4 січня британське видання The Telegraph написало, що Росія ніби-то планує почати новий великий наступ на Куп’янськ Харківської області. В українському ГУР підтвердили, що спостерігають там накопичення сил та засобів армії агресора, а американський Інститут вивчення війни оцінив війська на напрямку як «менш деградовані», ніж на інших ділянках фронту. А вже 9 січня про поновлення атак російської армії там після відносного затишшя повідомив голова Харківської ОВЦА Олег Синегубов: за його словами, епіцентром штурмів є Синьківка, невелике село на підступах до більш великого транспортного вузла Куп’янська. Це місто вже було окуповане російськими військами на початку великого вторгнення, і відвойоване Силами оборони восени 2022 року. З літа 2023-го стали очевидними наміри Росії знову захопити Куп’янськ: штурми і обстріли на напрямку стали регулярними.
Чи почався новий «великий наступ» Росії на Куп’янськ, і які шанси ЗСУ втримати місто? Що означатиме можливий відхід ЗСУ із Синьківки, села на підступах до Куп’янська? І чому агресор хоче взятися за інше місто, так і не захопивши навіть Авдіївки? Про це та інші події на фронті Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали ізраїльського військового аналітика Давида Шарпа.
_______________________________________
– Давиде, як ви вважаєте, те, що ми зараз бачимо під Синьківкою – знову почалися атаки – це ось той широкомасштабний наступ Росії, анонсований у The Telegraph, чи це просто трішки потеплішало, погода стала більш сприятливою для наступу? І наскільки взагалі можливий ось цей «широкомасштабний наступ» Росії у Харківській області – я цитую The Telegraph – на ваш погляд?
– Не в повноваженнях The Telegraph анонсувати наступ російської армії. Можна робити висновок за різними непрямими ознаками і тому, що вже мало місце. Куп'янськ і саме Синьківка – досить важливий пункт у цих місцях – є пріоритетним напрямком для російського командування. Спроби просунутися тут були вже неодноразово.
Тут дуже привабливе для російського командування захоплення самого Куп'янська та вихід на рубіж річки Оскол. Тобто крім того, що захоплення території саме по собі для них важливе, важливим є ще й новий зручний рубіж оборони – а річка в цій якості дуже зручна з точки зору того, що противнику складно через неї контратакувати. Відповідно, тут можна тримати меншу кількість військ, зайнявши більшу територію, а сили, що вивільнилися, перекинути в інше місце.
Читайте також: «Росія вже програла цю Авдіївську битву» – офіцер батальйону «Свобода»
Все це і попередні дії росіян натякають прозоро на те, що вони не полишать своїх спроб. Але спроби, звичайно, впираються в наявність резервів. Та й зрозуміло, що бажана відповідна погода для наступальних дій. Ось скільки у них є резервів, які вони можуть витратити на ці операції, мабуть, стільки витрачено і буде. Про щось більш широкомасштабне в Харківській області особисто мені невідомо, я не маю інсайдерської інформації щодо концентрації сил [Росії].
Масштабність наступів не те що вимірюється – зумовлюється наявністю резервів. Про те, щоб у росіян були якісь дуже великі накопичені резерви, нам нічого не відомо, якщо ми говоримо про відкриті джерела. Я припускаю, що йдеться все-таки про плани в районі Куп'янська – загалом плани досить старі, від яких не відмовилися і які спробують реалізувати наявними силами.
А ось які сили є, важко сказати. Однак припускати, що у росіян звідкись з’явились якісь колосальні, дуже значущі сили, як на мене, це досить сміливо.
– Звучали цифри, що на всій ось цій ділянці фронту понад 100 кілометрів – Лиман-Куп'янськ-Кремінна – трохи більше 100 тисяч загарбників. А скільки потрібно Росії солдатів, щоб захопити Куп'янськ? Чи так теж не можна питання ставити?
– Так питання не можна ставити. Тобто ставити, звісно, можна, але це було б некоректно. Якщо Куп'янськ – як і будь-яке місце – обороняється недостатньо добре й малими силами, то може вистачити дуже невеликих сил. І навпаки, може не вистачити навіть величезних сил, якщо оборона підготовлена відповідно.
Тому питання має звучати дещо інакше. Українське командування, українські сили готувалися належним чином, чи здатні вони захистити Куп'янськ та навколишню територію? По ідеї так, тому що несподіваними ці всі плани не є, вони лежать на поверхні і продиктовані як місцевістю, так і кроками, що вже робилися Росією.
Росія – якщо не буде сюрпризів – не має великих резервів, а отже, її можливості досить обмежені
Росія – якщо не буде сюрпризів – не має великих резервів, а отже, її можливості досить обмежені. Тому на відміну від Авдіївки, де конфігурація фронту вкрай проблематична для українців за визначенням через охоплення з двох сторін з півночі та півдня, тут такого немає.
Ефекту несподіванки теж не може бути, навіть якщо росіяни зосереджують великі сили. Тому про якесь захоплення говорити немає сенсу, але війна план покаже.
– Давиде, а якщо Сили оборони відступлять із Синьківки? Чи факт, що взяття Синьківки одразу ж гарантує армії РФ, що вони заходять на танках до Куп'янська?
– Ні, звісно, це нічого не гарантує. Відступ можливий, попри те, що Синьківка є дуже важливим пунктом. І в будь-якому випадку, як ми бачимо на карті, просування в цьому напрямку, звичайно ж, дещо Росії дасть. Але це не призведе до ситуації – якщо ми не говоримо про якесь значне просування – яка зараз в Авдіївці.
По Авдіївці – варто лише глянути на карту, і одразу все чудово видно. Там є ось це небезпечне охоплення з двох сторін українських позицій. Тут (у Куп'янську – ред.) те чи інше просування [Росії] до небезпечного охоплення [українських сил] не призведе, а припускати якісь глибокі прориви зараз – припускати на рівному місці, до того, як взагалі здійснено серйозні спроби – було б неправильно. Але Синьківка – це важливе місце, і недооцінювати її не варто.
– А що з Авдіївкою? Там зараз, я так розумію, через холоди відбувається зледеніння безпілотників, скаржаться на це й українські бійці. Зараз росіяни трошки зменшили темпи атак, але планують додавити, мабуть?
– Безперечно, вони планують дотиснути, і чіплятимуться за ці спроби раз-по-раз, як тільки у них накопичуватимуться відповідні резерви. Авдіївка ввижається їм (Росії - ред.) дозрілим плодом, який трохи зависокий, до якого потрібно дотягнутися, але дотягнутися можна – і це суперпривабливо.
Важко припустити, що вони від цієї ідеї відмовляться, тим більше, що йдеться про локальну ділянку. Тобто величезних резервів для того, щоб атакувати під Авдіївкою, не потрібно, достатньо просто накопичувати якусь кількість та кидати її у бій.
Читайте також: «Бредлі», артилерія і дрони. Як ЗСУ «перемелюють» війська РФ під Авдіївкою
Роблять вони це й досі досить нехитро, але ситуація для українців дуже і дуже важка. Важливо розуміти: майже не залишилося якоїсь прогалини, якщо ми говоримо про ці фланги. Я зараз кажу не про ситуацію на передньому краї саме в лоб, а суто про фланги, де створена загроза постачанню українського угруповання. Тут у українців практично немає ні права на помилку, ні права на відступ.
А коли в тебе немає такої можливості підстрахуватися, це, звісно, дуже проблематично. Тим більше що у противника тут ініціатива, і противник буквально все поставив або збирається поставити, щоб хоч не києм, то палицею, але цього успіху досягти – не зараз, так трохи пізніше. Навколо Авдіївки продовжать розвиватися, звичайно, серйозні події, це жодних сумнівів не викликає.
– Білорусь будує новий військовий об'єкт за 40 кілометрів від кордону з Україною, про це повідомляє білоруська служба Радіо Свобода. Точне місце будівництва не розголошується офіційно, проте джерела зафіксували будівництво на території колишнього піонертабору «Чайка». Це місце приблизно посередині між Гомелем та райцентром Речиця. Звідси веде асфальтована дорога до кордону з Україною, до прикордонного переходу у Новій Гуті.
Навколо Авдіївки продовжать розвиватися, звичайно, серйозні події, це жодних сумнівів не викликає
На думку розслідувачів білоруської служби Радіо Свобода, найімовірніше, у новому військовому містечку спочатку розмістять гарнізон, завданням якого стане прикриття держкордону Білорусі. Будівництво цього військового об'єкта може бути пов'язане із заявами Лукашенка у травні позаминулого року, коли він оголосив про створення у збройних силах Білорусі так званого Південного оперативного командування. Росія ж постійно мінує ще й Білгородську область на кордоні з Україною.
Давиде, що там росіяни та білоруси так активізуються на своєму південному кордоні? Вони що, реально вірять у те, що Збройні сили України наступатимуть на територію Білорусі чи Російської Федерації? І гроші ж вкладаються в цю справу, там будуть якісь солдати, мабуть, перебувати на цих об'єктах?
– Ну, перш за все, гроші, бюджети мають властивість бути «розпиляними» з тих чи інших ділових міркувань – або далеких від ділових. Це спільне лихо багатьох країн, і тим більше таких країн, як Росія та Білорусь. Однак, звісно ж, ті чи інші приготування не можна розглядати виключно з гумористичної та корупційної точки зору.
Вони мають під собою той чи інший ґрунт, і тут бажано знати деталі. Наприклад, коли ви говорите про мінування росіянами прикордонних районів Білгородської області, звичайно, важливо знати, де мінують, що, якими мінами. Тобто це були б надто загальні міркування, те, що ми зараз говоритимемо. Проте, тим не менш, це цілком пояснювано.
Перш за все, рейди на територію Російської Федерації українські збройні сили неодноразово робили, не сумніваюся, що і робитимуть. І з військової точки зору не можна виключати і досить великих атак, наприклад, відволікального характеру або з метою завдання масштабних збитків.
Кордон же дуже довгий, прикрити його складно, я маю на увазі живою силою та технікою. Тому мінні загородження є одним із найважливіших інструментів прикриття кордону та ускладнення життя противнику, тобто Україні, якщо українці захочуть діяти. Наскільки ті кроки, які там вживаються, менш розумні чи більш розумні, я не маю інформації для оцінки. Але загалом підхід досить логічний.
Що роблять білоруси, я сказати не можу, даних недостатньо. Знову ж таки, треба знати, що за гарнізон, що за об'єкт вони будують, як це має змінити ситуацію. Лукашенко брав участь у війні з Україною – фактично сьогодні справи трохи інакші, але його можуть змусити воювати, він може сам зважитися, з різних причин, хоча й це абсолютно нелогічно. Врешті-решт він теж усвідомлює, що і по ньому можуть вдарити – в якості відплати чи з інших причин. Загалом, хочеш миру, готуйся до війни. Чи робить він це правильно та раціонально, гадки не маю.
В принципі, кордон поблизу, зовсім недавно він сам, можна сказати, воював на цьому кордоні, чорт його знає, що буде. Я вже не кажу про опозиціонерів білоруських,зокрема, які служать у складі української армії – у буквальному розумінні, у білоруських підрозділах, таких як полк Калиновського (полк імені Кастуся Калиновського, білоруський полк Збройних сил України, сформований у березні 2022 року – ред.). Загалом він відчуває ті чи інші загрози і щось робить.
– І очевидний ефект – це те, що Збройні сили України будуть змушені тримати певні сили та засоби на цьому напрямі. Ось військовий об'єкт де-факто союзника Російської Федерації вже є плюсом для Володимира Путіна.
Експерт зі зв'язку Сергій Флеш повідомив 8 січня про те, що Росія застосувала на території України перший «Шахед-238» із реактивним двигуном. Що цікаво, він зовсім недавно був презентований в Ірані, і ось уже з'явився, зважаючи на все, в Україні. Збили його, за словами Сергія Флеша, долетів він до середини країни, йшов зі швидкістю понад 500 км/год.
Що тепер важливо зрозуміти, пише Сергій Флеш. Перше, він на реактивному двигуні, «шахеди» можуть літати по всій країні, раніше були сумніви. Друге, жодної «суперзброї Рейху» на нових «шахедах» немає, звичайний заряд, звичайна навігація.
Третє, дуже велика швидкість – мобільні групи із зенітками не спрацьовують, їм потрібно видавати тепер протизенітний ракетний комплекс, це «Оса», «Ігла», «Стінгер». Та й долітати вони, звичайно, будуть до орієнтовних цілей швидше, і маневрувати теж.
Давиде, що це змінює, поява цих «шахедів» на території України? Я так розумію, що реактивний двигун більш складний, дорогий у виробництві, ніж поршневий, і, значить, їх повільніше вироблятимуть, їх буде просто менше. Ось як би ви на цю новину відреагували, чого очікувати українцям?
– Ну, передусім, завжди треба чекати на гірше, як би це песимістично не прозвучало. Що мають на увазі під гіршим у разі – що ті чи інші продукти іранського ВПК, різноманітні безпілотники, можуть з’явитись у російської армії. І у них їх чимало, у іранців, серед них і швидкохідних, зокрема і різних розмірів, типів – і розвідувально-ударних, і камікадзе тощо.
Додаткова проблема – це необхідність витрачати ракети ППО там, де можна було обійтися без них
Поява такого роду машини, звичайно, очікувалася, питання у тому, скільки їх буде. Так, вони, мабуть, дорожчі. А наскільки в функціональному плані вони ефективні, тут покаже час, тому що двигун, швидкість накладає ті чи інші обмеження. Вона (швидкість – ред.), звичайно, є перевагою у всьому, що стосується досягнення цілі та меншої вразливості від дій, скажімо, тих самих мобільних груп. Однак, ймовірно, можуть бути якісь проблеми з точністю, надійністю і решта. Це ще належить з'ясувати.
Але, в принципі, ми бачимо, що є новий засіб, відносно недорогий, який у разі, якщо буде масово застосовуватися, може створити додаткові проблеми. Додаткова проблема – це необхідність витрачати ракети ППО там, де можна було обійтися без них. І тут очевидно, що зі стрілецькою зброєю боротися із цією системою буде складніше. Але я б зачекав на результати застосування більш масового.
Насамперед, чи буде масове застосування – може, їх закупили лише в експериментальних кількостях, і наскільки вони функціональні. Але так ось на папері, теоретично, це додаткова проблема, і її варто чекати.
У іранців є такі машини, і вони їх, швидше за все, продадуть Росії, якщо та захоче. Я скажу більше, «Шахед-136» і 131, які масово застосовуються по Україні сотнями на місяць, – не найдосконаліші моделі, які є у іранців. У іранців є їхні варіації, здатні вражати цілі не тільки стаціонарні, тобто по GPS і по інерційному наведенню, але і рухомі цілі.
Читайте також: Коли ти – «ціль номер один»: що відбувається на кордоні з Росією на Сумщині
Наприклад, ізраїльські судна, або, скажімо так, судна, що мають стосунок до Ізраїлю, в Індійському океані неодноразово атакувалися такого роду більш просунутими варіантами «Шахеда-136», у яких або є зв'язок з оператором, або головка самонаведення досить розумна, здатна розпізнавати та переслідувати цілі. Я до того, що є і більш досконалі системи, і треба бути морально та фізично готовими до їхньої появи.
З іншого боку, це не є «вундерваффе» і якоюсь диво-зброєю, яка стане «геймченджером». Але неприємно і бажано, щоб це не ставало сюрпризом. Потрібно дивитись продукти іранського ВПК і прикидати, що може з’явитися на фронті і як протистояти цьому, і все це робити заздалегідь.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум