Потрібно шість місяців, щоб організувати вибори, десять років – щоб встановити ринкову економіку. Однак потрібна ціла генерація, щоб створити громадянське суспільство.
Без громадянського суспільства немає демократії
Цей вислів, що належить відомому філософу та політологу Ральфу Дарендорфу, є цілком актуальним для України. Від початку зародження перших інституцій громадянського суспільства, як і від самого проголошення Незалежності, минуло поки менше, ніж життя одного покоління. Попри це, неурядові організації, що складають кістяк громадянського суспільства в Україні, заявляють про себе дедалі гучніше. Це було особливо відчутно під час подій листопада-грудня 2004 року. І все ж, на думку виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”, доктора філософських наук Євгена Бистрицького, Помаранчева Революція була виявом лише прото-громадянського суспільства України. Не сформувалося воно остаточно і досі, вважає Євген Бистрицький: "Громадянське суспільство, його елементи у нас є – вони в очікуванні. Але не в пасивному очікуванні. Є спроби і в правозахисних організацій, і в екологічних організацій, і в організацій, які займаються моніторингом дій влади. У різного роду громадських організацій є спроби критично взаємодіяти з тим урядом, який нам зараз послала історія. Інколи ці спроби вдаються – ось що найдивніше. Інакше кажучи, вони намагаються встановити такий критичний діалог на різних рівнях влади: і на місцевих рівнях, і на центральних рівнях. Та поки що не видно результатів цього діалогу".
Поступ неурядових організацій
А виконавчий директор громадської організації “Всесвіт” з міста Харкова Наталка Зубар оптимістично оцінює поступ неурядових організацій за рік, що минає. Говорячи про досягнення, вона зосереджується на конкретних прикладах впливу громадян на владу, зокрема, на кадрові призначення, що залежать від Верховної Ради: "Найпомітнішим досягненням громадських організацій в 2006 році можна назвати кампанію громадського лобіювання “Захарова – в омбудсмени!”, коли ціла низка громадських організацій (на сьогоднішній день 163 громадські організації) підтримали і активно просувають кандидатуру незалежного, безпартійного правозахисника Євгена Захарова на нині вакантну посаду Уповноваженого з прав людини Верховної Ради. Таким чином громадянське суспільство довело, що воно може впливати на діяльність парламенту і взагалі на кадрову політику в парламенті, що важливіше".
Навіть у тому разі, якщо висуванця громадянського суспільства Євгена Захарова не оберуть омбудсменом, Наталка Зубар вважає досягнення громадських організацій, що лобіювали його кандидатуру, значними. Вона запевняє, що остаточної мети кампанії – обрання на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, безпартійного й політично незаанґажованого правозахисника обов’язково вдасться досягти – якщо не цього разу, то через 5 років.
Треба йти у владу
Ще однією тенденцією цього року став перший прихід висуванців громадянського суспільства до влади. Так, саме своїми представниками вважають неурядові організації України мерів Сум (Геннадія Мінаєва) та Ірпеня (Мирославу Свистович). А чоловік Мирослави – відомий активіст руху "Україна без Кучми" та один із засновників сайту "Майдан" Михайло Свистович є сьогодні депутатом Київської обласної ради. Він вважає, що прихід діячів громадянського суспільства до влади є природним і має набути набагато більших масштабів, ніж є сьогодні: “Я вважаю, що люди з громадянського суспільства не тільки повинні, вони мусять іти у владу. Тому що те, що робиться зараз у нашій владі, можуть змінити тільки люди, які щось зробили у громадянському суспільстві і мають принести туди свої принципи. Це не виключає їньої подальшої діяльності в громадянському суспільстві. Навпаки, вони не бояться людей, вони вміють з ними працювати і можуть знаходити підтримку народу. І дійсно, тоді джерелом влади стане народ. Але людям громадянського суспільства дуже важко у владі, тому туди треба йти тотально. Зараз окремі люди з громадянського суспільства прийшли у владу. Особливо ті, які прийшли у виконавчу владу – їм дуже важко, оскільки наша влада просто не передбачає некорупційної діяльності”.
Сьогодні Мирослава й Михайло Свистовичі мешкають, як і раніше, в однокімнатній квартирі, а на роботі – протистоять спробам влаштувати в Ірпені, заради зниження рейтингу чинного мера, міні-Алчевськ. Чимало часу, такого щільного в зимовий сезон, забирає у них судова тяганина з опонентами, що й досі намагаються визнати недійсними березневі вибори міського голови.
Без громадянського суспільства немає демократії
Цей вислів, що належить відомому філософу та політологу Ральфу Дарендорфу, є цілком актуальним для України. Від початку зародження перших інституцій громадянського суспільства, як і від самого проголошення Незалежності, минуло поки менше, ніж життя одного покоління. Попри це, неурядові організації, що складають кістяк громадянського суспільства в Україні, заявляють про себе дедалі гучніше. Це було особливо відчутно під час подій листопада-грудня 2004 року. І все ж, на думку виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”, доктора філософських наук Євгена Бистрицького, Помаранчева Революція була виявом лише прото-громадянського суспільства України. Не сформувалося воно остаточно і досі, вважає Євген Бистрицький: "Громадянське суспільство, його елементи у нас є – вони в очікуванні. Але не в пасивному очікуванні. Є спроби і в правозахисних організацій, і в екологічних організацій, і в організацій, які займаються моніторингом дій влади. У різного роду громадських організацій є спроби критично взаємодіяти з тим урядом, який нам зараз послала історія. Інколи ці спроби вдаються – ось що найдивніше. Інакше кажучи, вони намагаються встановити такий критичний діалог на різних рівнях влади: і на місцевих рівнях, і на центральних рівнях. Та поки що не видно результатів цього діалогу".
Поступ неурядових організацій
А виконавчий директор громадської організації “Всесвіт” з міста Харкова Наталка Зубар оптимістично оцінює поступ неурядових організацій за рік, що минає. Говорячи про досягнення, вона зосереджується на конкретних прикладах впливу громадян на владу, зокрема, на кадрові призначення, що залежать від Верховної Ради: "Найпомітнішим досягненням громадських організацій в 2006 році можна назвати кампанію громадського лобіювання “Захарова – в омбудсмени!”, коли ціла низка громадських організацій (на сьогоднішній день 163 громадські організації) підтримали і активно просувають кандидатуру незалежного, безпартійного правозахисника Євгена Захарова на нині вакантну посаду Уповноваженого з прав людини Верховної Ради. Таким чином громадянське суспільство довело, що воно може впливати на діяльність парламенту і взагалі на кадрову політику в парламенті, що важливіше".
Навіть у тому разі, якщо висуванця громадянського суспільства Євгена Захарова не оберуть омбудсменом, Наталка Зубар вважає досягнення громадських організацій, що лобіювали його кандидатуру, значними. Вона запевняє, що остаточної мети кампанії – обрання на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, безпартійного й політично незаанґажованого правозахисника обов’язково вдасться досягти – якщо не цього разу, то через 5 років.
Треба йти у владу
Ще однією тенденцією цього року став перший прихід висуванців громадянського суспільства до влади. Так, саме своїми представниками вважають неурядові організації України мерів Сум (Геннадія Мінаєва) та Ірпеня (Мирославу Свистович). А чоловік Мирослави – відомий активіст руху "Україна без Кучми" та один із засновників сайту "Майдан" Михайло Свистович є сьогодні депутатом Київської обласної ради. Він вважає, що прихід діячів громадянського суспільства до влади є природним і має набути набагато більших масштабів, ніж є сьогодні: “Я вважаю, що люди з громадянського суспільства не тільки повинні, вони мусять іти у владу. Тому що те, що робиться зараз у нашій владі, можуть змінити тільки люди, які щось зробили у громадянському суспільстві і мають принести туди свої принципи. Це не виключає їньої подальшої діяльності в громадянському суспільстві. Навпаки, вони не бояться людей, вони вміють з ними працювати і можуть знаходити підтримку народу. І дійсно, тоді джерелом влади стане народ. Але людям громадянського суспільства дуже важко у владі, тому туди треба йти тотально. Зараз окремі люди з громадянського суспільства прийшли у владу. Особливо ті, які прийшли у виконавчу владу – їм дуже важко, оскільки наша влада просто не передбачає некорупційної діяльності”.
Сьогодні Мирослава й Михайло Свистовичі мешкають, як і раніше, в однокімнатній квартирі, а на роботі – протистоять спробам влаштувати в Ірпені, заради зниження рейтингу чинного мера, міні-Алчевськ. Чимало часу, такого щільного в зимовий сезон, забирає у них судова тяганина з опонентами, що й досі намагаються визнати недійсними березневі вибори міського голови.
