Обкладинка перекладеної на українську
мову книжки Жюльєна Ґріна “Брат
Франциск”.
- Це був власний вибір – є така тенденція в перекладачів. Узагалі, я дуже люблю літературу, слово. Читання стало моїм світом. І щоразу, коли книжка закінчувалася, мені ставало трохи сумно, тому що припиняла своє існування
Премія ім. Сковороди, яка щороку присуджується Посольством Франції в Україні, винагороджує найкращий переклад українською в двох номінаціях: "художня література" і "гуманітарні та суспільні науки".
якась історія. Вибір книжки про Франциска Асизького невипадковий. Я дуже давно знаю про цього святого. Моє знайомство з ним почалося з молитви: “Господи, зроби мене знаряддям Твого миру, щоб я любов сіяв там, де панує зло”. І коли я цю молитву переклала французькою професорові з Франції, він мені сказав, що знає одну дуже гарну книжечку про Франциска Асизького, і буквально десь місяців через три-чотири Валентина Фесенко мені її від нього привезла. З того часу ця книжка стала моєю настільною.- А як Вам працювалося над перекладом і, взагалі, скільки часу Ви перекладали цю книжку?
- Я переклала її десь за чотири місяці. Під час роботи були дуже цікаві моменти. Наприклад, я не могла перекласти такий французький вираз “Le lait de la tendresse humaine”. Тобто, могла. Буквально це “молоко людської ніжності”. Але я весь час відчувала, що за цією метафорою стоїть щось більше. Ця таємниця мене мучила місяців зо два. Я звернулася до Франциска Асизького, помолилася, попросила. І буквально чи того дня, чи наступного я читала Біблію французькою мовою, і в 2 посланні апостола Петра я знайшла: “Бережіть слово, як щире материнське молоко, як молоко людської ніжності”. І я залишила цей вираз без змін. Таких кумедних випадків було чимало.
- А як Вам удається поєднувати підготовку до лекцій, проведення лекцій зі студентами і переклад, оскільки, як відомо, робота викладача – це досить велике щоденне навантаження. А переклад – це так само така скрупульозна робота з пошуком слів – одне слово можна шукати не один десяток хвилин.
- Ви дуже праві. Ґі де Мопассан, якого я дуже шаную, сказав розумні слова, що в кожної, події, явища, емоції і т. д. існує лише одне слово, і його треба вміти знайти. Тоді те, що письменник чи перекладач пропонує людям, має своє істинне значення, свій сенс, і воно є тим, що потрібне людям. Я написала підручник для студентів 2 курсу, який називається “Добрий початок – половина справи” (“Qui bien commence, vire avance”). Оскільки я його знаю напам’ять, і всі контрольні в мене написані наперед...
- Тобто, Ви хочете цим сказати, що Вам не треба довго готуватися?
- Ну, звичайно. Але студенти інший раз настільки дивують, що вони примушують засісти знову за словники, за граматики. Наприклад, в мене є текст, в якому йдеться про восьме диво світу, про людину. Це з Софокла. До цього тексту пропонується запитання, чому людину вважають восьмим дивом світу. Один студент вразив мене наповал. Він скаже: “Тому що вона створила попередні сім”. Зі студентами я знаходжу інший світ, світ, який готовий вчитися, сприймати нове. І після пари виходиш не стомлений, а, навпаки.
- Перекладаєте ночами?
- Ні.
- Кава допомагає?
- Каву п’ю в першій половині дня, щоб спати вночі. Переклад як акт, будемо казати, це гра. Людина, яка перекладає, грається словами. Вона ними задоволена, коли в неї виходить, і не задоволена, коли не виходить. Це дуже цікавий різнобічний процес.