Нині на території Рівненщини та Волині мешкають майже сто тисяч переселених з території Польщі українців та їхніх нащадків. Переселення відбувалося внаслідок штучно спровокованої ворожнечі між поляками та українцями на прикордонних територіях України і Польщі, коли з обох сторін загинули тисячі мирних громадян. Через багато років польські селяни стверджують, що не мали жодних претензій до своїх сусідів-українців, а ворожнечу сіяли провокатори.
Голос (польською): “Ті люди не були нічого винні, вони й не втікали, були на місці… Партизанка була – так у нас називали…”
Виселення, організоване урядом Української РСР та Польським комітетом Національного визволення у воєнні і повоєнні роки, для більшості етнічних українців Польщі не було добровільним, а в Україні їм не були повернуті забрані у Польщі обсяги землі та відповідне житло.
“Ми жили в землянці. І коли настала перемога, ми думали, що повернемося додому – ні, нас таки повезли далі…”
“Там усе покинути, і тут нічого не дати…”
“У товарних вагонах нас везли, худобу разом з людьми. І викинули так – мало живцем не згнили…”
Холмщаки вважають, що їх обманули в Радянському Союзі, не виконавши міждержавних угод. Голова Всеукраїнської організації “Конгрес українців Холмщини і Підляшшя” Олександр Боровик розповідає, що разом з холмщаками, розсіяними по всій території України, домагається поновлення своїх прав упродовж майже тринадцяти років. Цим людям уже наданий статус учасників війни, але це не той статус, який би належало мати депортованим.
Олександр Боровик: “Я думаю, що Верховна Рада ухвалить цей Закон про депортацію. Але, враховуючи, що ми так довго чекали, я подав заяву до суду, але суд першої інстанції та апеляційний ми програли… Нині наші документи у Верховному Суді…”
У разі ухвалення закону депортовані матимуть пільги, які прирівнюватимуть їх до ветеранів війни. Щодо моральної сторони питання, то просування у справі взаєморозуміння і примирення українського і польського народів очевидне. У нинішньому році вже на території Польщі почали впорядковувати українські цвинтарі та споруджувати там пам’ятники загиблим. А за кілька тижнів, коли депортовані українці відзначатимуть 60-у річницю переселення, у центрі Рівного постане пам’ятник депортованим.
Голос (польською): “Ті люди не були нічого винні, вони й не втікали, були на місці… Партизанка була – так у нас називали…”
Виселення, організоване урядом Української РСР та Польським комітетом Національного визволення у воєнні і повоєнні роки, для більшості етнічних українців Польщі не було добровільним, а в Україні їм не були повернуті забрані у Польщі обсяги землі та відповідне житло.
“Ми жили в землянці. І коли настала перемога, ми думали, що повернемося додому – ні, нас таки повезли далі…”
“Там усе покинути, і тут нічого не дати…”
“У товарних вагонах нас везли, худобу разом з людьми. І викинули так – мало живцем не згнили…”
Холмщаки вважають, що їх обманули в Радянському Союзі, не виконавши міждержавних угод. Голова Всеукраїнської організації “Конгрес українців Холмщини і Підляшшя” Олександр Боровик розповідає, що разом з холмщаками, розсіяними по всій території України, домагається поновлення своїх прав упродовж майже тринадцяти років. Цим людям уже наданий статус учасників війни, але це не той статус, який би належало мати депортованим.
Олександр Боровик: “Я думаю, що Верховна Рада ухвалить цей Закон про депортацію. Але, враховуючи, що ми так довго чекали, я подав заяву до суду, але суд першої інстанції та апеляційний ми програли… Нині наші документи у Верховному Суді…”
У разі ухвалення закону депортовані матимуть пільги, які прирівнюватимуть їх до ветеранів війни. Щодо моральної сторони питання, то просування у справі взаєморозуміння і примирення українського і польського народів очевидне. У нинішньому році вже на території Польщі почали впорядковувати українські цвинтарі та споруджувати там пам’ятники загиблим. А за кілька тижнів, коли депортовані українці відзначатимуть 60-у річницю переселення, у центрі Рівного постане пам’ятник депортованим.