«При зарплаті 350 гривень, коли треба вчити дітей і одягнути, подаєшся на заробітки без жодних оглядів на психологічні проблеми». Зауважила у розмові секретарка одного із палаців культури Львова, коли ми розговорились про проблему покинутих дітей. Зарплата цієї жінки 350 гривень, на заробітках - її чоловік. Останні роки саме так і виглядає типова галицька родина. У більшості випадків діти покинуті на бабусь чи дідусів. Обговорювати свої проблеми із психологом в Україні не прийнято. Лікарі, психологи під час конференції зазначали, що батьки, які покинули своїх дітей і поїхали на заробітки за кордон, пережили там переорієнтацію життєвих цінностей, а їхні родини в Україні від цього страждали і діти починали навіть хворіти.
Психіатр Олександр Фільц не вважає феноменом України ситуацію з покинутими дітьми, але він до кінця не є зрозумілий.
«Тобто цей феномен покинутих дітей відомий у війну, коли гинули батьки, але нині він є особливий. Бо діти мають незрозуміле нам, психіатрам, подвійне відчуття. По-перше вини, що мама мусить їхати і на них заробляти, а з другого боку, майже з садистичною насолодою вони тратять гроші, які важко зароблені мамою і надіслані нею в Україну. Мами гарують, дещо інвестують в житло, а решту діти, без жодної думки про працю матері ці гроші тринькають. Оце явище подвійної вини, що мама там і працює, і разом з тим садистичне витрата цих грошей для нас у психіатрії незрозумілий феномен».
Не зрозумівши цей феномен подвійних відчуттів дітей трудових мігрантів, важко їм чимось допомогти, кажуть фахівці. Специфікою України, на відміну від, скажімо, Польщі, є те, що діти виростають в атмосфері, де не можна себе реалізувати, а є пасивна витрата того, що хтось заробляє. І в 25 років розуміють, що тут для них немає місця:
«Поляки це переживали у 80-х роках. Але вони цю ситуацію переживали по-іншому: вони мали сильну католицьку церкву, яка весь час говорила: «Повертайтесь у Польщу, не треба туди їхати». Поляки пережили цю хвилю і повернулись. Нашим мігрантам немає що запропонувати, щоб вони повернулись і тут інвестували».
Таку ситуацію учасники конференції назвали справжньою бідою для України, оскільки держава втрачає вже не одне покоління людей.
Психіатр Олександр Фільц не вважає феноменом України ситуацію з покинутими дітьми, але він до кінця не є зрозумілий.
«Тобто цей феномен покинутих дітей відомий у війну, коли гинули батьки, але нині він є особливий. Бо діти мають незрозуміле нам, психіатрам, подвійне відчуття. По-перше вини, що мама мусить їхати і на них заробляти, а з другого боку, майже з садистичною насолодою вони тратять гроші, які важко зароблені мамою і надіслані нею в Україну. Мами гарують, дещо інвестують в житло, а решту діти, без жодної думки про працю матері ці гроші тринькають. Оце явище подвійної вини, що мама там і працює, і разом з тим садистичне витрата цих грошей для нас у психіатрії незрозумілий феномен».
Не зрозумівши цей феномен подвійних відчуттів дітей трудових мігрантів, важко їм чимось допомогти, кажуть фахівці. Специфікою України, на відміну від, скажімо, Польщі, є те, що діти виростають в атмосфері, де не можна себе реалізувати, а є пасивна витрата того, що хтось заробляє. І в 25 років розуміють, що тут для них немає місця:
«Поляки це переживали у 80-х роках. Але вони цю ситуацію переживали по-іншому: вони мали сильну католицьку церкву, яка весь час говорила: «Повертайтесь у Польщу, не треба туди їхати». Поляки пережили цю хвилю і повернулись. Нашим мігрантам немає що запропонувати, щоб вони повернулись і тут інвестували».
Таку ситуацію учасники конференції назвали справжньою бідою для України, оскільки держава втрачає вже не одне покоління людей.