Р.С.: Ігоре, коли і де відбувалося сходження, за яке вам можуть вручити таку престижну міжнародну нагороду.
І.Ч.: Не так важливо, вручать її нам чи ні. А важливо, що це сходження помітила світова альпіністська громадськість. Відбувалося воно в Пакистані на вершину Ширгу-Чарпа. Дуже красива гора, на якій ще ніхто ніколи не був. Дуже красивий марштрут.
Р.С.: Це першопрохід?
І,Ч.: Так, це першопрохід. Власне, чому нас помітили. Цей маршрут дуже довгий, з великим перепадом висоти.
Р.С.: Яка вистота?
І.Ч.: 5 800 метрів. Марштрут починався на вистоті біля 4 000 метрів.
Р.С.: Скільки він тривав?
І.Ч.: Піднімалися ми п’ять днів і два дні спускалися шляхом підйому.
Р.С.: Яка чисельність вашої групи?
І.Ч.: Три особи. Орест Вербицький, Андрій Родіонцев і я. Всі кияни. Є світойвий рейтинг складних вершин, які ніхто не проліз. І які вважається престижним пройти. Наш маршрут належав до цього рейтингу. Багато команд пробували його пролізти, піднімалися трішки і поверталися назад.
Р.С.: Цей маршрут належить до найвищої категорії складності, в чому ця складність полягає?
І.Ч.: Передбачає технічні труднощі, вертикальна скеля може бути, сніг, лід, треба використовувати багато альпіністської техніки. Потім самому організму людському функціонально складно. Оскільки такі маршрути забирають багато фізичних зусиль і часу. І вступає третій фактор — марштрут ніким не пройдений, і є небезпека різних несподіванок.
Р.С.: Скільки часу ви працювали щодня на маршруті?
І.Ч.: Як правило, ми піднімалися дуже рано, о 4-й, і працювали дотемна, до 8-ї години.
Р.С.: Які були найбільші несподіванки під час цього сходження?
І.Ч.: Коли ми піднялися на вершину і почали спуск, вище нас тим шляхом, де ми спускалися, обірвався великий карниз із льоду і скелі. Тобто нам...
Р.С.: Вас просто Бог зберіг.
І.Ч.: Так, того дня Бог був з нами. Що це не сталося в той момент, коли ми були на цьому карнизі чи коли саме під ним. І це несподіванки, які зовсім не залежать від тебе. Це поза тобою.
Р.С.: Які відчуття, коли маршрут завершився, ви спустилися на землю, які емоції пригадуєте з тої миті?
І.Ч.: Відчуття завжди після таких екстремальних маршрутів однакові. Радість не тоді, коли ти на вершині чи коли лізеш, а тоді, коли спустився вниз, сів на траву, миєшся, п’єш гарячий чай і просто кайфуєш. Оце мить найвищої радості.
І.Ч.: Не так важливо, вручать її нам чи ні. А важливо, що це сходження помітила світова альпіністська громадськість. Відбувалося воно в Пакистані на вершину Ширгу-Чарпа. Дуже красива гора, на якій ще ніхто ніколи не був. Дуже красивий марштрут.
Р.С.: Це першопрохід?
І,Ч.: Так, це першопрохід. Власне, чому нас помітили. Цей маршрут дуже довгий, з великим перепадом висоти.
Р.С.: Яка вистота?
І.Ч.: 5 800 метрів. Марштрут починався на вистоті біля 4 000 метрів.
Р.С.: Скільки він тривав?
І.Ч.: Піднімалися ми п’ять днів і два дні спускалися шляхом підйому.
Р.С.: Яка чисельність вашої групи?
І.Ч.: Три особи. Орест Вербицький, Андрій Родіонцев і я. Всі кияни. Є світойвий рейтинг складних вершин, які ніхто не проліз. І які вважається престижним пройти. Наш маршрут належав до цього рейтингу. Багато команд пробували його пролізти, піднімалися трішки і поверталися назад.
Р.С.: Цей маршрут належить до найвищої категорії складності, в чому ця складність полягає?
І.Ч.: Передбачає технічні труднощі, вертикальна скеля може бути, сніг, лід, треба використовувати багато альпіністської техніки. Потім самому організму людському функціонально складно. Оскільки такі маршрути забирають багато фізичних зусиль і часу. І вступає третій фактор — марштрут ніким не пройдений, і є небезпека різних несподіванок.
Р.С.: Скільки часу ви працювали щодня на маршруті?
І.Ч.: Як правило, ми піднімалися дуже рано, о 4-й, і працювали дотемна, до 8-ї години.
Р.С.: Які були найбільші несподіванки під час цього сходження?
І.Ч.: Коли ми піднялися на вершину і почали спуск, вище нас тим шляхом, де ми спускалися, обірвався великий карниз із льоду і скелі. Тобто нам...
Р.С.: Вас просто Бог зберіг.
І.Ч.: Так, того дня Бог був з нами. Що це не сталося в той момент, коли ми були на цьому карнизі чи коли саме під ним. І це несподіванки, які зовсім не залежать від тебе. Це поза тобою.
Р.С.: Які відчуття, коли маршрут завершився, ви спустилися на землю, які емоції пригадуєте з тої миті?
І.Ч.: Відчуття завжди після таких екстремальних маршрутів однакові. Радість не тоді, коли ти на вершині чи коли лізеш, а тоді, коли спустився вниз, сів на траву, миєшся, п’єш гарячий чай і просто кайфуєш. Оце мить найвищої радості.