Київ, 30 грудня 2004 - Минулого вівторка в рубриці “А мова – як море!” професор Іван Ющук почав розповідати про мову давньої київської держави на матеріалі графіті на стінах Софійського собору та берестяних написів, знайдених у Новгороді. Наразі – розповідь про визначні твори давньої української літератури, зокрема, про “Слово о полку Ігоревім”, мова якого дуже близька до сучасної української.
До нашого часу дійшло чимало творів з часів Київської Руси. Серед них – “Повість врем’яних (або минулих) літ”, “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Повчання ...” Володимира Мономаха. Але вони дійшли до нас, - каже професор Ющук, - не в автентичному записі, а в пізніших списках.
Іван Ющук
Коли наші предки переписували, вони кожен раз поправляли один одного. Це я спостеріг, коли зіставляв Лаврентіївський список з Іпатським списком “Повісті врем’яних літ”. І там, як кажуть, немає певної послідовності, там може бути в одному написано “із города”, а в іншому – “з града”, “глад” і “голод”, “хотят” і “хотять”, “я” і “аз”, “колодязь” і “кладезь”, тобто вперемішку йшло і церковнослов’янізми, і наші.
Тарас Марусик
Але, - переконаний Іван Ющук, - і “Повість врем’яних літ”, і “Слово про закон і благодать”, і “Повчання ...” написані були церковнослов’янською мовою. Про “Слово о полку Ігоревім” в нього інша думка.
Іван Ющук
Воно було написано тодішньою живою народною мовою або мовою, дуже близькою до народної. Очевидно, це писав один з воїнів, який був ближче до народу.
Що дає підстави таке думати? По-перше, цей твір, як ми знаємо, не дійшов до нас. Навіть той останній список, але вчені погоджуються, що це знову не той список, що надрукований 1800 року Мусіним-Пушкіним, що це не список 12-го століття, а це вже був список 16-го століття, коли дуже виправляли всі тексти з погляду того, чи правильна церковнослов’янська мова. Тоді в Україні було дуже багато болгар і вони правили це.
Тарас Марусик
Підстави вважати текст “Слова о полку Ігоревім” відредагованим є те, що при виправленні помилок переписувачі помічали не всі помилки.
Іван Ющук
Послідовно в тексті вживаються церковнослов’янська форма імені “Владимир”. Але один раз проскакує-таки “Володимир”. Уявляєте, українська форма цього імені.
До речі, в “Повісті врем’яних літ” скрізь там “Володимир” або “Володимер”. Так само скрізь “храбрий”, але знову один раз тільки проскакує “хороброє гніздо”.
П’ять разів слово “дєвіца” через “ять” написано. Якщо йти за російською мовою, то буде “дєвіца”, “дєва” і так далі... А шостий раз – через “і” - “красною дівицею”.
Наприклад, ще “разумєті”, “одолєті”, “полєтєті”... А один раз того, хто переписував, так би мовити, зачепило слово “помолодіти”. І він записав “А чи диво ся братіє стару помолодіти”, через “і” записав. Мало бути “помолодєті”, якби церковнослов’янською мовою.
Так само для церковнослов’янської мови характерне закінчення “-аго”: “стараго”, “вєлікаго”, але один раз, коли зайшла мова про Кощія, це теж допекло переписувача, і він написав “поганого”.
Тарас Марусик
В “Слові о полку Ігоревім” є такі вислови, як “комонні іржуть за Сулою”, “звенить слава в Києві”, “труби трублять в Новіграді”, “стоять стязі в Путивлі”, “лисиці брешуть на щити”, “другого дні вельми рано”.
Іван Ющук
Ну зачекайте, якою мовою ще так кажуть “другого дня” чи “вельми ще рано”? Тільки українською! “Діти бісові” - це вже про тих половців, про тих поганих сказано.
“Уже бо братіє невеселая година встала”, “уже княже туга ум полонила”, “заступив королеві путь”, “под тиї мечі харалужниї”, “загородіте полю ворота”. Отже, “Слово о полку Ігоревім” нам підказує, що вже тоді, в 12-му столітті, мова була дуже близька до нашої сучасної. Тобто це вже була українська мова.
Тарас Марусик
Мої співрозмовником був завідувач кафедри слов’янської філології Київського міжнародного університету, професор Іван Ющук.
В наступній рубриці “А мова як море!” – закінчення розмови про ще одне давнє джерело формування української мови.
До нашого часу дійшло чимало творів з часів Київської Руси. Серед них – “Повість врем’яних (або минулих) літ”, “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Повчання ...” Володимира Мономаха. Але вони дійшли до нас, - каже професор Ющук, - не в автентичному записі, а в пізніших списках.
Іван Ющук
Коли наші предки переписували, вони кожен раз поправляли один одного. Це я спостеріг, коли зіставляв Лаврентіївський список з Іпатським списком “Повісті врем’яних літ”. І там, як кажуть, немає певної послідовності, там може бути в одному написано “із города”, а в іншому – “з града”, “глад” і “голод”, “хотят” і “хотять”, “я” і “аз”, “колодязь” і “кладезь”, тобто вперемішку йшло і церковнослов’янізми, і наші.
Тарас Марусик
Але, - переконаний Іван Ющук, - і “Повість врем’яних літ”, і “Слово про закон і благодать”, і “Повчання ...” написані були церковнослов’янською мовою. Про “Слово о полку Ігоревім” в нього інша думка.
Іван Ющук
Воно було написано тодішньою живою народною мовою або мовою, дуже близькою до народної. Очевидно, це писав один з воїнів, який був ближче до народу.
Що дає підстави таке думати? По-перше, цей твір, як ми знаємо, не дійшов до нас. Навіть той останній список, але вчені погоджуються, що це знову не той список, що надрукований 1800 року Мусіним-Пушкіним, що це не список 12-го століття, а це вже був список 16-го століття, коли дуже виправляли всі тексти з погляду того, чи правильна церковнослов’янська мова. Тоді в Україні було дуже багато болгар і вони правили це.
Тарас Марусик
Підстави вважати текст “Слова о полку Ігоревім” відредагованим є те, що при виправленні помилок переписувачі помічали не всі помилки.
Іван Ющук
Послідовно в тексті вживаються церковнослов’янська форма імені “Владимир”. Але один раз проскакує-таки “Володимир”. Уявляєте, українська форма цього імені.
До речі, в “Повісті врем’яних літ” скрізь там “Володимир” або “Володимер”. Так само скрізь “храбрий”, але знову один раз тільки проскакує “хороброє гніздо”.
П’ять разів слово “дєвіца” через “ять” написано. Якщо йти за російською мовою, то буде “дєвіца”, “дєва” і так далі... А шостий раз – через “і” - “красною дівицею”.
Наприклад, ще “разумєті”, “одолєті”, “полєтєті”... А один раз того, хто переписував, так би мовити, зачепило слово “помолодіти”. І він записав “А чи диво ся братіє стару помолодіти”, через “і” записав. Мало бути “помолодєті”, якби церковнослов’янською мовою.
Так само для церковнослов’янської мови характерне закінчення “-аго”: “стараго”, “вєлікаго”, але один раз, коли зайшла мова про Кощія, це теж допекло переписувача, і він написав “поганого”.
Тарас Марусик
В “Слові о полку Ігоревім” є такі вислови, як “комонні іржуть за Сулою”, “звенить слава в Києві”, “труби трублять в Новіграді”, “стоять стязі в Путивлі”, “лисиці брешуть на щити”, “другого дні вельми рано”.
Іван Ющук
Ну зачекайте, якою мовою ще так кажуть “другого дня” чи “вельми ще рано”? Тільки українською! “Діти бісові” - це вже про тих половців, про тих поганих сказано.
“Уже бо братіє невеселая година встала”, “уже княже туга ум полонила”, “заступив королеві путь”, “под тиї мечі харалужниї”, “загородіте полю ворота”. Отже, “Слово о полку Ігоревім” нам підказує, що вже тоді, в 12-му столітті, мова була дуже близька до нашої сучасної. Тобто це вже була українська мова.
Тарас Марусик
Мої співрозмовником був завідувач кафедри слов’янської філології Київського міжнародного університету, професор Іван Ющук.
В наступній рубриці “А мова як море!” – закінчення розмови про ще одне давнє джерело формування української мови.