Аркадій Мошес- А які головні досягнення фінського головування в Євросоюзі?
- Я думаю, що фінське головування було, радше, успішним. Досить дивовижним було те, що під час кризи в Лівані фінське головування зробило багато, аби згуртувати Євросоюз і знайти єдину позицію. Я б також підкреслив певні досягнення у внутрішньому розвитку ЄС – перш за все, це директива про лібералізацію ринку послуг; це так звана директива REACH, яку застосовуватимуть у хімічній промисловості в Євросоюзі. Також успішною була співпраця у справі спільного захисту кордонів ЄС. Дуже великий успіх фінського головування полягає і в тому, що продовжилося розширення Європейського Союзу. Тому що раніше не було зрозуміло, чи зможуть вступити Румунія і Болгарія. Це – головні речі. На жаль, відносини між Євросоюзом та Росією, які проголосили одним з пріоритетів головування, не розвивалися так добре, як це могло б бути. І в результаті – у висновках Ради Євросоюзу Росія навіть не згадується прямо.
- Чому ці відносини не були такими успішними?
- Ці відносини не розвивалися так успішно, як це було заплановано, через події насамперед всередині Росії, які почали викликати дедалі більшу стривоженість у Євросоюзі, в результаті яких з’явилося польське вето на початок переговорів між Росією і Євросоюзом про заміну нинішньої рамкової угоди на нову. Іншою причиною була зростаюча кількість проблем у відносинах між ЄС та Росією через те, що російська зовнішня політика стає дедалі напористішою.
- А який внесок зробило Гельсінки у розвиток єдиної енергетичної політики Євросоюзу, до створення якої Європу підштовхнули проблеми навколо газових поставок з Росії до України та інших європейських держав у січні цього року?
- Практичним внеском я б назвав рішення Євросоюзу розпочати так звану кореспондентську мережу, до якої кожна країна ЄС буде призначати свого представника. Ця мережа має з''явитися до кінця січня 2007 року, і її працівники мають координувати національну політику членів Євросоюзу щодо енергетики. Це надзвичайно величезний виклик, тому що на ділі Європа не має єдиного енергетичного ринку, його створення занадто гальмують окремі компанії, які виступають проти створення такого ринку і проти передачі Єврокомісії необхідних повноважень. Тож будь-якій країні, що головує в Євросоюзі, такі речі робити нелегко. Але, на мою думку, атмосфера змінюється, і зростає усвідомлення того, що слід працювати для створення єдиної енергетичної політики. Тут я, безперечно, маю згадати російсько-українську газову кризу на початку січня цього року, яка була великим прозрінням для Євросоюзу. Щодо Фінляндії, то вона зробила особистий внесок у дебати про те, як підвищувати свідомість, як займатися енергетичною політикою ЄС. Також слід оцінити зусилля Фінляндії в тому, щоб дати зрозуміти Росії основу, на якій ця співпраця має будуватися. Хоча, як я згадував раніше, ці зусилля не дали значних результатів через російську позицію, і це є також реальним: Росія не збирається ратифікувати Енергетичну Хартію у її нинішньому вигляді. Але існує перспектива ведення ширших переговорів, переговорів про рамкову угоду, під час яких, можливо, буде зроблено спробу пов''язати енергетичну співпрацю з іншими елементами співпраці, і в цьому я бачу деякі можливості для успіху.
