Євросердючка. Чи вболіватимуть за Сердючку на “Євробаченні” прості українці?

Більшість опитаних Радіо Свобода експертів одностайні в одному: в Україні надто серйозно ставляться до “Євробачення”, адже цей конкурс уже давно перестав бути “пісенним”, хоча і називається так. Музичний критик Юрко Зелений вважає, що Західна Європа вже втратила відчуття власної, автентичної культури, тому й пісенну творчість інших країн оцінити не в змозі. А тому “засилати” геніальних вокалістів нема ніякої потреби – їх просто ніхто не оцінить. Зараз потрібна не пісня, а шоу, тому Вєрка Сердючка – цілком логічний вибір журі, яке обирало з семи кандидатів.

Юрко Зелений: “Євробачення і в мистецькому, і в музичному плані ніякого тону не задає, тому треба до цього трохи іронічніше ставитись. Сердючка може перемогти – в сьогдішньому збоченому світі таке цілком можливо: від Данії взагалі якогось трансвестита висунули”.

Довідка: Цього року у “Євробаченні” беруть участь як ніколи багато країн – 42. Серед новачків – Чехія та Грузія, а відбуватиметься дійство у Гельсінкі, столиці минулорічних переможців – фінської групи “Лорді”. Конкурс поділений на дві частини – півфінал та фінал. До фіналу вже автоматично потрапили 14 країн, які на попередніх конкурсах високими результатами вибороли таке право – серед них і Україна. Середня вартість квитка на фінальне шоу 12 травня становить 950 Євро.




Вже з цієї скромної статистики видно, що представники України досить різнобарвні – майже академічний Пономарьов, “дика” Руслана з яскравим шоу, заполітизовані “Гринджоли”, голосиста красуня Тіна Кароль і, нарешті, цьогорічна Вєрка – епатажна, неординарна і контроверсійна постать. Вєрці закидають “низькосортність” музики та текстів, і водночас це не заважає їй бути однією з найпопулярніших виконавців на теренах колишнього СРСР.

Однак мало хто наважиться робити прогнози стосовно того, яке саме місце може посісти конкурсант від України. Адже “Євробачення” – досить примхливе дійство, і логіку голосувань зрозуміти дуже важко, каже Святослав Влох, член українського журі, яке відбирало фіналіста.

Святослав Влох: “Є три фактори. Преший – наскільки сильні будуть інші виконавці, від інших країн. Другий фактор – порівняльний, тобто наскільки наш кандидат виглядатиме виграшніше за інших. Третій фактор – непередбачуваність он-лайнового голосування аудиторії. Одному Богу відомо, якими мотивами керуються люди під час голосування”.

Голосувати за представника своєї країни на “Євробаченні” не можна – цей пікантний момент завжди привносить певну частку несподіваності. Як, скажімо, це сталося минулого року зі славнозвісними “Лорді” з Фінляндії. Тоді друге місце посів Діма Білан з Росії – здавалося б, постать набагато більш “попсова”, і, відповідно, така, що відповідає формату конкурсу. Однак аудиторія вирішила інакше. А оскільки кожна подібна подія має певну інертність сприйняття, не виключено, що цього року світ побачить цілу низку несподіваних виконавців, далеких за естетикою від стилю “поп” і від пісні як такої.

До того ж, у кожній країні голосують по-різному. Якщо, скажімо, в Україні “Євробачення” сприймають як сходинку до світового визнання або можливість розрекламувати державу, то у Британії, яка разом з Німеччиною, Францією та Іспанією має особливий статус на конкурсі (представники цієї четвірки автоматично потрапляють у кожен фінал) такої потреби немає, тому й голосують у туманному Альбіоні як заманеться – під кухель пива, часто-густо сприймаючи “Євробачення” як суто гумористичну програму із не надто високим рівнем музичного наповнення.

Сам Андрій Данилко досить скептично ставиться до “Євробачення”.

Вєрка Сердючка: “Мене це "Євробачення" вже задовбало! Я ж не їду за першим місцем – мені це місце до одного місця! Я їду показати, що ми тут живі, що ми можемо дуркувати, дригати ногами, що ми скажені – по-доброму скажені!”







Аудіозапис програми. Перший випуск: Аудіозапис програми. Другий випуск: