Київ, 14 липня 2004 – Зухвале вбивство відомого американського журналіста після того, як він оприлюднив список найбагатших людей в Росії, сколихнуло громадську думку і засвідчило, що великий бізнес ще не перестав бути мафіозним. Писати про корупцію в Росії та на всьому пострадянському просторі залишається справою смертельною небезпечною не лише для місцевих, але і для західних журналістів, наголошують оглядачі та журналістські організації.
Майже чотири роки минуло з того часу, як загинув український журналіст, який оприлюднив у своїй Інтернет-газеті фінансові оборудки одного українського олігарха. Майже невідоме до того ім’я Георгія Ґонґадзе після його смерті стало символом небезпеки, що нависає над кожним журналістом, який наважиться відкрити інформацію про те, як олігархи здобули і продовжують примножувати свої капітали. Але, якщо щодо України з її нинішньою владою в світі не мали великих очікувань, то президенту Росії Володимиру Путіну вдалося причарувати багатьох своїми обіцянками про «диктатуру закону».
Повірив у них і Пол Хлєбніков, відомий американський журналіст російського походження, редактор російськомовного журналу «Форбс» та знавець пострадянського бізнесу. З-під його пера вийшла свого часу книга про велике розкрадання державних активів Росії під назвою «Хрещений батько Кремля». Ця книга була присвячена діяльності Бориса Березовського та й інших його колег-олігархів.
У травні Хлєбніков оприлюднив у своєму журналі список 100 найбагатших людей Росії, серед яких є і досі найбагатший російський бізнесмен, підсудний у справі фінансових махінацій компанії «Юкос», Михайло Ходорковський, і дружина московського мера Єлена Батуріна, і, як вважав Хлєбніков, «особистий друг» президента Путіна Роман Абрамович, і, звичайно, герой попередніх розслідувань Борис Березовський. Хлєбніков знав, що займається винятково небезпечною роботою, але на дружні попередження колег відповідав фразою «хто ж, якщо не я».
Повернувшись до Росії після кількарічної відсутності, Пол Хлєбніков повірив у те, що російський бізнес змінився. «Ера бандитського капіталізму відійшла у минуле. У середині 90-х років це був дуже брудний процес», - говорив Хлєбніков у травні. Але насправді, як говорять його колеги тепер, в Росії мало що змінилося.
Що ж до України, то підхопити перо загиблого журналіста, практично ніхто не наважився. Навіть справа самого слідства щодо його вбивства штовхається швидше західними виданнями, ніж українськими. Українські олігархи, якщо і потрапляють у журнальні рейтинги, то публікує їх польський журнал, а не український. Про те, що такий список в Україні з’явиться ще не скоро, сказав в інтерв’ю радіо «Свобода» редактор “Інвестиційної газети” Ігор Ляшенко:
«Зараз такий час, коли підприємці офіційно оформлюють свою власність. Цей процес триватиме ще довго. Але в основному він пройде років за два. І тоді це вже можна робити коректно». Чи це означатиме, що тоді перестануть убивати журналістів, які вимагають прозорості та відповідальності від бізнесу та влади? Запитання поки що залишається відкритим.
Майже чотири роки минуло з того часу, як загинув український журналіст, який оприлюднив у своїй Інтернет-газеті фінансові оборудки одного українського олігарха. Майже невідоме до того ім’я Георгія Ґонґадзе після його смерті стало символом небезпеки, що нависає над кожним журналістом, який наважиться відкрити інформацію про те, як олігархи здобули і продовжують примножувати свої капітали. Але, якщо щодо України з її нинішньою владою в світі не мали великих очікувань, то президенту Росії Володимиру Путіну вдалося причарувати багатьох своїми обіцянками про «диктатуру закону».
Повірив у них і Пол Хлєбніков, відомий американський журналіст російського походження, редактор російськомовного журналу «Форбс» та знавець пострадянського бізнесу. З-під його пера вийшла свого часу книга про велике розкрадання державних активів Росії під назвою «Хрещений батько Кремля». Ця книга була присвячена діяльності Бориса Березовського та й інших його колег-олігархів.
У травні Хлєбніков оприлюднив у своєму журналі список 100 найбагатших людей Росії, серед яких є і досі найбагатший російський бізнесмен, підсудний у справі фінансових махінацій компанії «Юкос», Михайло Ходорковський, і дружина московського мера Єлена Батуріна, і, як вважав Хлєбніков, «особистий друг» президента Путіна Роман Абрамович, і, звичайно, герой попередніх розслідувань Борис Березовський. Хлєбніков знав, що займається винятково небезпечною роботою, але на дружні попередження колег відповідав фразою «хто ж, якщо не я».
Повернувшись до Росії після кількарічної відсутності, Пол Хлєбніков повірив у те, що російський бізнес змінився. «Ера бандитського капіталізму відійшла у минуле. У середині 90-х років це був дуже брудний процес», - говорив Хлєбніков у травні. Але насправді, як говорять його колеги тепер, в Росії мало що змінилося.
Що ж до України, то підхопити перо загиблого журналіста, практично ніхто не наважився. Навіть справа самого слідства щодо його вбивства штовхається швидше західними виданнями, ніж українськими. Українські олігархи, якщо і потрапляють у журнальні рейтинги, то публікує їх польський журнал, а не український. Про те, що такий список в Україні з’явиться ще не скоро, сказав в інтерв’ю радіо «Свобода» редактор “Інвестиційної газети” Ігор Ляшенко:
«Зараз такий час, коли підприємці офіційно оформлюють свою власність. Цей процес триватиме ще довго. Але в основному він пройде років за два. І тоді це вже можна робити коректно». Чи це означатиме, що тоді перестануть убивати журналістів, які вимагають прозорості та відповідальності від бізнесу та влади? Запитання поки що залишається відкритим.