Євген ПлужникЄвген Плужник народився у селі Кантемирівці на Воронежчині, навчався у гімназіях у Воронежі, Богучарі, Ростові та Боброві, учителював у селі Багачці на Полтавщині, а 1921 року переїхав до Києва.
Ще гімназистом Плужник почав писати вірші російською мовою, а вже у Києві перейшов на українську. Друзі часто порівнювали його з австрійським поетом Райнером Марією Рільке, натомість більшовицька критика звинувачувала Євгена Плужника у занепадництві та відірваності від життя.
«Мовчи! Я знаю. За всіма словами – Холодний смерк, спустошені сади... Це наша пристрасть стала поміж нами, Нас розлучаючи назавсігди!
Шалій, шалій, від розпачу сп''янілий! Що розпач той? Річ марна і пуста! ...Як пізно ми серця свої спинили! …Як роз''єднали рано ми вуста!
О, друже мій! Останні трачу сили, В країні тій уявній живучи, Де образ твій, утрачений і милий, Де голос твій... Мовчи! Мовчи! Мовчи!»
«І серцю в грудях холодно і тісно!»
Плужник видав дві збірки віршів, дві п’єси та роман «Недуга», разом із Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови». Напередодні арешту поет завершив підготовку до друку своєї третьої книги віршів під назвою «Рівновага».
Тоді глибінь підводиться на нас, І серцю в грудях холодно і тісно! І очі прагнуть знову хоч на мить Того орла узріти тінь знайому... О мудрокрилий! Він летить Додому».
Розстріл замінили виправними роботами
Через три дні після вбивства Кірова Євгена Плужника заарештували в його помешканні на вулиці Прорізній у Києві за звинуваченням у належності до націоналістичної терористичної організації. Військова колеґія засудила його і ще 16 українських письменників до розстрілу, який через три дні був замінений 10-ма роками виправних робіт. Євген Плужник помер від сухот у лікарні Соловецького табору особливого призначення 2 лютого 1936 року.