у книзі «Вперед до СРСР-2», виданій у 2003 році, наводить приклад щодо реальності «плану Андропова». У інших книгах Калашніков співрацював з банкіром Сєрґеєм Каґушевим, який у молоді роки, як економіст, трудився в аналітичній групі з вивчення пропозиції Андропова щодо модернізації країни. Цей Каґушев якраз і стверджує, що план авторитарної модернізації, який призведе до корпоративної держави, називався «Корпорація Червоної Зірки».
Ключову роль у плані Андропова, як стверджує експерт Радіо Свобода Віктор Яссман, відігравало 6-те управління КДБ, яке збирало економічні дані з усього світу і мало наміри використати їх для науково-технічної революції і модернізації країни. Саме КДБ планувало вже тоді створити з молодих комсомольців слухняних «олігархів» на зразок нинішнього про-кремлівського мільярдера Олєґа Дєріпаскі, який хоч зараз готовий повернути всі його активи державі.
Сталося так, що до влади після Андропова прийшов Міхаїл Горбачов і своїми реформами зруйнував СРСР. Час Єльцина в нинішній Росії характеризують як «втрачений» і обвинувачують його у намаганні знищити КДБ. Але подолати 600 тисяч чиновників-агентів і мільйони секретних інформаторів було майже неможливо та й не під силу Єльцину та його реформаторам. Якраз тоді десятки тисяч офіцерів КДБ перейшли в бізнесові структури, що відповідало майбутнім планам мати підконтрольний приватний сектор в Росії.
Але головна мета «силовиків», як вважає той же Віктор Яссман , не підконтрольні олігархи, а держконтроль над економікою, макроконтроль держави над всіма секторами економіки через неофіційну мережу керування цим, що вони називають загалом корпоративною державою.
Радянський союз №2
Чимало західних аналітиків не згодні з терміном «корпоративна держава» і його застосуванням щодо сьогоднішньої Росії. Хоча офіційні особи у Москві називають сьогодні Росію саме так. Наприклад, нинішній глава Центрвиборчкому Росії Алєксєґ Чуров так і каже, що «ми маємо державну корпорацію і ми вибираємо вище виконавче керівництво нашої державної корпорації».
Вже згаданий автор Максім Калашніков у книзі «Вперед до СРСР-2» дає зловісний прогноз, що «Це - таємна держава, що працює під печаттю таємниці. Що не видно для Заходу і більшості людей в Росії. Це гібрид спецпослуг, майже релігійне замовлення (група людей, які рвуться до створення російського чуда), мережа високотехнологічних проектів, фінансово-інвестиційних структур і осередків пропаганди...Це міжнаціональна ділова мережа з побудови СРСР-2».
Силовики та економічне перетворення
Про роль «силовиків» свідчить хоча б приклад Сєрґея Іванова, колишнього міністра оборони Росії, а нині одного із перших віце-прем’єрів та кандидатів у спадкоємці Владміра Путіна. Саме Іванов озвучив в лютому цього року на Санкт-Петербурзькому економічному форумі план щодо виходу Росії до 2020 року в число п’яти найпотужніших економічних країн світу. Про серйозність намірів Росії свідчить і агресивність Москви у своїх втручаннях у світові енергетичні потоки та намагання диктувати тут свої умови.
Як вважає експерт Радіо Свобода Віктор Яссман, «силовики» монополізують владу в Росії для здійснення послідовної довготривалої стратегії. Чимало елементів цієї стратегії були включені в програму про-кремлівської партії «Єдіная Россія», яку називають «Планом Путіна».
Фактично прихід до влади у Росії Владіміра Путіна у 1999 – 2000 роках відзначив другий випадок в історії країни що керівник держбезпеки став лідером країни. Першим був Юрій Андропов, голова КДБ, якого боготворить Владімір Путін і який був обраний Генсеком радянської Компартії в листопаді 1982 року. За 15 місяців правління Андропова якраз і виношувалися плани перетворити радянську економіку у конкурентноздатну із Заходом. Бо якраз в КДБ знали найкраще всі слабості і недоліки економічної систему СРСР.
План КДБ: створення корпоративної держави
Автор і журналіст Максім Калашніков (справжнє ім’я Владімір Кучеренко) у книзі «Вперед до СРСР-2», виданій у 2003 році, наводить приклад щодо реальності «плану Андропова». У інших книгах Калашніков співрацював з банкіром Сєрґеєм Каґушевим, який у молоді роки, як економіст, трудився в аналітичній групі з вивчення пропозиції Андропова щодо модернізації країни. Цей Каґушев якраз і стверджує, що план авторитарної модернізації, який призведе до корпоративної держави, називався «Корпорація Червоної Зірки».
Ключову роль у плані Андропова, як стверджує експерт Радіо Свобода Віктор Яссман, відігравало 6-те управління КДБ, яке збирало економічні дані з усього світу і мало наміри використати їх для науково-технічної революції і модернізації країни. Саме КДБ планувало вже тоді створити з молодих комсомольців слухняних «олігархів» на зразок нинішнього про-кремлівського мільярдера Олєґа Дєріпаскі, який хоч зараз готовий повернути всі його активи державі.
Сталося так, що до влади після Андропова прийшов Міхаїл Горбачов і своїми реформами зруйнував СРСР. Час Єльцина в нинішній Росії характеризують як «втрачений» і обвинувачують його у намаганні знищити КДБ. Але подолати 600 тисяч чиновників-агентів і мільйони секретних інформаторів було майже неможливо та й не під силу Єльцину та його реформаторам. Якраз тоді десятки тисяч офіцерів КДБ перейшли в бізнесові структури, що відповідало майбутнім планам мати підконтрольний приватний сектор в Росії.
Але головна мета «силовиків», як вважає той же Віктор Яссман , не підконтрольні олігархи, а держконтроль над економікою, макроконтроль держави над всіма секторами економіки через неофіційну мережу керування цим, що вони називають загалом корпоративною державою.
Радянський союз №2
Чимало західних аналітиків не згодні з терміном «корпоративна держава» і його застосуванням щодо сьогоднішньої Росії. Хоча офіційні особи у Москві називають сьогодні Росію саме так. Наприклад, нинішній глава Центрвиборчкому Росії Алєксєґ Чуров так і каже, що «ми маємо державну корпорацію і ми вибираємо вище виконавче керівництво нашої державної корпорації».
Вже згаданий автор Максім Калашніков у книзі «Вперед до СРСР-2» дає зловісний прогноз, що «Це - таємна держава, що працює під печаттю таємниці. Що не видно для Заходу і більшості людей в Росії. Це гібрид спецпослуг, майже релігійне замовлення (група людей, які рвуться до створення російського чуда), мережа високотехнологічних проектів, фінансово-інвестиційних структур і осередків пропаганди...Це міжнаціональна ділова мережа з побудови СРСР-2».