Заздрість – почуття, яке, мабуть, хоч раз у житті відчувала кожна людина. Але зізнаємося ми в цьому дуже неохоче. Адже споконвіку воно сприймається як порок, гріх, щось негативне. Ще Аристотель досить влучно визначив заздрість як „смуток, що з’являється при вигляді благоденства подібних нам людей”. У побутовому сенсі під заздрістю розуміють неприязнь, вороже ставлення до успіхів і переваг інших. Це поняття включає в себе також почуття прикрості, роздратування, приниження, злоби.
У психології заздрість розглядається, як емоція, але тільки у випадку ситуативного, скороминущого прояву. Якщо ж заздрість до якогось об’єкта стає стійкою, вона перетворюється на емоційну установку, тобто почуття.
В основі заздрості завжди лежить порівняння себе з іншими. Причому, порівнюють зазвичай із близькими за статусом, схожими на себе людьми. Адже навряд чи ми будемо заздрити Біллу Гейтсу чи Мадонні, а от здібному колезі або заможнішому сусідові заздрять нерідко. Заздрісник сприймає чужий успіх, як власну поразку, як докір собі. Може, саме тому це почуття буває таким болісним. Прийнято розрізняти заздрість злобну або „чорну” і незлобну, „білу”. Людина, яка відчуває незлобну заздрість, прагне мати те, що має інший, стати таким же, досягти такого ж успіху. Тому білу заздрість часом розглядають як позитивне явище. Вона спонукає людину йти вперед, самовдосконалюватися. А той, кого мучить чорна заздрість, прагне забрати, зруйнувати, знищити. Це почуття отруює, руйнує особистість. Заздрісника мучать депресії, невдоволення всім не світі. Він стає потайним, тривожним, самотнім, жаліє себе, вважає, що його не цінують. І водночас намагається принизити, нашкодити, усунути „суперника”. Погодьтеся, що це – справді нещасні люди.
І хоч такий крайній варіант зустрічається не так вже й часто, все ж заздрість – доволі неприємне почуття. Чи можна його подолати? Психологи вважають, що найменше схильні до заздрості самодостатні, незалежні, захоплені своєю справою люди. Тому найкращий спосіб боротьби з нею – виховання в людині впевненості в своїх силах, почуття власної гідності, самоповаги. А ще – не слід постійно порівнювати себе з іншими. Адже всі ми такі різні – з різними здібностями, вподобаннями, можливостями. Проте, з самого народження одних дітей порівнюють з іншими, докоряючи, що хтось краще їсть, вчиться, плаває. Набагато продуктивніше порівнювати себе, свої успіхи з попереднім періодом свого ж життя. Потрібно просто йти своїм шляхом і рідше приглядатися до успіхів інших.
У психології заздрість розглядається, як емоція, але тільки у випадку ситуативного, скороминущого прояву. Якщо ж заздрість до якогось об’єкта стає стійкою, вона перетворюється на емоційну установку, тобто почуття.
В основі заздрості завжди лежить порівняння себе з іншими. Причому, порівнюють зазвичай із близькими за статусом, схожими на себе людьми. Адже навряд чи ми будемо заздрити Біллу Гейтсу чи Мадонні, а от здібному колезі або заможнішому сусідові заздрять нерідко. Заздрісник сприймає чужий успіх, як власну поразку, як докір собі. Може, саме тому це почуття буває таким болісним. Прийнято розрізняти заздрість злобну або „чорну” і незлобну, „білу”. Людина, яка відчуває незлобну заздрість, прагне мати те, що має інший, стати таким же, досягти такого ж успіху. Тому білу заздрість часом розглядають як позитивне явище. Вона спонукає людину йти вперед, самовдосконалюватися. А той, кого мучить чорна заздрість, прагне забрати, зруйнувати, знищити. Це почуття отруює, руйнує особистість. Заздрісника мучать депресії, невдоволення всім не світі. Він стає потайним, тривожним, самотнім, жаліє себе, вважає, що його не цінують. І водночас намагається принизити, нашкодити, усунути „суперника”. Погодьтеся, що це – справді нещасні люди.
І хоч такий крайній варіант зустрічається не так вже й часто, все ж заздрість – доволі неприємне почуття. Чи можна його подолати? Психологи вважають, що найменше схильні до заздрості самодостатні, незалежні, захоплені своєю справою люди. Тому найкращий спосіб боротьби з нею – виховання в людині впевненості в своїх силах, почуття власної гідності, самоповаги. А ще – не слід постійно порівнювати себе з іншими. Адже всі ми такі різні – з різними здібностями, вподобаннями, можливостями. Проте, з самого народження одних дітей порівнюють з іншими, докоряючи, що хтось краще їсть, вчиться, плаває. Набагато продуктивніше порівнювати себе, свої успіхи з попереднім періодом свого ж життя. Потрібно просто йти своїм шляхом і рідше приглядатися до успіхів інших.