Брак людей і боєприпасів – що говорять бійці і як це впливає на фронт?

Ось уже кілька місяців українська армія у тотальній обороні і, паралельно, стикнулася із двома проблемами водночас – брак боєприпасів і брак людей. Цього разу проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» розбирався у тому, за яких умов сили оборони продовжують стримувати російські масовані атаки? Як проявляється брак боєкомплекту на фронті і чому там дуже чекають на нових людей?

Щойно армійський пікап під’їхав впритул до дерев, сховавшись у тіні, біля нього збирається кілька українських військових. Вони швидко хапають із кузова автівки снаряди і несуть до сховку у кількох десятках метрів. Такі невеличкі партії 155 мм снарядів – важливе поповнення боєкомплекту для розрахунку польської САУ Krab. Вона схована неподалік – у готовності до ведення вогню.

«Тільки з цієї машини вже понад тисячу пострілів – це тільки наш розрахунок. А ми ще змінюємося, розрахунки змінюються. А до того – не знаю. Не вів собі щоденника по цьому. Нам, аби попадати, а там…» – відказує командир гармат Олексій із 40-ї окремої артбригади ЗСУ на питання про кількість випущених снарядів за останні вже понад два роки великої війни.

«Ми зараз приїхали з відпустки і одразу розфігачили Д-20 разом з БК. Це все дуже класно видно на відео. Звісно, і вправна майстерність коригувальників і, звісно, дуже серйозна вдача і ми, за декілька пострілів, спочатку влучили прямо біля гармати – десь метрів 10-15 від неї, тому пошкоджена вона дуже серйозно. І вже більш детально бачили, як влучає снаряд в БК. Дуже великий вибух, чорний дим, багато вогню. Перший день роботи, одразу воно тебе, звісно, трошки мотивує», – доповнює командира Олександр, усміхаючись розповідає про останню успішну стрільбу, що запам’яталася.

Хоча радянські гармати Д-20 – звична ціль для розрахунку САУ. За кількадесят хвилин бійці отримують координати для стрільби і, ще не знаючи цього, знову ведуть вогонь по такій самій гарматі. Влучання фіксує український БПЛА.

«Сказали, що ціль зайнялась. Тобто загорілась. Ну а далі вже буде потім дорозвідка і нам повідомлять. [...] Кожен скаже, що краще працювати. Час йде швидше і ми знаємо, з якою метою ми це робимо. Для того, щоб потім менше тут перебувати. Тобто знищити якомога більше ворога для того, щоб скоріше повернутися додому. Тому що який сенс просто сидіти тут, очікувати? Очікувати чого? Я думаю, що таке питання більш риторичне», – роздумує про брак снарядів артилерист 40-ї ОАБр Максим.

Майже усі бійці, що зібрались біля бліндажів після стрільби САУ, воюють у складі 40-ї артбригади ЗСУ вже понад два роки. Командир Олексій – взагалі на контракті з 2021-го. За ці роки повоювали вже на різних напрямках.

«Спочатку Харківська область, – Олексій, часом, робить паузу у розповіді (доводиться слухати вибухи російських снарядів неподалік). – Потім, після Харкова, були десь два місяці під Бахмутом. Потім під Сіверськом і знов сюди. Якраз, на «Крабах», одразу перші виїзди під Бахмутом».

Бійці кажуть, останніми місяцями все частіше доводиться чекати на стрільбу, а не вести її.

«Скрізь зараз звучить, що трошки хотілося б більше снарядів. Ну, не трошки, хотілося б набагато більше снарядів. Бо все хвилями. На початку ми… Це краще послухати», – Олексндр зосереджено слухає, в який бік полетить снаряд противника. – На початку війни ми стріляли дуже багато. Були старі запаси, які дуже швидко закінчувалися і вже [було] дуже мало снарядів… [...] З появою 155-го калібру працювали теж дуже потужно, дуже активно. Ну але, звісно, трошки постачання зменшується, відповідно і робота трошки… Не така активна».

– А цілей для вас менше стає?

– Ні, звісно. Роботи менше не стає. Стає менше засобів.

Для порівняння Максим, як і інші його побратими, передовсім згадує іншу ситуацію – під час битви за Бахмут. Саме тоді бійці отримали свою САУ Krab, замість радянської МСТи.

«Максимально було до того, що кожного дня були… Коротше, були п****ські штурми. І постійно потрібно було давити ці штурми. І нам казали: «зараз-зараз, зараз ви відпочинете», але день йшов за днем. Доходило до 100 і більше пострілів за добу. І так воно продовжувалось на протязі певного часу».

«Без техніки ще можна воювати. Без зброї, без боєприпасів – не можна воювати. Так само не можна воювати без людей. Якшо чогось одного не буде, то вже зрозуміло, що якість сильно падає. Якщо у тебе некомплект особового складу в батальйоні, відповідно там, де має сидіти відділення (7-10 чоловік), сидять реально 4 людини. Тому що немає уже ким закрити ці дірки, а ніхто ж не знімає з тебе відповідальність за смугу, яка тобі визначена. Відповідно так – нештат людей, некомплект людей у військових частинах породжує рикизи втрати позицій», – розповідає про ризики нестачі людей і боєприпасів командир одного з батальйонів ЗСУ Андрій Підлісний.

Із ним Донбас Реалії спілкувалися наприкінці 2021-го. Тоді він звільнився з армії – був на війні з 2014-го. Повернувся із початком повномасштабного вторгнення Росії – воював на півдні, у розвідці, зокрема організовував операції на лівому березі Дніпра після звільнення Херсону. Виріс до статусу комбата і прийняв під своє командування підрозділ, який уже повоював до його приходу. І досвід, який здобули бійці, став для них досить серйозним психологічним навантаженням, розповідає офіцер.

«Це якраз пов’язано з тим, що ці всі люди не приймали участь в бойових діях. Це для них перший такий досвід, – каже він. – Досвід досить гострий, тому що там з коліс одразу на передову, одразу на гарячий напрямок. [...] Якраз співпало так, що тиждень, поки я приймав посаду, батальйон ще був у зоні бойових дій. При чому на Авдіївському напрямку. Зараз стадія відновлення. Якраз, поки є цей час на відновлення, дуже активно працюють психологи, працюють заступники з МПЗ (морально-психологічного забезпечення)».

Старенький пікап нещадно підкидає на ґрунтовій дорозі, яка звивається серед хвойного лісу на межі Донецької і Луганської областей, Олексій, опершись спиною на борт автівки, на витягнутій руці показує трофейний АК-12 – на його прикладі позивний колишнього власника. Білою фарбою виведено «Сєвєр».

Але військовий з цього приводу жартує.

«Чоловіка звали українським ім’ям Северин. І він приніс нам на позицій. Ну він цей… Вже «хароший рускій». Подарував, – веде далі офіцер, – Спробували штурмувати позицію. Трохи їх загинуло, трохи відкотилось назад. І, відповідно, ми вийшли з окопної лінії своєї і вже вступали з ними в бій. В принципі, не допустили евакуацію, тому що там було трохи 300».

Кількома годинами раніше Олексій швидким кроком оминає розкидані на землі дерева – у темряві веде до «нуля» – поблизу поодинокі спалахи і гучні вибухи.

«Відпрацювала ворожа «мураха». «Мураха» – це в нас БМП. Так постійно. Артилерія працює, ворожа. Але окопалися. Укріплюємося», – коротко відповідає Олександр, боєць 100-ї ОМБр.

На розмову з бійцями є лічені хвилини – і зайти і вийти з позиції треба ще затемна. Тож перше, про що питаємо в Олександра – це про людей.

«Більшість – ще з 2022 року, – каже він. –. Багато добровольців. Також є нові люди, але менше. В основному це люди, які з перших днів».

«Особисто я не втомився. Я тут до перемоги, але людей треба міняти, – доповнює бійця його командир Олексій. – Чекається, щоб поповнення було. Тому що є ще вакантні посади, куди можна набрати людей і, відповідно, тим людям, які зараз перебувають в підрозділі, їм буде легше, трохи зміститься графік і їм буде більше часу відпочити.

На цій ділянці фронту – у Серебрянському лісі поблизу Кремінної – бригада перебуває ось уже рік без ротації. Нещодавно її статус змінився – вона першою з бригад тероборони (ОБр ТРО) стала механізованою (ОМБр) і тепер перебуває в підпорядкуванні Сухопутних військ. Ймовірно, такий шлях повторять інші бригади ТРО.

«Механізована означає, що нам видадуть техніку і, відповідно, у нас будуть засоби для ураження ворога. ТРО, по-суті, малоозброєна піхота. Це стрілецька зброя», – каже Олексій.

Що важливо – абсолютна більшість людей у теробороні, це добровольці, які воюють з перших днів великої війни з Росією. Саме таких людей шукають деякі українські підрозділи через рекрутингові кампанії. У 93-й окремій механізованій бригаді, яка воює на Донбасі з 2014-го і понад два роки безперервно перебуває в зоні бойових дій, подібним чином новачків набирають уже півтора місяці. Головне – це їхня якісна підготовка, каже головний сержант бригади Іван Буряк.

«Ну так, прогнозовано, через 35-40 днів вони тільки будуть приходити сюди в район [виконання завдань], де будуть проходити третій рівень підготовки, – каже він. – Тому, фактично, ще таких людей, які, безпосередньо [пройшли шлях] від рекрутингу до окопу, у нас ще немає. Це проходить близько трьох місяців, поки людина потрапляє в окоп. [...] Люди, коли вони приходять до нас, вони повинні бачити те, що вони бачать на картинці: на фото, на відео, воно відбувається в реаліях. Тому ми максимально працюємо над цим. Бригада намагається і хоче долучити до себе дійсно мотивованих людей. Тобто рекрутинг – це відвертість».

Як показує досвід, мобілізовані через територіальні центри комплектування, тобто військкомати, часто служать не за професією – умовно, артилериста можуть поставити на посаду медика чи цивільний досвід ніяк не врахувати уже в армії. Потрапити до конкретної військової частини або, тим більше, перевестися між підрозділами – особливо складно. Саме цих проблем і хочуть уникнути, набираючи бійців за допомогою рекрутингу.

«Що нам вдалося зробити в цьому підході – люди самостійно обирають, свідомо, собі посаду, на якій вони хочуть служити. І проходять кваліфікований відбір, співбесіду. Тобто їхній досвід, навички чітко відповідають вимогам. Це дало можливість укомплектувати дуже багато різноманітних специфічних підрозділів, зокрема тилової роботи висококваліфікованими людьми, які найбільш ефективними є на своїх місцях. Але це стосується і бойових підрозділів, бойових частин», – розповідає про рекрутинг голова агенції Lobby X Владислав Грезєв.

Агенція Lobby X вже понад півтора роки допомагає армійським підрозділам шукати людей на різні посади. Нині цей процес уже стандартизовано на рівні Міноборони України і він відбувається у кілька етапів: співбесіда та тести в частині, одержання рекомендаційного листа від неї і надалі звичайний процес мобілізації через центри комплектування. Працює і мобілізація, і підписання контракту, якщо частина належить до пріоритетного списку, який визначає Генштаб.

«По кількості відгуків станом на сьогодні – понад 85 тисяч відгуків ми маємо. Це люди, які добровільно відгукнулись на вакансію. Їхня подальша доля нам не завжди відома. В більшості випадків ми не знаємо кінцевий результат – чи люди потрапили на службу, чи ні. Нам не звітують військові. Вимагати від них цю інформацію ми не можемо. І навіть чисто операційно, я знаю як це всередині все відбувається, їм теж важко відслідковувати і вести якусь таку звітність», – розповідає про рекрутинг через платформу Lobby X Владислав Грезєв.

«Потреба є у всіх спеціальностях: і в піхоті, і в артилерії, і фпвішниках. Ми зараз більше робимо акцент на колективну зброю, робимо акцент на роботизовані системи. Робимо акцент на те, щоб максимально забезпечити піхоту, унеможливити підхід противника до піхоти. Більше потреба безпосередньо в таких мотивованих і свідомих людях», – говорить про запит військових Іван Буряк.

Поки, здебільшого, продовжують воювати все ті ж люди, хто починав або у 2022-му, або ще раніше. Той же процес польотів БПЛА не можна зупинити через втому. Особливо під час загострення на фронті, каже Юрій – він оператор БПЛА у 28-й ОМБр.

«Може і добу, може півтори, дві доби може. Можем не мінятися. Нам головне заряджати акумулятори і все. І працюємо. Незалежно це від екіпажів. Наприклад, екіпаж втомився, значить їдуть відпочивати – такого немає. Працюємо, скільки потрібно працювати. Роботи дуже багато, людей мало. Так що якщо є у вас знайомі – приймаємо до себе в БПЛА» – віджартовується боєць.

Нестача людей – це те, з чого Юрій починає свою розповідь. Він літає на БПЛА ще з 2021 року. Наразі працює з польським планером FlyEye. Аеророзвідка літає над територією, яку неодноразово самі досліджували. Ще раз продивляються масову стоянку автомобілів російських військових. Кажуть, FPV-дрони туди не дістають – низовина.

З боку керування БПЛА виглядає легко. Проте самі бійці кажуть, що необхідно кілька місяців на підготовку та розуміння, що таке РЕБ, обстріли, а також на вміння впоратися зі звичайним хвилюванням через думку про те, що керуєш безпілотним комплексом, який коштує 30 мільйонів гривень.

«Пояснюємо все. Він дивиться, спостерігає. Потім уже пробує, по-трохи, сам. Під наглядом. Або даємо вказівки що робити, як робити. Він уже набиває руку і далі може спокійно працювати. Все краще і краще, більш впевнено. Зникає страх, що щось станеться, що «не туди натисну». Потім уже просто «на механіці» все робить, – розповідає про процес навчання новачків Павло, оператор БПЛА 28-ї ОМБр.

Досвідчені ж оператори вивчають все нові і нові БПЛА, оскільки завдання для пілота обмежуються не лише розвідкою, а й точковими ударами по цілях. Зі своїми знаннями Юрій уже може бути інструктором – він керує, як сам каже, близько десятьма безпілотниками.

«Це не тільки крило. Це і квадрокоптери, і різні октокоптери так само ударні, – зауважує він. – Ударними працюємо. Різними працюємо. Наприклад, один безпілотник може більше літати. Один може далі літати. Один може літати в погану погоду. Іншому треба хорошу погоду. Знову ж – залежно від задач.

Артилеристи 40-ї ОАБр, яка останніми місяцями воює, зокрема на Харківщині, теж готові вчити новобранців, хоч і техніка у них західна. Головне – було б кому передавати досвід, каже Олександр.

«Може, складніше трохи керувати такою технікою. Безпосередньо їздити. Але якщо людина їздила на великих вантажівках і тракторах – у нас коробочка автомат. Вона теж справиться, – зазначає він. – Армія не розрахована на складні задачі. Ти не знаєш, хто в армію прийде. Я все життя займався туризмом і мені дуже добре було зрозуміло, що таке орієнтування, тому наводка для мене була чи топографія – дуже простою. Для когось буде складніше. Але навчитися цьому, все одно, за 2-3 тижні можна 100%. Немає людини, яку не можна навчити за 2-3 тижні такої простої задачі».

«Чесно – ми вже просто за****ися. Це просто по факту, як воно є. Звісно, можливо, фізично десь ти там відпочиваєш. Але морально воно уже на такому рівні, що. Ну, б***ь. Постійно одне і те саме, одне і те саме. Ми вже настільки себе підштовхуємо до того, що ми змінюємо своє ставлення до умов. Коли ми просто, умовно, бачимо теплу воду. Ми думаємо: вау, клас. Я вже не кажу про якісь комфортні умови. Про якийсь, як говорять, пентхаус», – додає до слів побратима Максим.

Українським військовим, на якій би відстані від лінії фронту вони зараз не перебували, залишається лише терпеливо чекати на боєприпаси і поповнення. Знову ж – вони останнім часом все менше стріляють, але не можуть того ж сказати про дії противника – російську армію.

«Розуміння того, що за тобою майже постійно слідкують – зараз воно є, бо вже багато було випадків, коли по нам прилітали безпілотники, тому, звісно, що це відчуття є. Саме тому я зараз трошки прислухаюсь, коли чую, що щось летить. Гальмую розмову, бо… Всяке може бути. Вчора прилітало близько, тому сьогодні трохи переживаємо», – розповідає Олександр.

Тут кожен по-своєму бореться із постійним стресом – російські снаряди продовжують вибухати то ближче, то далі. Для Олександра – це збирання кубика Рубіка.

«Сміх. Як же, щоб не під’****ти один одного, товариша. Тому що по-іншому ніяк. Якщо тут перебувати на повному серйозі постійно, то я не знаю. Думаю, якщо сказати особисто про себе, то я б не виніс навіть і місяця. А так – так ми розряджаємось. На під****х, на всяких оцих моментах, коли наче йде звичайне життя тут, бойового розрахунку», – розповідає Максим.

Для держави загальна мобілізація – це основний інструмент, за допомогою якого люди потрапляють до армії. Цей процес в останні місяці, як зазначають самі військові, в Україні триває недостатньо активно – незважаючи на те, що людей у ЗСУ не вистачає. До того ж, якість відбору в різних підрозділах відрізняється. Якщо у розвідці мотивована молодь, то у багатьох батальйонах ситуація інша, розповідає Андрій Підлісний про прийнятий ним підрозділ.

«Якість такого набору залишає бути кращою. Багато обмежено придатних, багато вікових хлопців. Чоловіків навіть вже, а не хлопців. Тому ось це, напевно, і було сюрпризом, якщо ми беремо якісь сюрпризи, несподіванки. Я очікував, що це буде вікова категорія 40+, але я не очікував, що у нас набирають людей з хронічними хворобами і що це є часте явище».

Lobby X, за словами Владислава Грезєва, опитало 46 тисяч респондентів, зокрема цікавилися – чому не йдуть служити в армію? Серед відповідей - невпевненість, як у якості підготовки новобранців, тобто в базовій загальновійськовій підготовці, так і сержантів з офіцерами. Найважливіший пункт – немає можливості понизити у званні непрофесійних командирів.

«Під час виконання бойових завдань [командир повинен] мати пріоритетом №1 збереження життя і здоров’я особового складу. Сьогодні у всіх громадян України є близькі, друзі або знайомі, які служать в лавах Збройних сил. І приховати реальну картину того, що існує не завжди відповідність якості і компетенцій в тих чи інших офіцерів тим стандартам, які очікуються – це приховати неможливо», – зауважує Грезєв.

Публічні розмови про необхідність посилення мобілізації в українській владі розпочалися ще наприкінці минулого року. Понад 3 місяці потому депутати цей законопроєкт, зрештою, проголосували, але виключили норму про демобілізацію після 36 місяців служби. У той же час президент України Володимир Зеленський заявив, що до літа в Росії готові мобілізувати до 300 тисяч людей.

«Коли люди [у зоні бойових дій] побачать реалії біля військкоматів, коли вони побачать, що там будуть люди і почне відбуватися процес [мобілізації], відразу ж, буквально на другий день, внутрішні сили з’являться тут. Тому що у всіх запалиться бажання, у всіх буде підтримка. Всі будуть розуміти, що скоро-скоро до нас прийде підтримка, нам буде тут легше. Всі ж ми так само очікуємо F-16. Всі їх чекають. Ми розуміємо, що вони не вирішать всієї проблеми, але багато проблем вони таки закриють», – вважає головний сержант 93-ї ОМБр Іван Буряк.

«До нас прийдуть нові люди. Нехай вони будуть невмотивовані, нехай для них буде потрібно більше часу, щоб адаптуватись, щоб їх навчити. [...] Вони, все таки, в зоні бойових дій змінюють свою думку, тому що розуміють, що ми всі в одній такій великій тарілці і нікуди з неї не подінемось. У цих військовослужбовців з’являється якась відповідальність – за свою країну, за себе, за побратимів з якими вони перебувають на позиції і вони змінюють свою думку. Не всі. Деяка частина те, що я кажу, навпаки: тікає, відмовляється, але, все таки, більшість сприймає цей новий досвід і переосмислює якісь власні переконання. Тому, я думаю, це необхідно для нашої країни. Без людей ми не зможем не те що перемогти, але навіть стримати ворога», – переконаний командир батальйону ЗСУ Андрій Підлісний.

Скільки саме людей мобілізують в Україні найближчими місяцями – невідомо. Самі військові кажуть, що процес мобілізації запізнілий – людей не вистачає давно. Адже якісна підготовка рекрутів – це 2-3 місяці. Сам же законопроєкт набуде чинності за місяць після його підписання президентом – 17 травня. Усі ці місяці в Україні, ймовірно, пройдуть як і кілька попередніх – під постійними російськими ударами на різних напрямках.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це вау!» Як Україна нарощує виробництво зброї

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода