Ліон, 18 травня 2004 року.
Під час 2 Світової війни на території східної Франції діяли два українські батальйони, яким вдалося влитися у французьке підпілля, відоме з історії під назвою “Рух Опору”.
Один з учасників тих подій, уродженець Буковини, села Багна Вижницького району Орест Білак, мешкає нині за 50 кілометрів від другого за величиною французького міста Ліона.
З ним спілкувався наш спеціальний кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Обидва українські батальйони, які пізніше влиються в Рух Опору на території Франції, були сформовані після початку воєнних дій на території України. Короткий період серед українців панувала ейфорія і впевненість, що німецькі війська допоможуть звільнити Україну від російського більшовизму.
Однак дуже швидко українці зрозуміли тактику німецького командування, особливо тоді, коли в українські батальйони на командирські посади були призначені колишні політруки Червоної армії, які також залишилися на окупованій території.
Українські батальйони були перегруповані і використовувалися німцями для охорони. На початку 1944 року, коли фронт повертався на захід, німецьке командування вирішило перекинути українські батальйони, в тому числі і той, в якому був Орест Білак, у східну Пруссію, а звідти – у Францію.
Напередодні переїзду у Францію українські старшини обговорили ситуацію. Оскільки повертатися зі східної Пруссії до українського підпілля було неможливо, а воювати проти французьких партизанів не було жодного сенсу, вони вирішили влитися у Рух Опору. Говорить Орест Білак:
Орест Білак
Німці з нами поводилися, як старші, а ми були, як маленькі, то ми чекали тільки тієї нагоди, коли їм буде нагода заплатити.
Тарас Марусик
19 серпня 1944 року український батальйон прибув до Безансона, звідки вирушив до казарм углиб лісів. Українці одразу почали шукати контактів з партизанами: це було непросто.
Спочатку вийшли на одного поляка, через нього – на українця, а той вивів на ще одного українця. Ним був еміґрант з часів після Першої Світової війни. Орест Білак продовжує:
Орест Білак
Контакти з французьким підпіллям були дуже трудними, бо з перших днів, як сказали, що буде ціли батальйон, то вони не хотіли вірити, казали, що ще не було історії, щоб цілий батальйон перекинувся з однієї армії в другу.
Тарас Марусик
Через кілька днів німці сказали, що поведуть увесь батальйон (500 осіб) до церкви. Це було дуже підозріло. Тому лейтенант Мелешко розпорядився покинути казарму вночі, інакше дорога одна – за колючі дроти.
Вирушили о 2-ій ночі. З собою везли 73 вози з амуніцією. Мали дві гармати. Озброєні були радянськими автоматами і німецькими гвинтівками.
Орест Білак
Зайшли за дві години в перше село до одного селянина, о четвертій годині ранку, стягнули його з ліжка, він в страху був, родичі теж не знали, що діється, повно німців...
Тарас Марусик
Ви були в німецькій формі?
Орест Білак
Так, в німецькій формі. А ми і кажемо, що ми не є німці, ми є українці, що ми йдемо до французького підпілля, бо ми втікаємо.
Тарас Марусик
По дорозі їх догнав на коні у супроводі однієї машини німецький офіцер, який закликав батальйон повернутися в казарму. Однак відповідь була негативною.
Нарешті український батальйон дійшов до французьких макі і взяв участь у кількох засідках на німців. В одному з боїв загинули 10 українців і 2 французів. Серед поранених - 11 українців і 2 французів.
Невдовзі після цього український батальйон був розформований і більшість його бійців влилися в Іноземний леґіон французької армії. 116 бійців, в основному зі східної України, під психологічним тиском совєтських військових і дипломатів, які приїжджали до них й агітували повернутися на радянську Батьківщину, погодилися таки повернутися.
Такі спроби були і раніше, коли представник посольства СРСР приїхав їх агітувати з Парижа.
Орест Білак
Наш офіцер Мелешко каже: “Так, ми повернемося на Батьківщину, але на наших танках”.
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був стрілець українського батальйону, який перейшов у французьке підпілля, Орест Білак. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Ліон, Франція.
Під час 2 Світової війни на території східної Франції діяли два українські батальйони, яким вдалося влитися у французьке підпілля, відоме з історії під назвою “Рух Опору”.
Один з учасників тих подій, уродженець Буковини, села Багна Вижницького району Орест Білак, мешкає нині за 50 кілометрів від другого за величиною французького міста Ліона.
З ним спілкувався наш спеціальний кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Обидва українські батальйони, які пізніше влиються в Рух Опору на території Франції, були сформовані після початку воєнних дій на території України. Короткий період серед українців панувала ейфорія і впевненість, що німецькі війська допоможуть звільнити Україну від російського більшовизму.
Однак дуже швидко українці зрозуміли тактику німецького командування, особливо тоді, коли в українські батальйони на командирські посади були призначені колишні політруки Червоної армії, які також залишилися на окупованій території.
Українські батальйони були перегруповані і використовувалися німцями для охорони. На початку 1944 року, коли фронт повертався на захід, німецьке командування вирішило перекинути українські батальйони, в тому числі і той, в якому був Орест Білак, у східну Пруссію, а звідти – у Францію.
Напередодні переїзду у Францію українські старшини обговорили ситуацію. Оскільки повертатися зі східної Пруссії до українського підпілля було неможливо, а воювати проти французьких партизанів не було жодного сенсу, вони вирішили влитися у Рух Опору. Говорить Орест Білак:
Орест Білак
Німці з нами поводилися, як старші, а ми були, як маленькі, то ми чекали тільки тієї нагоди, коли їм буде нагода заплатити.
Тарас Марусик
19 серпня 1944 року український батальйон прибув до Безансона, звідки вирушив до казарм углиб лісів. Українці одразу почали шукати контактів з партизанами: це було непросто.
Спочатку вийшли на одного поляка, через нього – на українця, а той вивів на ще одного українця. Ним був еміґрант з часів після Першої Світової війни. Орест Білак продовжує:
Орест Білак
Контакти з французьким підпіллям були дуже трудними, бо з перших днів, як сказали, що буде ціли батальйон, то вони не хотіли вірити, казали, що ще не було історії, щоб цілий батальйон перекинувся з однієї армії в другу.
Тарас Марусик
Через кілька днів німці сказали, що поведуть увесь батальйон (500 осіб) до церкви. Це було дуже підозріло. Тому лейтенант Мелешко розпорядився покинути казарму вночі, інакше дорога одна – за колючі дроти.
Вирушили о 2-ій ночі. З собою везли 73 вози з амуніцією. Мали дві гармати. Озброєні були радянськими автоматами і німецькими гвинтівками.
Орест Білак
Зайшли за дві години в перше село до одного селянина, о четвертій годині ранку, стягнули його з ліжка, він в страху був, родичі теж не знали, що діється, повно німців...
Тарас Марусик
Ви були в німецькій формі?
Орест Білак
Так, в німецькій формі. А ми і кажемо, що ми не є німці, ми є українці, що ми йдемо до французького підпілля, бо ми втікаємо.
Тарас Марусик
По дорозі їх догнав на коні у супроводі однієї машини німецький офіцер, який закликав батальйон повернутися в казарму. Однак відповідь була негативною.
Нарешті український батальйон дійшов до французьких макі і взяв участь у кількох засідках на німців. В одному з боїв загинули 10 українців і 2 французів. Серед поранених - 11 українців і 2 французів.
Невдовзі після цього український батальйон був розформований і більшість його бійців влилися в Іноземний леґіон французької армії. 116 бійців, в основному зі східної України, під психологічним тиском совєтських військових і дипломатів, які приїжджали до них й агітували повернутися на радянську Батьківщину, погодилися таки повернутися.
Такі спроби були і раніше, коли представник посольства СРСР приїхав їх агітувати з Парижа.
Орест Білак
Наш офіцер Мелешко каже: “Так, ми повернемося на Батьківщину, але на наших танках”.
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був стрілець українського батальйону, який перейшов у французьке підпілля, Орест Білак. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Ліон, Франція.
