Григорій ЧупринкаГлянь їй в очі! — Пишні вії, Мов озера, обгорнули, Де блищать живі надії, Де страждання потонули.
Глянь їй в очі! — Наче в морі, В широтах багатоводних, Огоньки — небесні зорі Загорілися в безоднях.
Глянь їй в очі! — Таємнича Згага щастя, згага волі В їх розлита, і обличчя Сяє в дивнім ореолі.
То красою в дивні очі Провелися паралелі І холодної півночі, І південної пустелі.
1905 року Чупринка вступив до Української соціал-демократичної спілки. Поет перебував під особливим наглядом поліції, кілька разів був ув’язнений у Смоленській тюрмі та у Лук’янівській в’язниці у Києві, згодом йому був заборонений в’їзд на Чернігівщину.
В шумі буряного співу, В безупиннім вільнім льоті, Повний сили, повний гніву, Вітер хвилю білогриву Збив в морськім водовороті.
Вітер море рве і крає, Свище в скелях бурунами, А далеко ходить, грає, В буйній силі виступає Хвиля, злившись з валунами.
Під час Української революції Чупринка вступив добровольцем до Першого Українського козацького полку, пізніше командував повстанськими загонами на Чернігівщині. 19-го року він керував антирадянським підпіллям у захопленому більшовиками Києві і був врешті-решт заарештований чекістами. Відступаючи з Києва, більшовики вивезли поета до Кожухівського концтабору у Підмосков’ї, звідки він через 2 роки був звільнений за амністією.
Грицько Чупринка повернувся до Києва і у складі Українського центрального повстанського комітету готував антирадянське повстання на Правобережжі. У серпні 21-го сорокаоднорічний поет був знову заарештований київськими чекістами і 28 серпня розстріляний.