У Севастополі вшанували пам’ять правозахисника Миколи Кічмара

Фрезерувальник севастопольського заводу “Мусон”, уродженець Вінниччини, 40-річний Микола Кічмар наприкінці 80-их, на початку 90-их років минулого століття був досить відомим і шанованим у Севастополі діячем неформальних рухів того часу – українського і правозахисного.

Він був серед засновників у Севастополі товариства української мови ім. Тараса Шевченка і ще першого Руху – “За перебудову”. Збирав і відправляв медикаменти пораненим під час штурму радянськими військами телецентру у Вільнюсі, надсилав телеграми Горбачову з вимогою надання незалежності республікам Балтики, допомагав дітям біженців із Закавказьких республік.

Справжній «народний дипломат»

На початку 90-их він увійшов до міжнародної правозахисної групи, члени якої виїжджали до районів вірмено-азербайджанських зіткнень, де як спостерігачі вони всіляко допомагали місцевому населенню, що страждало від війни.

Давній товариш Миколи Кічмара, один із засновників Севастопольської правозахисної групи Олександр Подольний розповів: “Є таке поняття – народна дипломатія. Микола був справжнім народним дипломатом. Коли почалися бойові дії в Нагірному Карабаху, то поїхав туди як правозахисник. І хоча він загинув у Лачинському коридорі 9 травня 1992 року саме під час бойових дій, але йшов він туди не воювати. Він лише дивився і потім поширював про це інформацію. А творилися там, як він розповідав, страшні речі”.

Микола Кічмар був у Нагірному Карабаху з кількома місіями. І щоразу віз туди продукти, солодощі для дітей. Голова “Союзу українок Севастополя” Богдана Процак згадала, як на початку 90-их років активісти севастопольської “Просвіти” збирали продукти – консерви, крупи, цукерки – для карабахських дітей: “Просвітяни збирали на його прохання продукти, а він відвозив. Йому нелегко було, адже доводилося тягнути величезні валізи, а тоді ж були величезні проблеми із транспортом!”.

Його пам’ятають як інтелігентну, щиру і добру людину

Якось розмовляючи зі своїми вірменськими друзями, Микола Кічмар обмовився, що хотів би бути похованим серед кавказьких гір. 13 травня 92 року його поховали на Алеї федаїнів у Єревані.

Богдана Процак: “Пам’ятник йому зробили на кошти української громади. На ньому гілка червоної калини і напис: “Микола з України”.

Миколу Кічмара пам’ятають і в Україні, і на Кавказі як інтелігентну, щиру і добру людину. Одразу кілька київських та єреванських газет на початку 90-их років написали: “Микола Кічмар був справжнім сином України і похований як герой вірменського народу”. Днями у кількох севастопольських храмах пройшли заупокійні богослужіння за його світлою душею.