Ні перехожих, ні машин – вулиці Лиману на Донеччині вражають своєю незалюдненістю. За перший рік повномасштабного вторгнення Росії бої прокотились містом двічі – у травні, коли війська агресора захопили місто, і в жовтні – коли ЗСУ їх звідси вибили.
У Лимані практично немає вцілілих будинків – 85% житлового фонду зруйновано або пошкоджено. За вісім місяців після деокупації багато людей досі живуть без світла, газу і роботи. До того ж армія РФ досі періодично обстрілює місто – лінія фронту проходить за 20 кілометрів. Як живе вже вільна, але все ще прифронтова Лиманська громада зараз – у репортажі проєкту Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
«Вулична» – про життя в окупації й зараз
Чимало людей, які зараз мешкають у Лимані, – були тут усі п’ять місяців, поки хазяйнували окупанти. Світлана – голова вуличного комітету або, як вона сама каже, «вулична». Її донька з п’ятьма онуками змогла виїхати ще на початку «гарячої» фази війни. Світлана з чоловіком-пенсіонером лишилися.
«Виїхати можна було, але потрібні були великі гроші – перевізники вивозили, не волонтери. А самим виїхати нам нічим, машини в нас немає. І навіть зараз – немає як», – пояснює вона, не уточнюючи, про які суми йдеться.
Під час обстрілів вони з чоловіком ховалися в підвалі. Потім в місто зайшли російські війська. Магазини перестали працювати, але харчі можна було дістати – якщо маєш гроші.
Виїхати можна було, але потрібні були великі грошіСвітлана, жителька Лиману
«Прямо вдома у своїх дворах люди продавали продукти. Де брали – не знаю. Чи то багатші були, чи десь закупляли, але прямо у дворах продавали. З машинами, з грошима – знали, де дістати. Ходили російські рублі тут», – розповідає жінка.
Читайте також: «Навмисне підпалювали, щоб знищити». Як війська РФ понівечили ліси під Лиманом
З самими окупантами, розповідає, вона намагалася не контактувати. Єдине – у будівлі міської ради «вуличним» щодня видавали хліб на кілька дворів. У Світлани було 50 підопічних, плюс вони самі з чоловіком.
«Той хліб доправляли, казали, нібито десь зі Слов’янська (до Слов'янська війська РФ не дістались, він не був вдруге окупований після 24 лютого 2022-го – ред.). Наш хліб – нам же і роздавали. А потім з якогось іншого місця. Не знаю, ми не питали, хіба таке питаєш. Береш – бо якось вижити треба було. Схопила буханці – і додому. Гуманітарку теж привозили. Людей збиралося багато, але не на всіх вистачало», – говорить вона.
Українські військові повідомили про звільнення Лиману і взяття його під контроль 1 жовтня. Місто важко переживало бої за визволення, згадує Світлана.
«Українські війська виганяли «тих»… Страшно, не передати. І «Гради», і що сюди тільки не летіло, і ракети, і дрони. Звикли. На одного Господа Бога надіялися», – каже вона.
У вільному, проте досі прифронтовому Лимані життя – багато будівель зруйновані, перебої з водою, газ і світло є лише у двох третинах будинків, телефонний зв'язок – слабкий. З роботою дуже скрутно.
Не кажучи про обстріли військ РФ, яких ті час від часу, але регулярно завдають по місту. Проте, каже Світлана, люди потроху повертаються додому.
Роботи немає, виплат немає. Але гуманітарку привозять, дякуємо й за цеСвітлана
«І молодь, і старше покоління вертаються. Але з дітьми – мало. Я живу думкою, що хоч дочка з дітьми в безпеці. Хоча над ними також літає. Живуть у гуртожитку на Дніпропетровщині, семеро людей в одній кімнаті…», – розказує жителька Лиману.
І додає: хто пенсію отримує – то ще пів біди, а молодшим виживати дуже складно.
«Мені – 62 роки, ще не заробила, ще три роки. Роботи немає, виплат немає. Але гуманітарку привозять, дякуємо й за це», – каже Світлана.
Гарячі обіди для лиманців
Справді, біля будівлі розбомбленого дитсадка, який показує жінка, люди чекають на гуманітарну машину. Щодня сюди о 12-й привозять гарячі обіди від міжнародних доброчинників. У пластиковому контейнері – друга страва. До неї дають кілька шматочків хліба і чай.
Лиманчанка Надія роздає їжу вже понад пів року. За її словами, таких точок по місту три. Загалом забезпечують гарячим харчуванням близько 2 тисяч людей – пенсіонерів, людей з інвалідністю тощо.
На цій точці щодня роздають до 500 обідів.
«Працюємо десь із вересня. Як місто визволили – почали. Всю зиму видавали. Було – суп чи борщ, каша, бутерброд і чай. А зараз – тільки друга страва. Ходило дуже багато людей взимку, та і зараз – багато. Просимо, щоб документи були – паспорт і пенсійне», – говорить Надія.
Читайте також: «Зате є своя квочечка»: як відрізані війною селяни подорожують автобусом повз лінію фронту
Машина з харчуванням під’їздить – і люди швидко вишиковуються в чергу. Для багатьох – це єдина можливість поїсти гарячого. Хтось обідає прямо тут, на лавці, хтось забирає їжу з собою.
Анатолій і Наталя – у черзі. Він на пенсії, вона – ще ні. Наталя каже: удвох живуть на чоловікову пенсію. У Лимані зараз працюють кілька магазинів, є стихійні ринки. Та купувати там грошей у них немає, каже жінка.
«Приходимо сюди щодня. Я і чоловік. Можна взяти кожному гарячу страву. По одному судочку на людину. Магазини працюють. Три магазини – на цій стороні, а ще кілька – на тій. Але все дорого», – сказала Наталія.
Чому люди повертаються в Лиман?
Тесть і теща Віктора – повернулися в Лиман з евакуації після того, як місто звільнили. Їм з 80-т, у чоловіка був інсульт. Але знову виїздити категорично відмовляються. Віктор, який вивіз частину родини на Черкащину, тепер щотижня їде до Лиману провідати стареньких.
Сюди везе ліки й продукти рідним та волонтерську допомогу українським військовим. Назад – воду з рідних місць, яку звик пити роками.
«У будинок, де була квартира тестя й тещі, – «приліт». Жити в тому будинку неможливо. Виїжджати знову не хочуть, кажуть: «Ми вже старі, доживатимемо вдома». Добре, що у них були хороші знайомі – самі виїхали в Росію, а їм дали свою хату. Просто так пустили: «Живіть». А самі, я думаю, вже не повернуться», – каже він.
Будинок самого чоловіка поблизу Лимана, у Ямполі, – зруйнований вщент. Повертатися йому з родиною нікуди.
Ямпіль: за кілька кілометрів від фронту
А ось і саме селище Ямпіль, що входить до Лиманської громади, – ще ближче до лінії фронту. Вцілілих будинків тут, здається, немає.
Працює один магазин, у ньому є генератор і Starlink. Звичайний телефонний зв'язок у Ямполі телефон не ловить.
Зруйновними коліями давно не ходили потяги. Понівечені лінії електропередач ще належить відновлювати – після розмінування.
У будівлі місцевої школи через обстріли російської армії вибиті вікна. Діти навчаються дистанційно – і з України, і з-за кордону.
Гірка іронія: навчальний заклад розташований за адресою – вулиця Миру.
Які масштаби руйнувань і що відомо про людські жертви
На Лиманщині зараз важко виживати не тільки через інфраструктуру, а і через небезпеку. Населені пункти громади розміновані, довколишні ліси, посадки та сільгоспугіддя – ще ні, розказує начальник Лиманської міської військової адміністрації Олександр Журавльов. За його словами, вибухотехніки працюють передусім, щоб зробити безпечними інфраструктурні об’єкти.
Світло відновили для 7 тисяч абонентів, це лише третина: загалом у Лиманській громаді їх 22 тисячі. Триває відновлення водо- та газопостачання.
Зараз територія нашої громади – це небезпечна зона. Поки ми не рекомендуємо повертатисяОлександр Журавльов
«Зараз територія нашої громади – це небезпечна зона. Поки ми не рекомендуємо повертатися. З дітьми – ми практично не пускаємо, нехай мами й діти поки побудуть у безпеці. Чоловікам, хто повертається, щоб законсервувати житло чи полагодити щось, – дозволяємо», – розповів Донбас Реалії посадовець.
Однак, зазначає, відсоток тих, хто повертається – невеликий. У МВА очікували на більшу кількість людей.
«Продуктової катастрофи у нас немає. Найгостріша проблема – подача електрики та газу. Також розв'язуємо проблему зі сміттям. Під час окупації з міста воно жодного разу не вивозилося, ми побоювалися за санітарну ситуацію. Але міжнародні добродійники передали нам сміттєвози – 85% сміття ми вже вивезли», – розповів Журавльов.
85% будівель у Лиманській громаді пошкоджені або зруйновні. У самому місті майже два десятки багатоповерхівок не підлягають відновленню, розповідає керівник МВА. Школи та лікарні – всі пошкоджені або знищені. Каже, є такі школи, що Росія перетворила просто на купу будівельного сміття. Загальну суму збитків ще не підрахували.
Після окупації в місті виявили 287 тіл загиблих. Основну частину вже ексгумували, розповів Олександр Журавльов. Багато з них загинули від осколкових та кульових поранень. Пошуки тіл ще тривають.
Що далі?
До російського наступу Лиман був цікавим, яскравим та екологічно чистим, тут було добре жити й працювати, зазначає Журавльов. Тепер треба працювати над тим, щоб місто знову стало таким. Але, зазначає керівник МВА, для цього тут спочатку має стати безпечно.
Але поки займатися відбудовою ніхто не буде – бо це небезпечноОлександр Журавльов
«Наші лиманці хочуть повертатися, хочуть відбудовувати місто. Але поки займатися відбудовою ніхто не буде – бо це небезпечно. Лиманська громада межує з Луганщиною. Далі – все буде залежати від безпеки й від фінансування», – пояснює Журавльов.
Щодо ресурсів на відновлення у МВА розраховують на допомогу держави, волонтерів та міжнародних організацій.
Наразі Лиман вже підписав меморандум про співпрацю з литовською Клайпедою та американським Вестпортом у штаті Коннектикут. У місті сподіваються, що Литва й США будуть серед тих країн, які допомагатимуть Лиманщині з відбудовою.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
