Плюси та мінуси “пропорційки”
Пропорційна, а не мажоритарна система виборів діє в Україні після того, як набула чинності політична реформа – на ній наполягав нинішній спікер Олександр Мороз. І діють ці “закриті списки”. Така пропорційна система виборів, є крім України, лише у Молдові. Натомість, наприклад, у Швеції, Швейцарії та державах, які ще відносно недавно були комуністичними – Латвії, Польщі, Естонії - теж голосують за партії, блоки, однак депутатами стають не 1,2, ...20-й...30-й кандидат у списку, а ті, у кого більше голосів.
При “закритих списках” виборець часто змушений обирати “кота у мішку”, констатує координатор виборчих моніторингових програм Громадянської мережі ОПОРА Олександр Ломако. Точніше сказати – обирати “кота у грошовому мішку”. Адже політики залежать від спонсорів, а ті готові “розкошелитися” тільки за умови отримання гарантованого місця в парламенті для себе та своїх наближених. А виборці на список партії не впливають. До того ж, вважає Олександр Ломако, окремі регіони нерівномірно представлені у найвищому законодавчому органі Україні:
“Одна з причин, чому парламент цього скликання недопрацював свій термін, – це закриті виборчі списки. Адже така система позбавляє виборців(громадськість) механізмів контролю над “народними”обранцями, тобто безконтрольність ситуації – це перша загроза закритих списків у пропорційній виборчій системі. Фактично, в Україні формування парламенту віддали на розсуд 20-30 осіб. Наші дослідження показали, що до парламенту потрапили представники тих регіонів, які реально не заробили таку кількість мандатів.”
За даними Громадянської мережі ОПОРА, виходячи з кількості виборців, Київ повинен був мати близько 26 представників у парламенті, а вийшло – 230, тобто вдесятеро більше, ніж кількість виборців. Майже утримала “баланс” Донецька область - там вийшло трохи більше депутатів “на душу населення”. Натомість Рівненська область повинна була мати близько 11 своїх представників у парламенті, а реально – до парламенту потрапили лише 3 і всі вони однопартійці. Такий нерівномірний розподіл призводить до того, що деякі регіони фактично не мають своїх захисників і лобістів у парламенті.
Відкривати чи не відкривати? Ось в чому питання....
Олег Білорус обирався до ВР і за мажоритарною системою, і за партійною. Пан Білорус називаю мажоритарку - “застарілою” системою, а для виявлення переваг пропорційки закликає відкрити списки:
“Зараз так – кожен виборець може підтримувати програму партії, але не представника певної партії. А якщо відкрити списки, то за гроші у список партії буде потрапити неможливо, виборець обиратиме конкретного представника партії, а не голосуватиме за партію загалом...”
Інший народний депутат кількох скликань Іван Бондарчук, хоч і є опонентом бютівця Олега Білоруса, але щодо необхідності відкритих списків підтримує його:
“Ми ж нічого не змінили. Більше того, навіть погіршили. Тому що під час цих виборів, які будуть, кандидатам у депутати навіть не треба подавати декларацію про доходи...А якщо, наприклад, було б так – на кожному окрузі від партії йде конкретний депутат, то тоді виборець знав, за кого він голосує, було б видно, хто із кандидатів користується популярністю. Був би забезпечений зв’язок між виборцем і партією, і сама партія мала б конкретного представника у конкретному окрузі. Тоді б, якщо у “своєму” окрузі кандидату від партії не довіряють, але партія пройшла у парламент, то кандидат буде не на 5 місці, а наприклад, 107...”
Як у Дніпропетровську депутати ділили райони...
Закритість партійних списків відбилася і на результатах виборів до Верховної Ради, і на підсумках голосування до місцевих рад. Торік уперше на цьому рівні депутатів теж обирали за закритими списками. Наслідки на Дніпропетровщині - виборці завалили місцеву владу листами із запитаннями: “А хто ж тепер наш депутат? До кого звертатися, коли прорвало каналізацію або не вивозять сміття?” Про це розповідає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська. За її словами, багато літніх людей, ставлячи “галочки” у бюлетенях, так і не зрозуміли, що виборча система змінилася. За анонсовані партіями та блоками перші п’ятірки кандидатів або не відповідали дійсності, або були “перетасовані” в останні дні перед виборами. Результат виборів до Дніпропетровської міської ради показовий – на 120 депутатів тільки 1 вчитель, а всі інші – бізнесмени різного калібру. У раді минулого скликання було по кілька вчителів та лікарів, траплялися навіть прості робітники. Через місяці після виборів відкрилися і “тіньові” сторони деяких місцевих обранців – зокрема, одного із депутатів районної ради спіймали на незаконних операціях із грішми та вилучили цілий арсенал зброї, в тому числі і кулемет. Наразі депутати поділили місто на 120 умовних територій за числом народних обранців і закріпили за кожним окрему ділянку. Але добра з того не вийшло – ті, кому дісталися спальні райони або околиці міста, й досі ображаються на колег, які “відхопили” під свою опіку центральні райони Дніпропетровська.
“Кіт у мішку” по-російськи
Якщо парламентські вибори в Україні не виключені наприкінці вересня цього року, в сусідній Росії депутатів Держдуми обиратимуть у грудні. Так само, як і в Україні, голосування відбуватиметься за партії та блоки, а не за окремих кандидатів. І так само, як в Україні, до нижньої палати російського парламенту мають обрати 450 народних обранців. На цьому схожість закінчується. Бо пропорційна система виборів в обох державах втілюється по-різному. Московський кореспондент Радіо Свобода Віталій Портников каже, що вже зараз зрозуміло: якщо змішана система виборів давала бодай якусь можливість контролю виборців над депутатами, то зараз такого не буде. Як і не буде депутатів, котрі дозволятимуть собі мати точку зору, відмінну від поглядів Президента Росії Володимира Путіна. Тепер на росіян чекає ще один сюрприз від пропорційної системи виборів – зокрема, найбільша партія “Єдина Росія” формуватиме список, умовно кажучи, із 250 кандидатів. Однак не йтиметься про “місце в списку”, тобто спочатку виборці голосують за список “в цілому”, а вже потім партійне керівництво вирішуватиме, хто потрапляє у Державну Думу. Таким чином, виходить, що партія пропонує політику місце у списку і кожне із цих місць є прохідним.
Що робити?
Щоб списки кандидатів у будь-які законодавчі органи були прозорішими, щоб виборці більше знали, за кого вони голосують, треба змінити підхід до формування списків, рекомендує алгоритм голова громадської організації “Комітет виборців України” Ігор Попов.
1. Уже зараз почати обговорення в низових партійних організаціях, кого б вони хотіли висунути? 2. Після того “підняти” обговорення до обласного рівня 3. Далі – до керівних партійних органів. 4. Керівники партій повинні зібратися і розглянути пропозиції. 5. Винести всі кандидатури на з’їзді із чіткою аргументацією, чому саме ця людина. 6. Максимально донести біографічну інформацію про кандидатів до виборців
Так звані “закриті списки” на виборах, крім України, є ще у лічених державах світу. Натомість, наприклад, у Швеції, Швейцарії та країнах колишнього соціалістичного табору — зокрема, у Польщі теж голосують за партії, але депутатами стають не визначені їхніми керівниками кандидати, а ті, хто популярніший у виборців.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Матеріали до теми:
ЦВК наразі не може «обнулювати списки» парламентарів та визнавати обраними нових депутатів через відсутність законодавчої бази Чи можливо змінити Конституцію так, щоб вона задовольнила народ і політиків? (Розмова з народним депутатом 5-го скликання Володимиром Стретовичем, одним із так званих «батьків Конституції».) Рада Європи: Вибори 30 вересня є випробуванням для українських керівників на довіру міжнародної спільноти Передвиборчий старт: хто разом, хто окремо Так доки триватиме українська політична криза?
 |
При “закритих списках” виборець часто змушений обирати “кота у мішку”, констатує координатор виборчих моніторингових програм Громадянської мережі ОПОРА Олександр Ломако. Точніше сказати – обирати “кота у грошовому мішку”. Адже політики залежать від спонсорів, а ті готові “розкошелитися” тільки за умови отримання гарантованого місця в парламенті для себе та своїх наближених. А виборці на список партії не впливають. До того ж, вважає Олександр Ломако, окремі регіони нерівномірно представлені у найвищому законодавчому органі Україні:
“Одна з причин, чому парламент цього скликання недопрацював свій термін, – це закриті виборчі списки. Адже така система позбавляє виборців(громадськість) механізмів контролю над “народними”обранцями, тобто безконтрольність ситуації – це перша загроза закритих списків у пропорційній виборчій системі. Фактично, в Україні формування парламенту віддали на розсуд 20-30 осіб. Наші дослідження показали, що до парламенту потрапили представники тих регіонів, які реально не заробили таку кількість мандатів.”
За даними Громадянської мережі ОПОРА, виходячи з кількості виборців, Київ повинен був мати близько 26 представників у парламенті, а вийшло – 230, тобто вдесятеро більше, ніж кількість виборців. Майже утримала “баланс” Донецька область - там вийшло трохи більше депутатів “на душу населення”. Натомість Рівненська область повинна була мати близько 11 своїх представників у парламенті, а реально – до парламенту потрапили лише 3 і всі вони однопартійці. Такий нерівномірний розподіл призводить до того, що деякі регіони фактично не мають своїх захисників і лобістів у парламенті.
Відкривати чи не відкривати? Ось в чому питання....
Олег Білорус обирався до ВР і за мажоритарною системою, і за партійною. Пан Білорус називаю мажоритарку - “застарілою” системою, а для виявлення переваг пропорційки закликає відкрити списки:
“Зараз так – кожен виборець може підтримувати програму партії, але не представника певної партії. А якщо відкрити списки, то за гроші у список партії буде потрапити неможливо, виборець обиратиме конкретного представника партії, а не голосуватиме за партію загалом...”
Інший народний депутат кількох скликань Іван Бондарчук, хоч і є опонентом бютівця Олега Білоруса, але щодо необхідності відкритих списків підтримує його:
“Ми ж нічого не змінили. Більше того, навіть погіршили. Тому що під час цих виборів, які будуть, кандидатам у депутати навіть не треба подавати декларацію про доходи...А якщо, наприклад, було б так – на кожному окрузі від партії йде конкретний депутат, то тоді виборець знав, за кого він голосує, було б видно, хто із кандидатів користується популярністю. Був би забезпечений зв’язок між виборцем і партією, і сама партія мала б конкретного представника у конкретному окрузі. Тоді б, якщо у “своєму” окрузі кандидату від партії не довіряють, але партія пройшла у парламент, то кандидат буде не на 5 місці, а наприклад, 107...”
Як у Дніпропетровську депутати ділили райони...
Закритість партійних списків відбилася і на результатах виборів до Верховної Ради, і на підсумках голосування до місцевих рад. Торік уперше на цьому рівні депутатів теж обирали за закритими списками. Наслідки на Дніпропетровщині - виборці завалили місцеву владу листами із запитаннями: “А хто ж тепер наш депутат? До кого звертатися, коли прорвало каналізацію або не вивозять сміття?” Про це розповідає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська. За її словами, багато літніх людей, ставлячи “галочки” у бюлетенях, так і не зрозуміли, що виборча система змінилася. За анонсовані партіями та блоками перші п’ятірки кандидатів або не відповідали дійсності, або були “перетасовані” в останні дні перед виборами. Результат виборів до Дніпропетровської міської ради показовий – на 120 депутатів тільки 1 вчитель, а всі інші – бізнесмени різного калібру. У раді минулого скликання було по кілька вчителів та лікарів, траплялися навіть прості робітники. Через місяці після виборів відкрилися і “тіньові” сторони деяких місцевих обранців – зокрема, одного із депутатів районної ради спіймали на незаконних операціях із грішми та вилучили цілий арсенал зброї, в тому числі і кулемет. Наразі депутати поділили місто на 120 умовних територій за числом народних обранців і закріпили за кожним окрему ділянку. Але добра з того не вийшло – ті, кому дісталися спальні райони або околиці міста, й досі ображаються на колег, які “відхопили” під свою опіку центральні райони Дніпропетровська.
“Кіт у мішку” по-російськи
 |
| (TASS) |
Що робити?
Щоб списки кандидатів у будь-які законодавчі органи були прозорішими, щоб виборці більше знали, за кого вони голосують, треба змінити підхід до формування списків, рекомендує алгоритм голова громадської організації “Комітет виборців України” Ігор Попов.
1. Уже зараз почати обговорення в низових партійних організаціях, кого б вони хотіли висунути? 2. Після того “підняти” обговорення до обласного рівня 3. Далі – до керівних партійних органів. 4. Керівники партій повинні зібратися і розглянути пропозиції. 5. Винести всі кандидатури на з’їзді із чіткою аргументацією, чому саме ця людина. 6. Максимально донести біографічну інформацію про кандидатів до виборців
Так звані “закриті списки” на виборах, крім України, є ще у лічених державах світу. Натомість, наприклад, у Швеції, Швейцарії та країнах колишнього соціалістичного табору — зокрема, у Польщі теж голосують за партії, але депутатами стають не визначені їхніми керівниками кандидати, а ті, хто популярніший у виборців.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Матеріали до теми:
ЦВК наразі не може «обнулювати списки» парламентарів та визнавати обраними нових депутатів через відсутність законодавчої бази Чи можливо змінити Конституцію так, щоб вона задовольнила народ і політиків? (Розмова з народним депутатом 5-го скликання Володимиром Стретовичем, одним із так званих «батьків Конституції».) Рада Європи: Вибори 30 вересня є випробуванням для українських керівників на довіру міжнародної спільноти Передвиборчий старт: хто разом, хто окремо Так доки триватиме українська політична криза?