Белград, 1 грудня 2004 – Україна нинi на перехрестi мiж Сходом та Заходом. Таке пояснення чути в усiх сербських засобах масової інформації. При цьому треба мати на увазi, що нацiоналiстичнi й консервативнi сили в Сербiї iдеалiзують Росiю, тобто Схiд, а лiберально-демократичнi сили виступають за європейську iнтеграцiю. Через це частина белградських засобiв масової iнформацiї віддають перевагу заявам президента України Леоніда Кучми та прем’єр-мiнiстра Віктора Януковича. Іншi ж досить детально повiдомляють про акцiї та вимоги демократичної опозицiї.
Коли йдеться про аргументи, то твердження українських посадовцiв, на думку оглядачiв, багато в чому схожi до тих, якi в останнi тижнi своєї влади висував режим Слободана Милошевича. Його спiвробiтники й пропагандисти на початку осенi 2000 року заявляли, що страйки руйнують нацiональну економiку, що опозицiя підбурює молодь , не пускає на робочi мiсця тих, хто хоче працювати для добра батькiвщини.
Урядовцi, зокрема, наполягали на тому, що народ на виборах висловив довір''я Милошевичу, і що Центральний виборчий комiтет винiс остаточне рiшення , що немає жодної причини для перегляду результатiв виборiв i для протестiв. Окремi з них заявляли, що протестують переважно наркомани та хулiгани. Керiвники державних компанiй та iнституцiй погрожували прихильникам та активiстам опозицiї, що їх звiльнять з роботи, що вони нестимуть вiдповiдальнiсть за блокаду транспорту тощо. Однак зі зростанням масових протестів, кадри Милошевича мiняли точку зору й нарештi бiльшiсть з них перейшла на бiк пiкетувальникiв.
У нинiшній сербській пресі подаються й деякi нові нюанси. Близька до уряду газета “Полiтика” надрукувала коментар, в якому зазначається, що за збереження незалежностi й територiальнoї цiлiсностi України виступають як опозицiя, так i правляча елiта в Києвi. Москва мусить зрозуміти, каже автор, що український нацiоналiзм “у сто разів сильнiший вiд комунiзму та будь-яких лiвих переконань”.
Вiн уточнює, що пiд нацiоналiзмом має на увазi не вороже ставлення до Москви, а самоствердження в рамках української держави. На думку коментатора, перед Україною лежать три можливі шляхи: вона може стати членом слов’янського об’єднання під патронатом Росії чи форпостом Сполучених Штатiв Америки. А третій шлях – Україна може стати надiйним мостом мiж Сходом та Заходом.
Коли йдеться про аргументи, то твердження українських посадовцiв, на думку оглядачiв, багато в чому схожi до тих, якi в останнi тижнi своєї влади висував режим Слободана Милошевича. Його спiвробiтники й пропагандисти на початку осенi 2000 року заявляли, що страйки руйнують нацiональну економiку, що опозицiя підбурює молодь , не пускає на робочi мiсця тих, хто хоче працювати для добра батькiвщини.
Урядовцi, зокрема, наполягали на тому, що народ на виборах висловив довір''я Милошевичу, і що Центральний виборчий комiтет винiс остаточне рiшення , що немає жодної причини для перегляду результатiв виборiв i для протестiв. Окремi з них заявляли, що протестують переважно наркомани та хулiгани. Керiвники державних компанiй та iнституцiй погрожували прихильникам та активiстам опозицiї, що їх звiльнять з роботи, що вони нестимуть вiдповiдальнiсть за блокаду транспорту тощо. Однак зі зростанням масових протестів, кадри Милошевича мiняли точку зору й нарештi бiльшiсть з них перейшла на бiк пiкетувальникiв.
У нинiшній сербській пресі подаються й деякi нові нюанси. Близька до уряду газета “Полiтика” надрукувала коментар, в якому зазначається, що за збереження незалежностi й територiальнoї цiлiсностi України виступають як опозицiя, так i правляча елiта в Києвi. Москва мусить зрозуміти, каже автор, що український нацiоналiзм “у сто разів сильнiший вiд комунiзму та будь-яких лiвих переконань”.
Вiн уточнює, що пiд нацiоналiзмом має на увазi не вороже ставлення до Москви, а самоствердження в рамках української держави. На думку коментатора, перед Україною лежать три можливі шляхи: вона може стати членом слов’янського об’єднання під патронатом Росії чи форпостом Сполучених Штатiв Америки. А третій шлях – Україна може стати надiйним мостом мiж Сходом та Заходом.