Віталій Пономарьов:- Чи пам’ятають нині кияни, звідки у Києві назви “Батиєва гора” та “Батиєві ворота”?
Перехожий: - Важко навіть зорієнтуватися зараз.
Перехожа 1: - Батиєва гора? А, ні, я не знаю.
Перехожа 2: - Я не знаю, я-ж бо не киянка.
Перехожа 3: - Я не можу Вам сказати, не знаю.
Віталій Пономарьов: 766 років тому на Лівобережну Україну прийшло монгольське військо під командуванням онука Чінгісхана, тридцятирічного хана Батия. У березні монголи оточили та захопили Переяслав, а у жовтні – Чернігів. Загін на чолі із двоюрідним братом Батия, ханом Менгу вийшов на лівий берег Дніпра навпроти Києва.
“Меньгу-хан же, прийшовши подивитися на град Київ, став же на тому боці Дніпра у городку Пісочному і, побачивши град, здивувався красі його та величі його і надіслав послів своїх до Михаїла та до городян, намагаючись спокусити їх”.
Київський князь Михайло Всеволодович відмовився здати місто ханові і навіть наказав убити його послів. Менгу відступив із військом у поволзькі степи, а Михайло, утік до свого сина в Угорщину. Київ зайняв князь Ростислав Мстиславич, проте незабаром його звідси вигнав князь Данило Галицький. Він доручив оборону міста воєводі Дмитру. Через рік сорокатисячне військо хана Батия підійшло зі сходу до Києва і по льоду перейшло Дніпро. Монголи спалили київські передмістя, зруйнували залишений мешканцями Поділ і оточили Верхнє місто, яке обороняли загалом 8 тисяч воїнів. За переказами, хан розмістив свою ставку на горі, яка відтоді називається Батиєвою.
“І оточила град і обложила сила татарська, і був град в облозі великій. І був Батий коло міста, і вої його оточили град. І не було чути нічого від звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його”.
Монголи встановили стінобитні машини біля Лядських воріт (нині тут Майдан Незалежності). 5 грудня вони нарешті зробили пролом у міському мурі і увірвалися до Верхнього міста.
“І поставив Батий пороки коло воріт Лядських, і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видно, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світ переможеним”.
Монголи не наважилися продовжувати бій після заходу сонця і відступили з міста. За ніч кияни підготували нову лінію оборони уздовж валів давнього “міста Володимира”. Зранку 6 грудня монголи відновили штурм і врешті-решт прорвалися через Софійські ворота, які відтоді називаються Батиєвими. Останні захисники міста оборонялися, замкнувшись у Десятинній церкві, і навіть почали копати звідти підземний хід на берег Дніпра. Під ударами таранів стіни храму обвалилися, поховавши під собою людей, а важко поранений воєвода Дмитро потрапив у полон. Говорить історик Володимир Ричка.
Володимир Ричка: Незважаючи на державну деструкцію Київської Русі і цезуру, сказати б, монгольського завоювання, її “стольний град” залишався найзначнішим осередком політичного і духовного життя. Київський князівський стіл продовжував зберігати своє главенство у Східній Європі впродовж усього ХІІІ і першої третини ХІV століття. В суспільній свідомості Київ залишався не тільки політичним і культурним центром, а і центром сакральним, осереддям християнського благочестя.
Віталій Пономарьов: З усього зруйнованого монголами міста збереглися тільки Софійський собор та Печерський монастир. Тривалий час по тому Київ був малозаселеним. Говорить історик Тетяна Вілкул.
Тетяна Вілкул: Як не дивно, про Київ ХІІІ століття ми знаємо набагато менше, ніж про Київ ХІІ століття. Закінчується Київський літопис, і після того ми маємо переважно побіжні згадки про Київ у Суздальському, Галицько-Волинському та Новгородському літописних зводах. Поворотний пункт в історії Києва – це розгром монголо-татарами. До речі, в деяких літописних описах розгрому вжито вирази з “Історії Юдейської війни” Іосифа Флавія, і, мабуть, для давньоруських книжників Київ прирівнювався до Єрусалима. Після розгрому кардинально змінюється політична ситуація в давньоруських землях. Багато старих міст лежать в руїнах, сходять зі сцени потужні чернігівська та смоленська династії, на перший план висуваються суздальські князі. Місто перетворюється на резиденцію митрополита, і ця функція згодом стає номінальною.
Перехожий: - Важко навіть зорієнтуватися зараз.
Перехожа 1: - Батиєва гора? А, ні, я не знаю.
Перехожа 2: - Я не знаю, я-ж бо не киянка.
Перехожа 3: - Я не можу Вам сказати, не знаю.
Віталій Пономарьов: 766 років тому на Лівобережну Україну прийшло монгольське військо під командуванням онука Чінгісхана, тридцятирічного хана Батия. У березні монголи оточили та захопили Переяслав, а у жовтні – Чернігів. Загін на чолі із двоюрідним братом Батия, ханом Менгу вийшов на лівий берег Дніпра навпроти Києва.
“Меньгу-хан же, прийшовши подивитися на град Київ, став же на тому боці Дніпра у городку Пісочному і, побачивши град, здивувався красі його та величі його і надіслав послів своїх до Михаїла та до городян, намагаючись спокусити їх”.
Київський князь Михайло Всеволодович відмовився здати місто ханові і навіть наказав убити його послів. Менгу відступив із військом у поволзькі степи, а Михайло, утік до свого сина в Угорщину. Київ зайняв князь Ростислав Мстиславич, проте незабаром його звідси вигнав князь Данило Галицький. Він доручив оборону міста воєводі Дмитру. Через рік сорокатисячне військо хана Батия підійшло зі сходу до Києва і по льоду перейшло Дніпро. Монголи спалили київські передмістя, зруйнували залишений мешканцями Поділ і оточили Верхнє місто, яке обороняли загалом 8 тисяч воїнів. За переказами, хан розмістив свою ставку на горі, яка відтоді називається Батиєвою.
“І оточила град і обложила сила татарська, і був град в облозі великій. І був Батий коло міста, і вої його оточили град. І не було чути нічого від звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його”.
Монголи встановили стінобитні машини біля Лядських воріт (нині тут Майдан Незалежності). 5 грудня вони нарешті зробили пролом у міському мурі і увірвалися до Верхнього міста.
“І поставив Батий пороки коло воріт Лядських, і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видно, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світ переможеним”.
Монголи не наважилися продовжувати бій після заходу сонця і відступили з міста. За ніч кияни підготували нову лінію оборони уздовж валів давнього “міста Володимира”. Зранку 6 грудня монголи відновили штурм і врешті-решт прорвалися через Софійські ворота, які відтоді називаються Батиєвими. Останні захисники міста оборонялися, замкнувшись у Десятинній церкві, і навіть почали копати звідти підземний хід на берег Дніпра. Під ударами таранів стіни храму обвалилися, поховавши під собою людей, а важко поранений воєвода Дмитро потрапив у полон. Говорить історик Володимир Ричка.
Володимир Ричка: Незважаючи на державну деструкцію Київської Русі і цезуру, сказати б, монгольського завоювання, її “стольний град” залишався найзначнішим осередком політичного і духовного життя. Київський князівський стіл продовжував зберігати своє главенство у Східній Європі впродовж усього ХІІІ і першої третини ХІV століття. В суспільній свідомості Київ залишався не тільки політичним і культурним центром, а і центром сакральним, осереддям християнського благочестя.
Віталій Пономарьов: З усього зруйнованого монголами міста збереглися тільки Софійський собор та Печерський монастир. Тривалий час по тому Київ був малозаселеним. Говорить історик Тетяна Вілкул.
Тетяна Вілкул: Як не дивно, про Київ ХІІІ століття ми знаємо набагато менше, ніж про Київ ХІІ століття. Закінчується Київський літопис, і після того ми маємо переважно побіжні згадки про Київ у Суздальському, Галицько-Волинському та Новгородському літописних зводах. Поворотний пункт в історії Києва – це розгром монголо-татарами. До речі, в деяких літописних описах розгрому вжито вирази з “Історії Юдейської війни” Іосифа Флавія, і, мабуть, для давньоруських книжників Київ прирівнювався до Єрусалима. Після розгрому кардинально змінюється політична ситуація в давньоруських землях. Багато старих міст лежать в руїнах, сходять зі сцени потужні чернігівська та смоленська династії, на перший план висуваються суздальські князі. Місто перетворюється на резиденцію митрополита, і ця функція згодом стає номінальною.