Аудіозапис програми:
Київ, 18 травня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
Сьогодні у програмі такі теми:
- До 60-тої річниці депортації кримських татар: виставка самвидаву;
- У рубриці “Минуле”: повстання в’язнів у Кенгірському таборі у Казахстані;
- На Луганщині порушили кримінальну справу проти правозахисниці Олександри Ковальової;
- Боротьба за приміщення у центрі Києва може призвести до знищення деяких книгарень і видавництв.
18-го травня в Криму відзначають 60-ту річницю депортації кримськотатарського народу. До цієї трагічної дати в автономії було приурочено чимало різноманітних заходів, але один із найцікавіших – виставка кримськотатарського самвидаву, яка зараз проходить у Кримськотатарській бібліотеці імені Ісмаїла Гаспринського.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Виставка “Кримськотатарський самвидав”, організаторами якої стали Республіканська Кримськотатарська бібліотека імені Ісмаїла Гаспринського, Меджліс кримськотатарського народу і товариство “Відродження Криму”, проходить уперше за весь час після початку наприкінці 80-х років минулого століття репатріації кримських татар на свою історичну батьківщину.
Розповідає один із ініціаторів її проведення, відомий діяч кримськотатарської культури, директор бібліотеки Айдер Еміров.
Айдер Еміров
У кримських татар була унікальна ситуація: після їхньої депортації тривалий час не було засобів масової інформації рідною мовою. І навіть у газеті “Ленін байраги”, яка з’явилася пізніше, наприкінці 50-х, про Крим і проблеми кримських татар не дозволяли навіть згадувати.
І тому все наше громадське життя висвітлювалося у самвидаві. Починаючи від першої інформації про поїздку делегації кримських татар до Москви у 1956-му році і аж до повернення в Україну та отримання нею незалежності, дуже багато робилося через самвидав.
Володимир Притула
На виставці представлені видання, що виходили і поширювалися підпільно в радянські часи, а нині зберігаються у приватних архівах. Це книги з історії, культури, етнографії Криму і кримських татар, інформаційні бюлетені та збірники кримськотатарського національного руху, журнали і газети, молитовники і збірки віршів із приватних архівів Мустафи Джемілєва, Айше Сеїтмуратової, Тимура Дагджі, Лютфі Османова та інших відомих активістів національного руху кримських татар.
Айдер Еміров продовжує.
Айдер Еміров
Тут дуже багато рукописних журналів, які видавали підпільні молодіжні організації кримських татар “Співвітчизник”, “Вигнанець”, “Сльози”, багато інших. Це переважно були регіональні видання. У кожному місці поселення кримських татар видавалися якісь листівки, бюлетені, газети, журнали. І ми спробували їх зібрати. Хоч це лише маленька частинка того, що було.
Ось, наприклад, безцінний експонат – це перепис усього, що відібрали у кримських татар. Кілька томів документів, які ще в Узбекистані підготували ветерани національного руху. Вони переписали усіх померлих під час депортації, все відібране майно – скільки було будинків, скільки землі, скільки домашньої скотини - все-все описали.
Володимир Притула
Розповів відомий діяч кримськотатарської культури, директор бібліотеки імені Ісмаїла Гаспринського Айдер Еміров.
В експозиції також представлене устаткування, за допомогою якого друкувався і тиражувався кримськотатарський самвидав, зокрема, друкарські машинки, шовкографічний верстат, а також телевізор “Юність-405”, що використовувався як монітор для перших комп''ютерів.
Крім того, на виставці можна ознайомитися з листами радянських письменників і поетів, які підтримували вимоги депортованих кримських татар про повернення до Криму: Булата Окуджави, Сергія Баруздіна, Тімура Пулатова, Володимира Дудінцева, Адріана Розанова.
За словами Айдера Емірові, ця виставка покликана не тільки продемонструвати кримськотатарський самвидав, розповісти про цей бік кримськотатарського національного і правозахисного руху, але й ініціювати збір у бібліотеці імені Гаспринского оригіналів чи хоча копій інших кримськотатарських підпільних видань.
Надія Шерстюк
Днями у Львові вшановували жертв повстання у Кенгірському таборі, що у Казахстані. 50 років тому в’язні одного з найжорстокіших радянських таборів вчинили бунт проти нелюдських умов тримання.
У Кенгірському таборі відбували покарання переважно політичні в’язні з усіх країн колишнього СРСР, у тому числі й українці. Особливо багато було мешканців західних регіонів України.
Повстання в’язнів розпочалося 16-го травня і тривало рівно 40 днів. Влада жорстоко придушила повстання 10 тисяч осіб. Під військовими машинами загинули тисячі людей.
Про цю сторінку української історії розповідає Галина Терещук. Рубрика “Минуле”.
Галина Терещук
Кенгірський табір славився жахливими умовами та суворістю. Туди відправляли свідомих, інтелігентних та розумних людей. У таборі в жіночій колонії мешкали 3 тисячі осіб, а за високим парканом жили 6 тисяч чоловіків.
Жінки виконували важку чоловічу роботу: працювали в кар’єрі на цегельні, розвантажували вагони. Практично голодували, бо їсти те, що їм давали із хробаками було неможливо, від виснаження в’язні часто вмирали.
У 1954-му році, коли виповнився рік після смерті Сталіна, в’язні Кенгірського табору почали вимагати від начальства відповідної комісії з Москви, щоб вона ознайомилась і побачили умови їхнього утримання. Але комісії ніхто так і не дочекався.
Серед чоловіків були так звані провокатори, стукачі, котрі потрапили в табір через кримінал і їх спеціально садили до свідомих політичних в’язнів. Ці злочинці почали розбивати мур до жіночої колонії, політичні невільники виступили на захист жінок і просили начальство табору не допустити знущання над їхніми матерями, сестрами, жінками. Однак кримінальники таки без перепон вдерлися до жіночої зони, кількох з них застрелили охоронці.
Політичні в’язні згуртувались, збудували барикади і оголосили страйк з вимогою розслідувати інцидент. 40 днів ув’язнені не працювали, вони не піддавались на вмовляння начальства табору, аби стайкарі не вмерли, їм таки приносили їжу. Але комісія з Москви так і не приїхала.
На 40 день влада придушила бунт танками, з літаків страйкарів ще й обстрілювали. Загинули понад 500 осіб.
Втім, повстанці домоглись таки пом’якшення табірного режиму, а в 1956-му році мільйони жертв сталінського режиму опинились на волі.
Колишніх в’язнів Кенгірського табору, яких уже зараз дуже мало мешкає на Львівщині, цими днями вшанували квітами і словами вдячності за їхню мужність та витривалість.
Надія Шерстюк
Як повідомляло радіо “Свобода”, 21-го квітня під час захоплення Новопсковського комбікормового заводу місцевим підприємцем Ільїним правоохоронці побили робітників цього підприємства, а також правозахисницю Олександру Ковальову.
За словами голови Луганського правозахисного комітету Миколи Козирєва, вона намагалась перешкодити незаконним діям міліції і охоронців бізнесмена.
З тяжкими травмами Олександру Ковальову і ще кількох робітників відвезли до лікарні.
Міліція порушила проти Олександри Ковальової кримінальну справу, звинувативши її у хуліганстві.
Детальніше Василь Соколенко з Луганська.
Василь Соколенко
Відразу після бійки на території Новопсковського комбікормового заводу з відповідною заявою до прокуратури звернувся голова Луганського правозахисного комітету М.Козирєв. Він наполягав на оцінці дій працівників міліції, які були присутні на території заводу під час бійки.
Правоохоронні органи провели службове розслідування і у відповіді службовому комітету зазначили: “Під час вказаного конфлікту громадянка Ковальова своєю поведінкою намагалася спровокувати порушення громадського порядку”.
Окрім цього, за висновком міліції правозахисниця, яка зараз перебуває в лікарні з тяжкими тілесними ушкодженнями, ігнорувала попередження правоохоронців і “безпідставно завдала їм декілька ударів по обличчю, внаслідок чого вони отримали тілесні ушкодження”.
Ось як коментує висновок міліції М.Козирєв:
Микола Козирєв
Була така службова перевірка і нібито з’ясували, що конфлікт дійсно був, але був спровокований Ковальовою, а Ільїнов та інші особи з його служби охорони, які і побили робітників, тут не причому.
У зв’язку з цим порушена кримінальна справа проти Ковальової, яка нібито завдала тілесних пошкоджень навіть працівникам міліції.
Василь Соколенко
А тим часом лікарі констатують, що здоров’я сільської правозахисниці погіршується. І активісти Правозахисного комітету обурюються з приводу висновків правоохоронних органів, які звинувачують Ковальову у хуліганстві.
Микола Козирєв
Це особисто мене обурює як громадянина, коли я пишу заяву про скоєння злочину, вказую конкретні факти, при чому вони підтверджені свідками, документами і навіть відеозаписом, який є, про те, як це відбувалося. А тут просто з ніг на голову все поставлено і винні ті, хто постраждав.
Соромно, що у нас така міліція, що вона фактично не здатна захищати права громадян. Для мене висновок один: міліція наскрізь просякнута корупцією, взагалі правоохоронні органи, адже я і до прокуратури подавав заяву. Сьогодні прокуратура і міліція обслуговують конкретно за цим фактом Новопсковського району.
Василь Соколенко
Уповноважена з прав людини ВР Н.Карпачова ініціювала створення комісії, яка і займеться перевіркою всіх обставин, при яких було побито працівників комбікормового заводу та сільську правозахисницю.
До речі, переслідувань за свою діяльність О.Ковальова зазнає вже не вперше. Декілька місяців тому невідомі зловмисники спалили її будинок. Міліція і досі розшукує тих паліїв, хоча ця справа, як заявляли обласні міліцейські начальники, перебуває під їхнім особистим контролем.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” розповідало про свавілля так званих “нових українців”, які у гонитві за швидкими прибутками, буквально викидають з своїх приміщень книгарні, бібліотеки, видавництва.
Лише у Києві за мовчазної згоди міської влади на вулиці опинився магазин “Мистецтво” (що на вулиці Хрещатик), а під загрозою зникнення редакція дитячого журналу “Соняшник”.
Тему продовжує наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Минулої зими на вулиці опинився магазин “Мистецтво”, що на Хрещатику, а нинішньої весни подібна доля може спіткати редакцію дитячого журналу “Соняшник”.
За словами головної редакторки Лесі Ворониної, сусідці по приміщенню, організації “Зовнішекспобізнес”, кортить “розширитись”.
Леся Воронина
Є тепер така нова хвороба, яка називається “дуже грошей хочеться”. І коли на це немає жодної управи, жодного закону, то люди ці розперізуються.
Богдана Костюк
І це при тому, як нагадує пані Леся, що власником приміщення по вулиці Воровського є місто Київ. І це справа Київської міської держадміністрації: дбати за нормальне функціонування закладів культури і виробників культурного продукту в українській столиці.
Як стверджує начальник Управління культури Київської міської держадміністрації Олександр Биструшкін, щоб подібних прикрих ситуацій не траплялось, влада повинна...
Олександр Биструшкін
Допомагати культурі, сприяти культурі, щоб через культуру, через мистецтво, через пісню, через театр виховувати все-таки чиновника, який зрозумів би, що не тільки законодавча база вирішує бути Будинку поезії, чи бути Будинку ноти чи ні, а перш за все його совість і його підготовка як культурної інтелігентної людини. Ось що треба робити.
Але коли ми будемо культуру відсувати на другорядний, третій чи четвертий план, то у нас і будуть такі, які будуть думати перш за все про те, як би кому вигідніше здати в оренду.
Тому я кажу, що законодавча база і виконавча зараз повинна спрацьовувати на підвищення загальнокультурного рівня населення. Ось це найголовніше.
Богдана Костюк
А голова Парламентського комітету з питань культури, народний депутат України Лесь Танюк про ситуацію довкола редакції “Соняшника” розповів:
Лесь Танюк
Я вже з цього приводу написав листа на Омельченка від імені Комітету на те, щоб з ним продовжили оренду в нормальному стані. Я думаю, що це вийде. Просто зараз в місті йде шалена гонитва на витіснення майже основної частини організацій культури з міста.
Богдана Костюк
“І нині перед законодавчою і виконавчою владою всеукраїнського і міського рівнів стоїть завдання зупинити цей процес,” - кажуть і Лесь Танюк, і Олександр Биструшкін.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність” української служби радіо “Свобода”. У київській студії над випуском працювали: укладач та ведуча Надія Шерстюк та звукорежисер Наталія Антоненко.
Ми з вами прощаємося.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 18 травня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
Сьогодні у програмі такі теми:
- До 60-тої річниці депортації кримських татар: виставка самвидаву;
- У рубриці “Минуле”: повстання в’язнів у Кенгірському таборі у Казахстані;
- На Луганщині порушили кримінальну справу проти правозахисниці Олександри Ковальової;
- Боротьба за приміщення у центрі Києва може призвести до знищення деяких книгарень і видавництв.
18-го травня в Криму відзначають 60-ту річницю депортації кримськотатарського народу. До цієї трагічної дати в автономії було приурочено чимало різноманітних заходів, але один із найцікавіших – виставка кримськотатарського самвидаву, яка зараз проходить у Кримськотатарській бібліотеці імені Ісмаїла Гаспринського.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Виставка “Кримськотатарський самвидав”, організаторами якої стали Республіканська Кримськотатарська бібліотека імені Ісмаїла Гаспринського, Меджліс кримськотатарського народу і товариство “Відродження Криму”, проходить уперше за весь час після початку наприкінці 80-х років минулого століття репатріації кримських татар на свою історичну батьківщину.
Розповідає один із ініціаторів її проведення, відомий діяч кримськотатарської культури, директор бібліотеки Айдер Еміров.
Айдер Еміров
У кримських татар була унікальна ситуація: після їхньої депортації тривалий час не було засобів масової інформації рідною мовою. І навіть у газеті “Ленін байраги”, яка з’явилася пізніше, наприкінці 50-х, про Крим і проблеми кримських татар не дозволяли навіть згадувати.
І тому все наше громадське життя висвітлювалося у самвидаві. Починаючи від першої інформації про поїздку делегації кримських татар до Москви у 1956-му році і аж до повернення в Україну та отримання нею незалежності, дуже багато робилося через самвидав.
Володимир Притула
На виставці представлені видання, що виходили і поширювалися підпільно в радянські часи, а нині зберігаються у приватних архівах. Це книги з історії, культури, етнографії Криму і кримських татар, інформаційні бюлетені та збірники кримськотатарського національного руху, журнали і газети, молитовники і збірки віршів із приватних архівів Мустафи Джемілєва, Айше Сеїтмуратової, Тимура Дагджі, Лютфі Османова та інших відомих активістів національного руху кримських татар.
Айдер Еміров продовжує.
Айдер Еміров
Тут дуже багато рукописних журналів, які видавали підпільні молодіжні організації кримських татар “Співвітчизник”, “Вигнанець”, “Сльози”, багато інших. Це переважно були регіональні видання. У кожному місці поселення кримських татар видавалися якісь листівки, бюлетені, газети, журнали. І ми спробували їх зібрати. Хоч це лише маленька частинка того, що було.
Ось, наприклад, безцінний експонат – це перепис усього, що відібрали у кримських татар. Кілька томів документів, які ще в Узбекистані підготували ветерани національного руху. Вони переписали усіх померлих під час депортації, все відібране майно – скільки було будинків, скільки землі, скільки домашньої скотини - все-все описали.
Володимир Притула
Розповів відомий діяч кримськотатарської культури, директор бібліотеки імені Ісмаїла Гаспринського Айдер Еміров.
В експозиції також представлене устаткування, за допомогою якого друкувався і тиражувався кримськотатарський самвидав, зокрема, друкарські машинки, шовкографічний верстат, а також телевізор “Юність-405”, що використовувався як монітор для перших комп''ютерів.
Крім того, на виставці можна ознайомитися з листами радянських письменників і поетів, які підтримували вимоги депортованих кримських татар про повернення до Криму: Булата Окуджави, Сергія Баруздіна, Тімура Пулатова, Володимира Дудінцева, Адріана Розанова.
За словами Айдера Емірові, ця виставка покликана не тільки продемонструвати кримськотатарський самвидав, розповісти про цей бік кримськотатарського національного і правозахисного руху, але й ініціювати збір у бібліотеці імені Гаспринского оригіналів чи хоча копій інших кримськотатарських підпільних видань.
Надія Шерстюк
Днями у Львові вшановували жертв повстання у Кенгірському таборі, що у Казахстані. 50 років тому в’язні одного з найжорстокіших радянських таборів вчинили бунт проти нелюдських умов тримання.
У Кенгірському таборі відбували покарання переважно політичні в’язні з усіх країн колишнього СРСР, у тому числі й українці. Особливо багато було мешканців західних регіонів України.
Повстання в’язнів розпочалося 16-го травня і тривало рівно 40 днів. Влада жорстоко придушила повстання 10 тисяч осіб. Під військовими машинами загинули тисячі людей.
Про цю сторінку української історії розповідає Галина Терещук. Рубрика “Минуле”.
Галина Терещук
Кенгірський табір славився жахливими умовами та суворістю. Туди відправляли свідомих, інтелігентних та розумних людей. У таборі в жіночій колонії мешкали 3 тисячі осіб, а за високим парканом жили 6 тисяч чоловіків.
Жінки виконували важку чоловічу роботу: працювали в кар’єрі на цегельні, розвантажували вагони. Практично голодували, бо їсти те, що їм давали із хробаками було неможливо, від виснаження в’язні часто вмирали.
У 1954-му році, коли виповнився рік після смерті Сталіна, в’язні Кенгірського табору почали вимагати від начальства відповідної комісії з Москви, щоб вона ознайомилась і побачили умови їхнього утримання. Але комісії ніхто так і не дочекався.
Серед чоловіків були так звані провокатори, стукачі, котрі потрапили в табір через кримінал і їх спеціально садили до свідомих політичних в’язнів. Ці злочинці почали розбивати мур до жіночої колонії, політичні невільники виступили на захист жінок і просили начальство табору не допустити знущання над їхніми матерями, сестрами, жінками. Однак кримінальники таки без перепон вдерлися до жіночої зони, кількох з них застрелили охоронці.
Політичні в’язні згуртувались, збудували барикади і оголосили страйк з вимогою розслідувати інцидент. 40 днів ув’язнені не працювали, вони не піддавались на вмовляння начальства табору, аби стайкарі не вмерли, їм таки приносили їжу. Але комісія з Москви так і не приїхала.
На 40 день влада придушила бунт танками, з літаків страйкарів ще й обстрілювали. Загинули понад 500 осіб.
Втім, повстанці домоглись таки пом’якшення табірного режиму, а в 1956-му році мільйони жертв сталінського режиму опинились на волі.
Колишніх в’язнів Кенгірського табору, яких уже зараз дуже мало мешкає на Львівщині, цими днями вшанували квітами і словами вдячності за їхню мужність та витривалість.
Надія Шерстюк
Як повідомляло радіо “Свобода”, 21-го квітня під час захоплення Новопсковського комбікормового заводу місцевим підприємцем Ільїним правоохоронці побили робітників цього підприємства, а також правозахисницю Олександру Ковальову.
За словами голови Луганського правозахисного комітету Миколи Козирєва, вона намагалась перешкодити незаконним діям міліції і охоронців бізнесмена.
З тяжкими травмами Олександру Ковальову і ще кількох робітників відвезли до лікарні.
Міліція порушила проти Олександри Ковальової кримінальну справу, звинувативши її у хуліганстві.
Детальніше Василь Соколенко з Луганська.
Василь Соколенко
Відразу після бійки на території Новопсковського комбікормового заводу з відповідною заявою до прокуратури звернувся голова Луганського правозахисного комітету М.Козирєв. Він наполягав на оцінці дій працівників міліції, які були присутні на території заводу під час бійки.
Правоохоронні органи провели службове розслідування і у відповіді службовому комітету зазначили: “Під час вказаного конфлікту громадянка Ковальова своєю поведінкою намагалася спровокувати порушення громадського порядку”.
Окрім цього, за висновком міліції правозахисниця, яка зараз перебуває в лікарні з тяжкими тілесними ушкодженнями, ігнорувала попередження правоохоронців і “безпідставно завдала їм декілька ударів по обличчю, внаслідок чого вони отримали тілесні ушкодження”.
Ось як коментує висновок міліції М.Козирєв:
Микола Козирєв
Була така службова перевірка і нібито з’ясували, що конфлікт дійсно був, але був спровокований Ковальовою, а Ільїнов та інші особи з його служби охорони, які і побили робітників, тут не причому.
У зв’язку з цим порушена кримінальна справа проти Ковальової, яка нібито завдала тілесних пошкоджень навіть працівникам міліції.
Василь Соколенко
А тим часом лікарі констатують, що здоров’я сільської правозахисниці погіршується. І активісти Правозахисного комітету обурюються з приводу висновків правоохоронних органів, які звинувачують Ковальову у хуліганстві.
Микола Козирєв
Це особисто мене обурює як громадянина, коли я пишу заяву про скоєння злочину, вказую конкретні факти, при чому вони підтверджені свідками, документами і навіть відеозаписом, який є, про те, як це відбувалося. А тут просто з ніг на голову все поставлено і винні ті, хто постраждав.
Соромно, що у нас така міліція, що вона фактично не здатна захищати права громадян. Для мене висновок один: міліція наскрізь просякнута корупцією, взагалі правоохоронні органи, адже я і до прокуратури подавав заяву. Сьогодні прокуратура і міліція обслуговують конкретно за цим фактом Новопсковського району.
Василь Соколенко
Уповноважена з прав людини ВР Н.Карпачова ініціювала створення комісії, яка і займеться перевіркою всіх обставин, при яких було побито працівників комбікормового заводу та сільську правозахисницю.
До речі, переслідувань за свою діяльність О.Ковальова зазнає вже не вперше. Декілька місяців тому невідомі зловмисники спалили її будинок. Міліція і досі розшукує тих паліїв, хоча ця справа, як заявляли обласні міліцейські начальники, перебуває під їхнім особистим контролем.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” розповідало про свавілля так званих “нових українців”, які у гонитві за швидкими прибутками, буквально викидають з своїх приміщень книгарні, бібліотеки, видавництва.
Лише у Києві за мовчазної згоди міської влади на вулиці опинився магазин “Мистецтво” (що на вулиці Хрещатик), а під загрозою зникнення редакція дитячого журналу “Соняшник”.
Тему продовжує наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Минулої зими на вулиці опинився магазин “Мистецтво”, що на Хрещатику, а нинішньої весни подібна доля може спіткати редакцію дитячого журналу “Соняшник”.
За словами головної редакторки Лесі Ворониної, сусідці по приміщенню, організації “Зовнішекспобізнес”, кортить “розширитись”.
Леся Воронина
Є тепер така нова хвороба, яка називається “дуже грошей хочеться”. І коли на це немає жодної управи, жодного закону, то люди ці розперізуються.
Богдана Костюк
І це при тому, як нагадує пані Леся, що власником приміщення по вулиці Воровського є місто Київ. І це справа Київської міської держадміністрації: дбати за нормальне функціонування закладів культури і виробників культурного продукту в українській столиці.
Як стверджує начальник Управління культури Київської міської держадміністрації Олександр Биструшкін, щоб подібних прикрих ситуацій не траплялось, влада повинна...
Олександр Биструшкін
Допомагати культурі, сприяти культурі, щоб через культуру, через мистецтво, через пісню, через театр виховувати все-таки чиновника, який зрозумів би, що не тільки законодавча база вирішує бути Будинку поезії, чи бути Будинку ноти чи ні, а перш за все його совість і його підготовка як культурної інтелігентної людини. Ось що треба робити.
Але коли ми будемо культуру відсувати на другорядний, третій чи четвертий план, то у нас і будуть такі, які будуть думати перш за все про те, як би кому вигідніше здати в оренду.
Тому я кажу, що законодавча база і виконавча зараз повинна спрацьовувати на підвищення загальнокультурного рівня населення. Ось це найголовніше.
Богдана Костюк
А голова Парламентського комітету з питань культури, народний депутат України Лесь Танюк про ситуацію довкола редакції “Соняшника” розповів:
Лесь Танюк
Я вже з цього приводу написав листа на Омельченка від імені Комітету на те, щоб з ним продовжили оренду в нормальному стані. Я думаю, що це вийде. Просто зараз в місті йде шалена гонитва на витіснення майже основної частини організацій культури з міста.
Богдана Костюк
“І нині перед законодавчою і виконавчою владою всеукраїнського і міського рівнів стоїть завдання зупинити цей процес,” - кажуть і Лесь Танюк, і Олександр Биструшкін.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність” української служби радіо “Свобода”. У київській студії над випуском працювали: укладач та ведуча Надія Шерстюк та звукорежисер Наталія Антоненко.
Ми з вами прощаємося.
Говорить радіо “Свобода”!
