Все-таки приємно було побачити Віктора Ющенка, попри приголомшливе розчарування в цьому політикові.
«Нічого не забули і нічому не навчилися», – казали про Бурбонів, які повернулися на трон після повалення Наполеона. Думав, що Ющенко, визнавши свою поразку, усвідомить і свої помилки. Проте, під час трьохгодинного спілкування з колишнім президентом зрозумів, що це той самий Ющенко.
Людина вірна своїм переконанням, замріяна і непослідовна. Сварячи комуністів та проповідуючи європейські цінності, він вважає нормальним користуватися – за старою номенклатурною традицією – державною резиденцією.
Віктор Ющенко не позбувся менторського тону. Хтось розумний свого часу порадив назвати політичну силу «Наша Україна». Але в Ющенка слова «наше» в активному лексиконі немає. Він досі оперує категоріями «мій народ», «моя нація».
Спілкуючись з нами, журналістами, Віктор Андрійович довго і проникливо розповідав про те, що передусім потрібна національна єдність. А подолання корупції – то вже похідне. Ніяк не можу з цим погодитися. Бо, скажімо, в недоречно згаданій колишнім президентом Бельгії єдністю й не пахне, але проблем з корупцією значно менше. Зрештою, Ющенкові не вдалося ані одного, ані іншого.
Але найбільше вразило одкровення про те, що очолювана ним партія є «найменш зрозумілою для українського суспільства». Ну, халепа!.. Якщо бути зрозумілим – це популізм, а зарозумілість – це якісна альтернатива, то однопартійцям Віктора Андрійовича варто висловити щире співчуття.
Зрозуміло, Ющенкові дуже не імпонують політики, які кажуть лише те, що хоче почути їхній електорат. І він дуже хоче донести думку про шкідливість популістів до своїх співгромадян. При цьому він впадає в іншу крайність.
Колись ми наївно повірили цьому чоловікові, який часто промовляв малозрозумілі сентенції. Не знаю, як хто, а я тепер відчуваю щось подібне до того, що відчував гоголівським городничий, який наприкінці п’єси побивався, що сприйняв Хлєстакова за ревізора.
«Нічого не забули і нічому не навчилися», – казали про Бурбонів, які повернулися на трон після повалення Наполеона. Думав, що Ющенко, визнавши свою поразку, усвідомить і свої помилки. Проте, під час трьохгодинного спілкування з колишнім президентом зрозумів, що це той самий Ющенко.
Людина вірна своїм переконанням, замріяна і непослідовна. Сварячи комуністів та проповідуючи європейські цінності, він вважає нормальним користуватися – за старою номенклатурною традицією – державною резиденцією.
Віктор Ющенко не позбувся менторського тону. Хтось розумний свого часу порадив назвати політичну силу «Наша Україна». Але в Ющенка слова «наше» в активному лексиконі немає. Він досі оперує категоріями «мій народ», «моя нація».
Спілкуючись з нами, журналістами, Віктор Андрійович довго і проникливо розповідав про те, що передусім потрібна національна єдність. А подолання корупції – то вже похідне. Ніяк не можу з цим погодитися. Бо, скажімо, в недоречно згаданій колишнім президентом Бельгії єдністю й не пахне, але проблем з корупцією значно менше. Зрештою, Ющенкові не вдалося ані одного, ані іншого.
Але найбільше вразило одкровення про те, що очолювана ним партія є «найменш зрозумілою для українського суспільства». Ну, халепа!.. Якщо бути зрозумілим – це популізм, а зарозумілість – це якісна альтернатива, то однопартійцям Віктора Андрійовича варто висловити щире співчуття.
Зрозуміло, Ющенкові дуже не імпонують політики, які кажуть лише те, що хоче почути їхній електорат. І він дуже хоче донести думку про шкідливість популістів до своїх співгромадян. При цьому він впадає в іншу крайність.
Колись ми наївно повірили цьому чоловікові, який часто промовляв малозрозумілі сентенції. Не знаю, як хто, а я тепер відчуваю щось подібне до того, що відчував гоголівським городничий, який наприкінці п’єси побивався, що сприйняв Хлєстакова за ревізора.
