Україні є що показати у світі.

Дніпропетровськ, 14 вересня 2004 - Крім ракет і супутників, металургії і літаків, Україна має глибокі мистецькі традиції, закорінені у народній історії. Одним з відомих центрів народного мистецтва є селище Петриківка на Дніпропетровщині.

Петриківський розпис, що вирізняється своєрідною художньою технікою, зародився у козацькому селі Петриківка, заснованому кошовим отаманом Війська Запорізького Петром Калнишевським. Петриківка ніколи не була закріпачена, вільні селяни не знали панщини, непригноблена свідомість спонукала до творчості, прикрашання побуту. Селяни розписували пічі, скрині та стіни осель рослинними орнаментами, малюючи рослинними фарбами, глиною, крейдою, сажею.

Не маючи можливості придбати справжні пензлі, щітки та інше начиння для малювання, петриківці користувалися очеретинками, стеблом рогози, пучками трави, робили пензлики з котячої шерсті, малювали пальцями. Так виникла неповторна петриківська техніка малювання, яку неможливо підробити. Справжню петриківку можна впізнати за прозорістю фарб і особливим способом їх нанесення, характерними візерунками пелюсток квітів, присутністю у малюнках калини та горобини, листя спориша та інших трав, за фантастичною квіткою “кучерявчик”, яка незмінно повторюється у традиційних малюнках і орнаментах.

Мистецтво петриківського розпису передавалося від покоління до покоління, опановувалося петриківцями з дитинства, вдосконалювалося і розвивалося.

Малювали у Петриківці чи не всі, та, можливо, першою відомою професійною майстринею петриківського розпису стала Тетяна Пата, незаможня жінка, котра, щоб прогодувати себе і родину, ходила по навколишніх селах і малювала на замовлення за хліб та невелику винагороду. У роки голоду : двадцяті, тридцяті, сорокові - петриківці розмальовували дерев’яні тарілки, баклаги, жбанчики, писанки і продавали їх за безцінь на базарах у містах, щоб принести додому хоч якусь їжу.

Сучасний петриківський розпис формувався у суворих умовах фізичного виживання народних майстрів, котрих мистецтво у прямому розумінні слова годувало.

У 1935 році у Петриківці була заснована школа декоративного малювання, де майстри старшого покоління, у тому числі Тетяна Пата, передавали досвід молоді. Школа проіснувала до 1941 року, на початку якого її засновник і керівник Олександр Статива був репресований як український буржуазний націоналіст.

По війні лише 1958-го року була відкрита філія Дніпропетровської художньої школи, де вже учні школи декоративного малювання передавали традицію розпису наступному поколінню. Так у Петриківці збереглося оригінальне мистецтво розпису. Ці школи виховали понад 50 народних майстрів, роботи котрих зараз у музеях України та зарубіжжя.

У 60-ті роки у Петриківці була відкрита філія художнього комбінату та фабрика, де виготовлення художніх виробів було поставлене на потік. Мистецтво було перетворене на ремесло. Петриківські тарілки та інші вироби, що вироблялися за єдиними зразками, заповнили магазини України. То була лише тінь справжньої петриківки.

Справжні майстри, котрі об’єдналися навколо народного художника Федора Панка, його учні не мирилися з конвейєризацією мистецтва і врешті- решт у Петриківці був створений експериментальний центр петриківського розпису, де майстри, члени Спілки художників України, отримали змогу працювати вільно, створювати оригінальні твори.

У перші роки незалежності України центр ледь виживав, заробки художників були мізерними, але вони не кидали своєї справи, малювали самі і навчали молодих художників, котрі сьогодні вже стали визнаними майстрами. З 95-го року у Петриківці діє Центр народного мистецтва, заснований групою членів Національної спілки художників України. Очолює центр художник Андрій Пікуш. У центрі працюють 45 майстрів, серед котрих 22 члени Спілки художників України, 5 заслужених майстрів художньої творчості.

Майстри, працюючи у традиційній манері, водночас розширюють сферу застосування петриківських розписів. Говорить Андрій Пікуш:

"Перспективи необмежені. Петриківка має безмежний потенціал. Це й настінний розпис в архітектурі, це й створення авторських автентичних творів народного мистецтва. Це залежить від наших фінансів, від надходжень. Якщо йдеться про перспективу, ми маємо розвідки, напрацьовані , творчі, у різних матеріалах.

Це, зокрема, кераміка, гутне скло. Говорити про серйозний підйом ще рано. Ми маємо позитивну тенденцію. Є приріст у замовленнях, який ще недостатній. Ми мали цілий ряд років кризових, коли дуже бракувало замовлень. Петриківка пройшла найтяжчий період, я оптимістично дивлюся у завтрашній день, але потрібна допомога і підтримка держави. І не лише Петриківці, а кожному такому історичному центру, бо ми їх втрачаємо - візьміть ви Опішню, візьміть ви Решетилівку, візьміть цілий ряд інших центрів по Україні. Ми вижили не завдяки обставинам, а всупереч їм"

Сьогодні петриківський розпис, народне мистецтво, збережене поколіннями народних майстрів, знову користується попитом в Україні і за кордоном. Центр народного мистецтва працює на комерційній основі і певна залежність від смаків замовників часом дається взнаки, та живі традиції петриківського розпису, потяг майстрів до творчості спонукають до створення шедеврів, які користуються попитом серед поціновувачів мистецтва. Сповнені радості життя, прості і водночас вишукані петриківські візерунки і орнаменти продовжують дивувати світ.