Київ, 13 січня 2005 - Гість сьогоднішньої рубрики “А мова – як море!” – кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства імени Крип’якевича Національної академії наук Дмитро Гринчишин. Саме тут, у Львові, зосереджене дослідження історичного словникарства.
Відділ, в якому працює мій співрозмовник понад 30 років, збиралися закрити. Вчених, які вважали, що українська писемна мова починає свій відлік щонайменше з 11-го століття, звинувачували в націоналізмі. Відділ тоді вдалося відстояти, а науковцям дозволили займатися словником староукраїнської мови, починаючи з 14 століття.
В той самий час Інститут російської мови НАН СРСР працював над укладанням словника російської мови 11-18 століть. Таким чином в Радянському Союзі офіційно вважали, що російська мова століття на три давніша за українську.
Цікаво, що російський мовознавець Олексій Шахматов свого часу ввів штучну назву “дрєвнєрусскій язик”. Українські мовознавці навіть у ті часи намагалися не користуватися цим придуманим терміном, і вживали два інші як синоніми: “мова києворуського періоду” або “староукраїнська мова”. Власне, останній термін використали львівські мовознавці у своєму двотомному словнику 14-15 століть.
Дмитро Гринчишин сказав, що колектив, який він очолював, мав у планах укладати словник староукраїнської мови 11-18 століть.
Дмитро Гринчишин
Отже, ми хотіли це зробити, але нам не дозволяли навіть укладати словника 14-18 ст. Але оскільки всі слов’янські народи вже працювали над цим словником, то щоб ми не пасли задніх, академія наук та Інститут мовознавства погодилися, щоб ми укладали такий словник. І ми почали не з 11 століття, а з 14 століття.
Тарас Марусик
Цей словник, який побачив світ у 1977 році, мав дуже гарну пресу. Вийшло понад 20 наукових рецензій.
Дмитро Гринчишин
Ми зібрали 930 пам’яток до цього словника, розписали їх суцільно. І на основі цього суцільного розписування ми змогли запровадити ті дані. Це означає, що при кожному слові ми подаємо кількість фіксацій цього слова в наших пам’ятках.
Тарас Марусик Цю фундаментальну працю висунули на здобуття державної премії, однак потім у компартійних верхах вирішили, що наукові дослідження з української мови не заслуговують на такі премії. Тому була створена нова премія НАН України імени Івана Франка, і першим лауреатом її став колектив львівських науковців на чолі з Дмитром Гринчишином.
Зараз відділ української мови Інституту українознавства імени Крип’якевича Національної академії наук у Львові працює над словником української мови 16-го – першої половини 17-го століть. Невдовзі вийде 11 випуск, а всього буде понад тридцять.
До словника 11-го століття досі в Україні ще ніхто не приступив. Бракує людей. Добре, щоб керівництво Національної академії наук України знайшло можливість профінансувати бодай 1-2 науковців, щоб не складалося враження, що українська НАН досі оглядається на Москву.
До речі, автор книжки “Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови)” Віктор Кубайчук навів слова західного вченого Кінана про історичний словник російської мови 11-18 століть.
Віктор Кубайчук
Кінан провів аналіз цього словника і засвідчив дві речі. Перше, що словник російської мови включає абсолютно чітко відомі українські і білоруські джерела, які визнають українськими і білоруськими самі російські мовознавці.
І друге, що перелік слів в зазначених джерелах не співпадає з тими словами, які є в словнику. З цих переліків викинуті слова, які схожі на українські сучасні слова, українські за побудовою. І тому Кінан каже про те, що цей словник є небезпечним для користування історика.
Відділ, в якому працює мій співрозмовник понад 30 років, збиралися закрити. Вчених, які вважали, що українська писемна мова починає свій відлік щонайменше з 11-го століття, звинувачували в націоналізмі. Відділ тоді вдалося відстояти, а науковцям дозволили займатися словником староукраїнської мови, починаючи з 14 століття.
В той самий час Інститут російської мови НАН СРСР працював над укладанням словника російської мови 11-18 століть. Таким чином в Радянському Союзі офіційно вважали, що російська мова століття на три давніша за українську.
Цікаво, що російський мовознавець Олексій Шахматов свого часу ввів штучну назву “дрєвнєрусскій язик”. Українські мовознавці навіть у ті часи намагалися не користуватися цим придуманим терміном, і вживали два інші як синоніми: “мова києворуського періоду” або “староукраїнська мова”. Власне, останній термін використали львівські мовознавці у своєму двотомному словнику 14-15 століть.
Дмитро Гринчишин сказав, що колектив, який він очолював, мав у планах укладати словник староукраїнської мови 11-18 століть.
Дмитро Гринчишин
Отже, ми хотіли це зробити, але нам не дозволяли навіть укладати словника 14-18 ст. Але оскільки всі слов’янські народи вже працювали над цим словником, то щоб ми не пасли задніх, академія наук та Інститут мовознавства погодилися, щоб ми укладали такий словник. І ми почали не з 11 століття, а з 14 століття.
Тарас Марусик
Цей словник, який побачив світ у 1977 році, мав дуже гарну пресу. Вийшло понад 20 наукових рецензій.
Дмитро Гринчишин
Ми зібрали 930 пам’яток до цього словника, розписали їх суцільно. І на основі цього суцільного розписування ми змогли запровадити ті дані. Це означає, що при кожному слові ми подаємо кількість фіксацій цього слова в наших пам’ятках.
Тарас Марусик Цю фундаментальну працю висунули на здобуття державної премії, однак потім у компартійних верхах вирішили, що наукові дослідження з української мови не заслуговують на такі премії. Тому була створена нова премія НАН України імени Івана Франка, і першим лауреатом її став колектив львівських науковців на чолі з Дмитром Гринчишином.
Зараз відділ української мови Інституту українознавства імени Крип’якевича Національної академії наук у Львові працює над словником української мови 16-го – першої половини 17-го століть. Невдовзі вийде 11 випуск, а всього буде понад тридцять.
До словника 11-го століття досі в Україні ще ніхто не приступив. Бракує людей. Добре, щоб керівництво Національної академії наук України знайшло можливість профінансувати бодай 1-2 науковців, щоб не складалося враження, що українська НАН досі оглядається на Москву.
До речі, автор книжки “Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови)” Віктор Кубайчук навів слова західного вченого Кінана про історичний словник російської мови 11-18 століть.
Віктор Кубайчук
Кінан провів аналіз цього словника і засвідчив дві речі. Перше, що словник російської мови включає абсолютно чітко відомі українські і білоруські джерела, які визнають українськими і білоруськими самі російські мовознавці.
І друге, що перелік слів в зазначених джерелах не співпадає з тими словами, які є в словнику. З цих переліків викинуті слова, які схожі на українські сучасні слова, українські за побудовою. І тому Кінан каже про те, що цей словник є небезпечним для користування історика.