Виставка плакатів у Національному університеті “Львівська політехніка” тривала 5 днів. Цьогорічна назва конкурсу перегукується з твором Володимира Винниченка “Краса і сила”, а також, - каже Ірина Фаріон, - є відображенням внутрішньої і зовнішньої оболонки мови:
“Попередня назва “Мова – твого життя основа” видалася мені банальною – лише дурень не усвідомлює, що мова є фундаментом будь-якого явища. Згадаймо бодай би вислів нашого першого Президента Михайла Грушевського, що будь-які українські бажання, які минають мову, збудовані на піску. Отже, чому мова є силою? Передусім тому, що мова є духовним явищем і її функція засобу масової комунікації абсолютно вторинна. Чому мова є силою? Тому що саме ця сила духовна будує суспільство, і саме наше суспільство це, мабуть, усвідомлює. Тому сучасну мовну політику я би назвала панічним страхом перед українською мовою. Це страусина політика людей, які внутрішньо несамодостатні і нецілісні”.
Ірина Фаріон навела два приклади духовної сили мови – Тараса Шевченка і Маркіяна Шашкевича. Перший протиставив себе потужній Російській імперії мовою. Тодішній Київський генерал-губернатор казав, що (цитую) “із праха Шевчєнка вираділась целая шайка рьяних сєпаратістав”:
“Так-от, ми стали “рьянимі сєпаратістамі” завдяки мовній позиції Шевченка. Фактично, Шевченка можна вважати не лише автором нашої мови, а й автоматично автором нашої держави. Чим протиставив себе Маркіян Шашкевич великій Австро-Угорській імперії? Тим, що він виголосив проповідь уперше в 1836 році з казальниці церкви Юра руською мовою. Що з цього приводу сказали австрійські поліціянти? Тодішній головний львівський поліціянт на прізвище Пойман сказав: “Досить нам клопоту з тими поляками, то ці дурні русини хочуть підняти покладену до гробу руську народність”. І підняли цю руську народність завдяки Шашкевичевому слову”.
Красу мови Ірина Фаріон порівняла зі справжньою трояндою, яка не буває без колючок:
“Сучасний стан українсько-російської двомовности свідчить про те, що відбувається змагання не межи двома мовами-партнерами, а між мовою імперії чи неоімперії (бо путінська Росія – це типова деспотична держава) і мовою постколонії. Мені дуже сумно так казати про свою країну, але на рівні духовного розвитку, на рівні культури вона абсолютно демонструє постколоніальне мислення, тому одне із завдань цього конкурсу, який я роблю зі студентами – показати, до чого можуть призвести оці наслідки антагоністичних наслідків між мовою-імперією і мовою-постколонією”.
Переможцем конкурсу став студент 1 курсу Національного університету “Львівська політехніка” Олександр Пронський, який на тлі розсипаної матриці намалював недовершений тризуб.
“Те, що матриця українського буття розсипана на клапті – це факт. І недовершеність того тризуба – це недовершеність нашої духовної сили, недовершеність нашої держави як незалежної і самодостатньої”.
Це була доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Національного університету “Львівська політехніка” Ірина Фаріон.
“Попередня назва “Мова – твого життя основа” видалася мені банальною – лише дурень не усвідомлює, що мова є фундаментом будь-якого явища. Згадаймо бодай би вислів нашого першого Президента Михайла Грушевського, що будь-які українські бажання, які минають мову, збудовані на піску. Отже, чому мова є силою? Передусім тому, що мова є духовним явищем і її функція засобу масової комунікації абсолютно вторинна. Чому мова є силою? Тому що саме ця сила духовна будує суспільство, і саме наше суспільство це, мабуть, усвідомлює. Тому сучасну мовну політику я би назвала панічним страхом перед українською мовою. Це страусина політика людей, які внутрішньо несамодостатні і нецілісні”.
Ірина Фаріон навела два приклади духовної сили мови – Тараса Шевченка і Маркіяна Шашкевича. Перший протиставив себе потужній Російській імперії мовою. Тодішній Київський генерал-губернатор казав, що (цитую) “із праха Шевчєнка вираділась целая шайка рьяних сєпаратістав”:
“Так-от, ми стали “рьянимі сєпаратістамі” завдяки мовній позиції Шевченка. Фактично, Шевченка можна вважати не лише автором нашої мови, а й автоматично автором нашої держави. Чим протиставив себе Маркіян Шашкевич великій Австро-Угорській імперії? Тим, що він виголосив проповідь уперше в 1836 році з казальниці церкви Юра руською мовою. Що з цього приводу сказали австрійські поліціянти? Тодішній головний львівський поліціянт на прізвище Пойман сказав: “Досить нам клопоту з тими поляками, то ці дурні русини хочуть підняти покладену до гробу руську народність”. І підняли цю руську народність завдяки Шашкевичевому слову”.
Красу мови Ірина Фаріон порівняла зі справжньою трояндою, яка не буває без колючок:
“Сучасний стан українсько-російської двомовности свідчить про те, що відбувається змагання не межи двома мовами-партнерами, а між мовою імперії чи неоімперії (бо путінська Росія – це типова деспотична держава) і мовою постколонії. Мені дуже сумно так казати про свою країну, але на рівні духовного розвитку, на рівні культури вона абсолютно демонструє постколоніальне мислення, тому одне із завдань цього конкурсу, який я роблю зі студентами – показати, до чого можуть призвести оці наслідки антагоністичних наслідків між мовою-імперією і мовою-постколонією”.
Переможцем конкурсу став студент 1 курсу Національного університету “Львівська політехніка” Олександр Пронський, який на тлі розсипаної матриці намалював недовершений тризуб.
“Те, що матриця українського буття розсипана на клапті – це факт. І недовершеність того тризуба – це недовершеність нашої духовної сили, недовершеність нашої держави як незалежної і самодостатньої”.
Це була доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Національного університету “Львівська політехніка” Ірина Фаріон.