У ПІДНІЖЖЯ ІЛЛІЧА
Монументи йому та іншим більшовикам якихось 20 років тому височіли повсюди – “від Москви до самих до окраїн”. Пам’ятник діячеві, що, за висловом Маяковського, “жил, жив, будет жить”, установлювали навіть в Антарктиді – на південному полюсі Землі. Радянський Союз наказав довго жити, але архітектурними спорудами на честь Ілліча можна досі милуватися у багатьох українських містах, особливо на півдні та сході України. Столиця – не виняток. Прямо у центрі, на перетині Хрещатика і бульвару Шевченка, Ленін звертається з постаменту до народу. Пам’ятник, встановлений ще 1946 року, неодноразово пропонували знести (востаннє така пропозиція лунала півмісяця тому), але більшість депутатів Київради не погодилася з демонтажем. І коли, наприклад, настає Першотравень або чергова річниця подій, названих “Жовтневою революцією”, у прихильників лівих сил є можливість покласти квіти до підніжжя комуніста № 1.
Кореспондентка Радіо Свобода Леся Штогрин теж прийшла сьогодні до пам’ятника Леніну, щоб подивитися, яких тут можна зустріти людей. Леся Штогрин:
************************************************* Вольове підборіддя та замислений погляд у далечінь – так Володимир Ленні зустрічає перехожих у центрі Києва вже понад 60 років. Кілька разів на рік у нього свято – віддані комуністичній ідеї приносять вождеві пролетаріату червоні квіти, співають про нього пісень та сумують за радянським минулим. Але більшість часу Іллічеві доводиться проводити у спогляданні байдужих до нього перехожих. Зокрема – закоханих парочок та безпритульних, котрі іноді лежать біля підніжжя постаменту. А чимало хто приходить сюди відпочити. Серед них 30-річна киянка Наталя Архипчук. Каже, що їй комфортно поряд із вождем. Наталя Архипчук: “Мені тут подобається, і до того ж це пам’ятка архітектури. А історію руйнувати не треба. Історія є історія”. Іншим перехожим, котрих я зустріла тут, Арсену та Каті по 20 років. Вони ніколи не були піонерами і ніколи не заучували віршів про Леніна, але такий пам’ятник їм не заважає. Арсен: “Якщо абстрагуватися від того, ким є Ленін, це можна сприймати, як пам’ятник, як витвір мистецтва. І щоб ми пам’ятали про своє минуле, яке було не дуже вдалим”.
Тезко Леніна - адвокат на ім’я Володимир - крім спільного імені з комуністичним лідером, має також спільний день народження (22 квітня). Але, попри це, наполягає, що пам’ятник треба знести: “Тодішній режим забороняв віру в Бога, а взамін нав’язував своїх ідолів. От і спорудили благополучно ідола, котрий мав замінити релігію, і на якого примушували молитися. У школі нам доводилося його вивчати, ми були жовтенятами, піонерами. Нам постійно втокмачували, який він був геніальний. А потім можна було дізнатися, які при Леніні коїлися справи. Саме він, зокрема, віддав наказ про розстріл царської родини. Тобто, це жахлива особа, один із найкращих авантюристів 20-го століття. Людина приїхала на паровозі із Заходу і заволоділа 1/6-ю частиною суходолу. Але як заволоділа! Які потоки крові пролилися!”
************************************************* ПАМ’ЯТЬ ДЛЯ НАЩАДКІВ ЧИ НАРУГА НАД УКРАЇНОЮ?
Кілька років тому пам’ятник Леніну в одному з українських міст невідомі облили фарбою. Місцева влада і досі не спромоглася відчистити монумент. А недавно на Полтавщині невідомі відбили голову новому пам''ятнику Іллічу, відкритому на Першотравень в одному із сіл цієї області. Як наголошує комуніст, депутат Верховної Ради 5-го скликання Олександр Голуб, паплюжити або демонтувати пам’ятники,символи радянської епохи, є дикунством:
Олександр Голуб: “Знищувати будь-які пам’ятники є варварством. Якщо вони встановлені, вони віддзеркалюють певний етап в історії нашої України. І не можна перекреслювати історію знесенням того чи іншого пам’ятника. Наскільки мені відомо, лише за останні три місяці коштом місцевих громад у Вінницькій, Полтавській, Черкаській областях було відновлено вісім пам’ятників Володимиру Іллічу Леніну. І це свідчить про справжній підхід більшості громадян нашої країни до цих питань. Крім того, свого часу всі пам’ятники, що стосувалися історії робітничого класу, були знищені у фашистській Німеччині. Я не думаю, що Україна має брати приклад із фашистських режимів”.
Радянська влада та її вожді принесли Україні лихо і пролили кров, а тому її символи треба прибрати з майданів й вулиць українських міст, переконує політв’язень комуністичних часів Степан Хмара:
“Пам’ятники державним та компартійним діячам совєтської імперії є наругою та глумом. І доки українська земля не буде очищена від них, це означатиме, що у нас немає справжньої української влади. Хіба що, можливо, слід зробити один на всю Україну, такий собі “Музей слуг диявола”. І звести туди Леніних та йому подібних. А решту – просто знищити. І ще – оці балачки, що серед пам’ятників совєтської імперії є, нібито, витвори мистецтва... Пам’ятники Гітлеру в нацистській Німеччині теж не всі були примітивними. Але ж Німеччина їх знищила. І ця країна ніколи б не очистилася, не стала б демократичною, якби в ній залишилися нацистські пам’ятники”.
МОНУМЕНТИ ЛЕНІНУ – НА ОБЛІКУ
Сотні пам’яток архітектури радянської доби обліковує Кримський комітет охорони культурної спадщини, констатує його головний фахівець Діляра Халілова. Основна їхня маса - у маленьких містечках та селах. Траплялися випадки, коли шукачі кольорових металів, за бездіяльності місцевої влади, відпилювали фрагменти пам’ятників.
Діляра Халілова: “У нас на обліку - пам’ятники археології, історії та архітектури. Серед них дуже багато таких, які стали на облік у радянський період. Їх більше тисячі. Чимало серед них і пам’ятників Леніну”.
У Грузії ж знищили майже всі пам’ятники діячам радянського минулого. Всі, крім одного – монумента “батьку всіх народів”. У місті Горі, батьківщині Сталіна, на центральній площі міста стоїть двометровий пам’ятник Йосипу Віссаріоновичу.
Загалом у 90-х роках, зазначає журналіст грузинської служби Радіо Свобода Коба Ліклікадзе, тамтешня влада демонтувала безліч бронзових пам’яток комуністичного минулого:
“Це були пам’ятники політичній еліті Радянського Союзу. Зокрема, у центрі Тбілісі, там, де раніше стояв пам’ятник Леніну, тепер монумент Святого Георгія, замість пам’ятника Серго Орджонікідзе, сталінського підручного, поставили рекламний біг-борд”.
У колишній країні соцтабору – Чехословаччині – після Оксамитової революції 1989 року теж прибрали комуністичні пам’ятники. Зокрема, бронзу з них перелили і використали для меморіалу жертвам нацизму в селищі Лідіце. (10 червня 1942 року німці його спалили). Бронза комуністичних пам’ятників допомогла спорудженню 82 фігур лідіцьких дітей на місці, де було селище.
ПАРК РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
У тих, хто прагне зазирнути “назад у СРСР”, є нагода перенестися на кілька годин до тієї епохи. Для цього можна відвідати “Парк радянського періоду", який створив біля литовського курортного містечка Друскінінкай колекціонер радянських реліктів Вілюмас Малінаускас. На 20 гектарах – одні лише знані очільники комуністичної минувшини, загалом 87 пам''ятників і бюстів.
Маркс, Сталін, Ленін, Капсукас (діяч литовського комуністичного руху), передовики виробництва, юні ленінці – кого тут лише не зустрінеш. Є й макет куреня у Розливі (селище, де за кілька місяців до більшовицького перевороту 1917-го року переховувався Ленін). Іноді сюди приходить половити рибку двійник Ілліча. Поряд – “червоні кутки” та агітпункти, можна придбати значки жовтенят та іншу тодішню атрибутику, покуштувати страви на кшталт “ковбаси за 2.20” і попити газировки з автомату. А для повнішого відчуття радянського епохи по периметру цього музею просто неба натягнутий дріт і встановлені сторожові вежі. За шість років існування “Парку радянського періоду" його відвідали понад півмільйона туристів. (Це при тому, що населення Друскінінкая - лише 20 тисяч мешканців). Щоб завітати до такого парку, треба заплатити приблизно тридцять гривень. Побувала у музеї і киянка Ольга:
“Коли заходиш, там постійно грає музика – радянські пісні, Кобзон, “за себя и за того парня” і так далі. Вони начебто лунають не гучно, але настільки нав’язливо, що створюється певна атмосфера – ніби потрапляєш у цей радянський концтабір. В якому і жили люди мого покоління. Стоять звезені звідусіль ідоли – чимало пам’ятників Феліксу Едмундовичу Дзержинському, Леніну, місцевих діячів, котрі служили комуністичній владі. Бачиш усе це і стає моторошно. А ті люди, котрі залишилися в душі комуністами, теж у принципі задоволені таким розвитком подій. Бо там усе це завезено в одне місце, і дуже бережно зберігається та охороняється. І це пам’ять для нащадків”.
Пам’ятники радянської доби зараз не тільки зносять-переносять або все ж залишають там, де їх поставили. Із них не тільки влаштовують музеї. Їх також колекціонують у себе вдома. Таким є хобі дніпродзержинського бізнесмена Олега Мороза (ніякого стосунку до лідера соціалістів він не має). Уся квартира і дача колекціонера завалена різного розміру Леніними, Сталіними тощо. Чимало і Брежнєвих, адже Дніпродзержинськ – мала батьківщина “дорогого Леоніда Ілліча”.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Монументи йому та іншим більшовикам якихось 20 років тому височіли повсюди – “від Москви до самих до окраїн”. Пам’ятник діячеві, що, за висловом Маяковського, “жил, жив, будет жить”, установлювали навіть в Антарктиді – на південному полюсі Землі. Радянський Союз наказав довго жити, але архітектурними спорудами на честь Ілліча можна досі милуватися у багатьох українських містах, особливо на півдні та сході України. Столиця – не виняток. Прямо у центрі, на перетині Хрещатика і бульвару Шевченка, Ленін звертається з постаменту до народу. Пам’ятник, встановлений ще 1946 року, неодноразово пропонували знести (востаннє така пропозиція лунала півмісяця тому), але більшість депутатів Київради не погодилася з демонтажем. І коли, наприклад, настає Першотравень або чергова річниця подій, названих “Жовтневою революцією”, у прихильників лівих сил є можливість покласти квіти до підніжжя комуніста № 1.
Кореспондентка Радіо Свобода Леся Штогрин теж прийшла сьогодні до пам’ятника Леніну, щоб подивитися, яких тут можна зустріти людей. Леся Штогрин:
************************************************* Вольове підборіддя та замислений погляд у далечінь – так Володимир Ленні зустрічає перехожих у центрі Києва вже понад 60 років. Кілька разів на рік у нього свято – віддані комуністичній ідеї приносять вождеві пролетаріату червоні квіти, співають про нього пісень та сумують за радянським минулим. Але більшість часу Іллічеві доводиться проводити у спогляданні байдужих до нього перехожих. Зокрема – закоханих парочок та безпритульних, котрі іноді лежать біля підніжжя постаменту. А чимало хто приходить сюди відпочити. Серед них 30-річна киянка Наталя Архипчук. Каже, що їй комфортно поряд із вождем. Наталя Архипчук: “Мені тут подобається, і до того ж це пам’ятка архітектури. А історію руйнувати не треба. Історія є історія”. Іншим перехожим, котрих я зустріла тут, Арсену та Каті по 20 років. Вони ніколи не були піонерами і ніколи не заучували віршів про Леніна, але такий пам’ятник їм не заважає. Арсен: “Якщо абстрагуватися від того, ким є Ленін, це можна сприймати, як пам’ятник, як витвір мистецтва. І щоб ми пам’ятали про своє минуле, яке було не дуже вдалим”.
 |
| Пан Арсен |
 |
| Пан Володимир |
************************************************* ПАМ’ЯТЬ ДЛЯ НАЩАДКІВ ЧИ НАРУГА НАД УКРАЇНОЮ?
Кілька років тому пам’ятник Леніну в одному з українських міст невідомі облили фарбою. Місцева влада і досі не спромоглася відчистити монумент. А недавно на Полтавщині невідомі відбили голову новому пам''ятнику Іллічу, відкритому на Першотравень в одному із сіл цієї області. Як наголошує комуніст, депутат Верховної Ради 5-го скликання Олександр Голуб, паплюжити або демонтувати пам’ятники,символи радянської епохи, є дикунством:
Олександр Голуб: "Лише за останні місяці в Україні було відновлено вісім пам’ятників Володимиру Іллічу Леніну"
Радянська влада та її вожді принесли Україні лихо і пролили кров, а тому її символи треба прибрати з майданів й вулиць українських міст, переконує політв’язень комуністичних часів Степан Хмара:
Степан Хмара: "Можливо, слід зробити один на всю Україну “Музей слуг диявола”. І звести туди пам’ятники Леніну. А решту –знищити"
МОНУМЕНТИ ЛЕНІНУ – НА ОБЛІКУ
Сотні пам’яток архітектури радянської доби обліковує Кримський комітет охорони культурної спадщини, констатує його головний фахівець Діляра Халілова. Основна їхня маса - у маленьких містечках та селах. Траплялися випадки, коли шукачі кольорових металів, за бездіяльності місцевої влади, відпилювали фрагменти пам’ятників.
Діляра Халілова: “У нас на обліку - пам’ятники археології, історії та архітектури. Серед них дуже багато таких, які стали на облік у радянський період. Їх більше тисячі. Чимало серед них і пам’ятників Леніну”.
 |
| Пам’ятник Сталіна у місті Горі. Грузія. |
| (no copy) |
Загалом у 90-х роках, зазначає журналіст грузинської служби Радіо Свобода Коба Ліклікадзе, тамтешня влада демонтувала безліч бронзових пам’яток комуністичного минулого:
“Це були пам’ятники політичній еліті Радянського Союзу. Зокрема, у центрі Тбілісі, там, де раніше стояв пам’ятник Леніну, тепер монумент Святого Георгія, замість пам’ятника Серго Орджонікідзе, сталінського підручного, поставили рекламний біг-борд”.
У колишній країні соцтабору – Чехословаччині – після Оксамитової революції 1989 року теж прибрали комуністичні пам’ятники. Зокрема, бронзу з них перелили і використали для меморіалу жертвам нацизму в селищі Лідіце. (10 червня 1942 року німці його спалили). Бронза комуністичних пам’ятників допомогла спорудженню 82 фігур лідіцьких дітей на місці, де було селище.
ПАРК РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
У тих, хто прагне зазирнути “назад у СРСР”, є нагода перенестися на кілька годин до тієї епохи. Для цього можна відвідати “Парк радянського періоду", який створив біля литовського курортного містечка Друскінінкай колекціонер радянських реліктів Вілюмас Малінаускас. На 20 гектарах – одні лише знані очільники комуністичної минувшини, загалом 87 пам''ятників і бюстів.
Маркс, Сталін, Ленін, Капсукас (діяч литовського комуністичного руху), передовики виробництва, юні ленінці – кого тут лише не зустрінеш. Є й макет куреня у Розливі (селище, де за кілька місяців до більшовицького перевороту 1917-го року переховувався Ленін). Іноді сюди приходить половити рибку двійник Ілліча. Поряд – “червоні кутки” та агітпункти, можна придбати значки жовтенят та іншу тодішню атрибутику, покуштувати страви на кшталт “ковбаси за 2.20” і попити газировки з автомату. А для повнішого відчуття радянського епохи по периметру цього музею просто неба натягнутий дріт і встановлені сторожові вежі. За шість років існування “Парку радянського періоду" його відвідали понад півмільйона туристів. (Це при тому, що населення Друскінінкая - лише 20 тисяч мешканців). Щоб завітати до такого парку, треба заплатити приблизно тридцять гривень. Побувала у музеї і киянка Ольга:
“Коли заходиш, там постійно грає музика – радянські пісні, Кобзон, “за себя и за того парня” і так далі. Вони начебто лунають не гучно, але настільки нав’язливо, що створюється певна атмосфера – ніби потрапляєш у цей радянський концтабір. В якому і жили люди мого покоління. Стоять звезені звідусіль ідоли – чимало пам’ятників Феліксу Едмундовичу Дзержинському, Леніну, місцевих діячів, котрі служили комуністичній владі. Бачиш усе це і стає моторошно. А ті люди, котрі залишилися в душі комуністами, теж у принципі задоволені таким розвитком подій. Бо там усе це завезено в одне місце, і дуже бережно зберігається та охороняється. І це пам’ять для нащадків”.
Пам’ятники радянської доби зараз не тільки зносять-переносять або все ж залишають там, де їх поставили. Із них не тільки влаштовують музеї. Їх також колекціонують у себе вдома. Таким є хобі дніпродзержинського бізнесмена Олега Мороза (ніякого стосунку до лідера соціалістів він не має). Уся квартира і дача колекціонера завалена різного розміру Леніними, Сталіними тощо. Чимало і Брежнєвих, адже Дніпродзержинськ – мала батьківщина “дорогого Леоніда Ілліча”.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: