Великий терор не жалів ані «ворогів народу», ні їхні родини. Відомому молдовському письменникові Владіміру Беслезі у 1937-му виповнилося 6 років, він досі згадує той страх, що панував у його рідному селі того часу.
Биківнянський ліс під Києвом
Страх залишився в крові
У ті часи, селян масово арештовували, кожного ранку люди питали одне одного, чия хата осиротіла минулої ночі. «Кожен у селі знав, що то за марка автомобіля – чорний воронок. Усі знали, що це машина, на якій приїздять арештовувати людей»,— пригадує Владімір.
Владімір Бесляга також каже, що молдовська мова була заборонена, і закінчує свою історію словами: страх перед тим терором лишився у крові тих поколінь назавжди.
В іншій частині колишнього Радянського Союзу, поблизу киргизької столиці міста Бішкек, археологи знайшли місце масових поховань 1937-38 років. У долині Атабейт захоронені останки 138 державних діячів та інтелектуалів. Їх знайдено у братській могилі – імовірно, серед них і останки батька відомого киргизького драматурга та колишнього законотворця Мара Баієва.
Сталінський терор торкнувся усіх національностей
Були накази арештувати і розстрілювати усіх тих, хто був освічений і розумів, що коїться довкола, пригадує Баієв. Лише в Атабейті поблизу Бішкека знайдені останки інтелектуальної еліти Киргизстану. А скільки усього розстріляно людей у Киргизстані, порахувати неможливо. «Доколи батьки перебували у в‘язниці, або їх уже не було серед живих, ми, діти, мали співати пісні, присвячені Сталіну, виголошувати гасла в його ім’я. Така була пропаганда. Ми нічого не могли зробити. Зі своїм татом я попрощався лише тепер, стоячи біля братської могили»,— каже Баієв.
Білоруський поет Тодар Кляшторний, український режисер Лесь Курбас, червоний козак Віталій Примаков – вони і мільйони інших були розстріляні у тридцяті роки. А незабаром «батько народів» Сталін депортував чеченців, кримських татар, корейців.
Лише з падінням радянського режиму люди усвідомили, що жили вони у справжній імперії зла. Нині численні дослідники вивчають архівні матеріали і документи того часу, шукають і знаходять нові імена жертв сталінського терору. Тисячі безіменних братських могил перетворюються на мовчазні пам’ятники тієї доби, коли людське життя, як і життя цілого народу, нічого не коштувало. Коли ніхто не питав, по кому подзвін – він був по кожному.
Биківнянський ліс під КиєвомУ ті часи, селян масово арештовували, кожного ранку люди питали одне одного, чия хата осиротіла минулої ночі. «Кожен у селі знав, що то за марка автомобіля – чорний воронок. Усі знали, що це машина, на якій приїздять арештовувати людей»,— пригадує Владімір.
Владімір Бесляга також каже, що молдовська мова була заборонена, і закінчує свою історію словами: страх перед тим терором лишився у крові тих поколінь назавжди.
В іншій частині колишнього Радянського Союзу, поблизу киргизької столиці міста Бішкек, археологи знайшли місце масових поховань 1937-38 років. У долині Атабейт захоронені останки 138 державних діячів та інтелектуалів. Їх знайдено у братській могилі – імовірно, серед них і останки батька відомого киргизького драматурга та колишнього законотворця Мара Баієва.
Сталінський терор торкнувся усіх національностей
Були накази арештувати і розстрілювати усіх тих, хто був освічений і розумів, що коїться довкола, пригадує Баієв. Лише в Атабейті поблизу Бішкека знайдені останки інтелектуальної еліти Киргизстану. А скільки усього розстріляно людей у Киргизстані, порахувати неможливо. «Доколи батьки перебували у в‘язниці, або їх уже не було серед живих, ми, діти, мали співати пісні, присвячені Сталіну, виголошувати гасла в його ім’я. Така була пропаганда. Ми нічого не могли зробити. Зі своїм татом я попрощався лише тепер, стоячи біля братської могили»,— каже Баієв.
Білоруський поет Тодар Кляшторний, український режисер Лесь Курбас, червоний козак Віталій Примаков – вони і мільйони інших були розстріляні у тридцяті роки. А незабаром «батько народів» Сталін депортував чеченців, кримських татар, корейців.
Лише з падінням радянського режиму люди усвідомили, що жили вони у справжній імперії зла. Нині численні дослідники вивчають архівні матеріали і документи того часу, шукають і знаходять нові імена жертв сталінського терору. Тисячі безіменних братських могил перетворюються на мовчазні пам’ятники тієї доби, коли людське життя, як і життя цілого народу, нічого не коштувало. Коли ніхто не питав, по кому подзвін – він був по кожному.