 |
| Олег Ольжич-Кандиба |
| (scan) |
Олег Ольжич народився 8 липня 1907 року у Житомирі. Він був сином поета Олександра Олеся та прямим нащадком корсунського полковника Федора Кандиби. Ольжич навчався у школі у передмісті Києва Пущі-Водиці, а після переїзду його родини до Праги – у Карловому університеті, в Українському педагогічному інституті та в Українському Вільному Університеті. Він володів дев’ятьма мовами і вже двадцяти трьох років захистив докторську дисертацію з трипільської кераміки. Ольжич проводив археологічні розкопки на Балканах, у Галичині та в Німеччині, викладав у Гарварді та в європейських університетах. Ще студентом він почав публікувати свої вірші.
«Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не відняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти!».Двадцяти двох років Ольжич став членом Організації Українських Націоналістів. У березні 1939 року він брав участь в обороні Карпатської України від вторгнення угорського війська. З початком німецько-радянської війни Ольжич повернувся до України. Він став співзасновником Української Національної Ради у Києві і згодом очолив мельниківське крило ОУН. 25 травня 1944 року тридцятишестирічній Олег Ольжич був заарештований гестапо у Львові і перевезений до концтабору Заксенгаузен. Там він загинув під час допиту у ніч на 10 червня.
«О, очі мої гарячі,
Уста мої сірі, спраглі,
Що бачите тільки Сонце,
Щоб тільки кричати Правду!
На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, –
Не ждіть ніхто милосердя:
Я – камінь з Божої пращі».
