Оборона Бахмуту та підготовка до масштабного наступу Росії: як штурмують українські позиції, де ЗСУ можуть контратакувати і чому попереду – вирішальні місяці війни?
Українські танки під Бахмутом
Одна із лісопосадок на Бахмутському напрямку. Танки сховані в окопах, але будь-якої миті по команді готові прийти на допомогу українській піхоті.
«Як ми працювали, тобто виїжджає взвод танків, позаду танків піхота, ми заходим просто на їхню позицію і, так би мовити, відбиваємо ці рубежі, їхні посадки. Чесно, в них там нічого немає, вони нам нічого не можуть зробити, просто, що їхня кількість, багато і все», – розповідає Богдан, військовослужбовець 28 механізованої бригади ЗСУ.
Мова йде про одну із крайніх контратак на цьому напрямку. Але навіть коли українська армія розбиває одну за одною штурмуючі групи, російські солдати продовжують наступати.
«Тут противник лізе, тільки без техніки, жива сила чисто, піхота, м’ясо і все. Полізли, получили, полізли, получили. Ну, м’ясо, прийшло, здохло на нашій землі, чорнозем у нас хороший, будуть укріпляти наші поля своїми могилками такими маленькими кісточками і все – кожен здохне», – каже побратим Богдана з позивним «Спартак».
«Тут просто «вагнерівці», я так розумію, їхні специ десь там в тилу сидять і їх «є*шать», коли вони відходять назад», – додає Богдан.
Слова про загороджувальні загони в російській армії часто можна почути від українських військових на передовій. Але рідко про це відкрито розмовляють самі російські військовослужбовці – ось одне із радіоперехоплень.
« – Передай Койоту, що він розстрілює Устинова, розстрілює Устинова, бере його групу, бере його групу, радійку з Устинова теж знімає, дає тим, кому вона потрібна і з групою Устинова самостійно пересувається вперед і йде зачищати будинки.
– Так, я тебе прийняв.
– Тим більше, один уже зачищений як би, там можна спокійно перестрибнути, бл*дь, і далі рухатися. Якщо він, с*ка, не застрелить його там і, бл*дь, Устинов якимось чином дійде сюди, то він помиратиме, с*ка, довго. Так і передай, бл*дь.
– Так, я прийняв»
Бахмут. Бої за місто
З окопів українських прикордонників неподалік Бахмуту добре чути звуки боїв за місто. Російська армія штурмує його вдень та вночі. Використовує авіацію, але лінію фронту літаки не перетинають. У тому числі через такі розрахунки ПЗРК, як тут на позиціях.
«Постійно працює наша авіація, постійно працює наша арта в їхню сторону, нормальна, робоча ситуація», – каже військовослужбовець ДПСУ з позивним «Алекс».
«Вони ж ставлять собі за мету захопити щонайменше всю Донецьку область. Це щонайменше. Вони як би не можуть, ну, як вони можуть просуватися далі, а в їхньому тилу залишиться місто з, скажімо так, сильним гарнізоном. На жаль, у них штат людей, скажімо так, змога, ресурс людський, значно більший. І в них простіше це приховувати, в них немає таких от блогерів, журналістів, як у нас. Якщо там хтось каже правду – багато загиблих росіян, його відразу, самі розумієте, його садять, йому закривають рота, і тому вони можуть собі дозволити класти людей сотнями кожен день і це ніхто не перевіряє. Особливо, ті ж самі зеки, хто їх рахує», – додає його побратим з позивним «Стелс».
«Усе, що я бачу – це збільшення кількості погано підготовлених, погано навчених і слабко оснащених мобілізованих. Їх відправляють у м’ясорубку. Це повторюється, але, очевидно, залишається величезною проблемою для українських захисників – те, що росіяни готові до великих втрат, намагаючись пробити українців. Це єдина перевага росіян – маса піхоти. Українцям доведеться мати із цим справу ще деякий час. Я знаю, що вони мають бути виснажені. Навіть психологічно – продовжувати вбивати усіх тих мобілізованих, що продовжують наступати», – зазначає Бен Ходжес, генерал-лейтенант, командувач армією США в Європі у 2014–2017 роках.
Фактично, бої за Бахмут тривають ще з літа минулого року, останнім часом армія РФ хоче оточити місто. На північному сході тисне з боку Берхівки та Ягідного, на півдні – від населених пунктів Дослідне та Іванград. Також російські війська намагаються вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка в районі Івановського.
«У нас є три напрямки – північний, південний і, виходить, східний. Тобто вони ще б'ють в лоб по-трошку. Пробиваються. Вулиця за вулицею. Квартал за кварталом. Але північ зараз – це важко. Про такий вогневий контроль сказати не можна. Тому що наші сили намагаються їх відтіснити звідти, не дати закріпитися. Там ідуть активні бойові дії і сказати, що є якесь оточення, мішок чи ще щось – поки не варто. Тому що дії дуже динамічні. Сьогодні відкинули, завтра відійшли – ситуація змінюється. Але в цілому оборона вибудована – наше командування контролює ситуацію. Воно бачить, що відбувається. Якщо можливо тримати оборону – вона буде триматися. Адже подивимося на карту, відходити назад – буде теж саме. «Русня» буде наступати. Ми будемо спочатку десь в полях, а потім зайдем знову в якесь місто і будемо там оборонятися», – каже Роман Погорілий, співзасновник аналітичного телеграм-каналу Deep State.
Конфлікт Євгена Пригожина із Міноборони Росії
Зараз Бахмут вже атакує переважно російська регулярна армія. ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина відіграє дедалі меншу роль. Тим більше, майже місяць як Пригожин перестав вербувати ув'язнених, тепер у колоніях цим займається Міноборони Росії.
«Починається оголошення, що ось йде набір до армії, і це не ПВК «Вагнер», кажуть про це 352 рази. Це мається на увазі, що у вас не буде позасудових страт, якими так прославився ПВК «Вагнер», якими так налякали ув'язнених. І по-різному вибудовується логістика. У якихось зонах забирають по 15 осіб раз на три дні і вони їдуть там певним маршрутом, десь забирають відразу раз на місяць 300 осіб. «Вагнер» більше не займається вербуванням. Більше того, він не відкликає з відпусток вже завербованих та відпущених ув'язнених. Тобто, я так розумію, що Пригожин довойовує своїми ув'язненими, що залишилися, близько 10000 на бахмутському напрямку. І що буде з ним далі, поки що незрозуміло», – розповідає директорка фонду «Русь сидящая» Ольга Романова.
«У колоніях, це просто ми знаємо від людей, які в колоніях сидять і розповідають, у колоніях вже загалом вибрали всіх, хто активно хотів скористатися цією можливістю та поїхати воювати, щоб потім отримати амністію. Зараз набирати людей стало набагато складніше і Міноборони, яке, ніби відсунуло тут Пригожина убік, тепер другим «чосом», що називається, йде колоніями, воно вже забирає людей насильно, не питає. І сам Пригожин, власне, коли приїжджав у ці колонії, він так і казав, що зараз приїжджаю я, ви можете погодитись, можете відмовитись, після мене прийдуть люди, які вас уже питати не будуть, відмовитись ви не зможете», – каже журналіст Радіо Свобода Марк Кротов.
Сам Євген Пригожин вже неодноразово публічно конфліктував з керівництвом Міноборони Росії, особливо після невдач армії РФ на фронті. Ще до нового року «вагнерівці» могли собі дозволити лаяти матом начальника російського Генштабу Герасимова та вимагати у нього снаряди. Нині тон найманців та самого Пригожина змінився. Але боєприпасів їм, як і раніше, не вистачає, принаймні у своїх уже доволі ввічливих зверненнях до Міноборони вони кажуть, що з такою кількістю БК взяти Бахмут складно.
«Якщо ви подивитеся на цей список, ви побачите, що запити Пригожина, ну там просто фантастичні. Це десятки тисяч снарядів калібру 120 мм, найпоширеніших у російській армії. Це стільки, скільки російська армія використовує не один день по протяжності лінії фронту. Зрозуміло, що немає можливості стільки давати Пригожину. І, я б сказав, що, напевно, це питання зі снарядами це не так наслідок того, що хтось не дає снаряди саме Пригожину, а це наслідок загального снарядного голоду в російській армії, про який добре відомо, про який багато сказано. І просто російська армія не може дозволити собі взяти ці снаряди та передати їх усі Пригожину. Він отримує, я думаю, приблизно стільки ж, скільки отримують усі, а може, навіть більше», – продовжує Марк Кротов.
Російська армія. Повільна окупація
Більшість аналітиків сходяться на тому, що повільна окупація нової території на сході України – це і є анонсований великий наступ Росії. Незважаючи на підготовку мобілізованих, а також присутність окремих підрозділів у Білорусі та поблизу Харківської та Сумської областей на північному сході.
«Я б ніколи не припустив, що ми не робимо помилок у розвідці. Нам завжди доводиться заповнювати пробіли в інформації і завжди є аналіз, де доводиться дещо вгадувати – що б це означало? Але я не вважаю, що ми бачимо елементи, необхідні для чогось нового і масового. Зараз, у цей момент війни, це було б провалом і для нас, і для України, якби Росія з’явилася нізвідки із великими і добре підготовленими силами, які ми не змогли виявити», – каже Бен Ходжес.
Українські танкісти на передовій
Українські танкісти 28-ї механізованої бригади на передовій з перших днів «великої війни». Наприклад, цей Т-64 для військовослужбовця Богдана – вже третій танк за цей рік. Два інших він не втратив у боях, їх просто довелося відправити на ремонт.
«У нас велика проблема в цих танках – це роки. Яка б там техніка не була, яка б броня не була, але роки її дають про себе знати. І зазвичай тут найголовніша проблема – це проводка в цих танках. Тому що дійсно мало таких спеціалістів, які можуть це все зробити, а в нас їх не вистачає», – каже військовослужбовець 28 механізованої бригади ЗСУ Джабар.
«Напевно так, хотів би – в Abrams може сісти або в Challenger 2, або в той самий Leopard. Танк – це страшна штука, особливо, коли вона йде на піхотинця. Дуже страшно. З особистого досвіду, я просто знаю, що таке танк, коли він вривається в населений пункт, як це було в населеному пункті Олександрівка, де я увірвався був і три «бехи» противника просто відлетіли за пару секунд. Просто вони розлетілися як консервна банка нагріта і все. Танк – це страшна штука, тільки коли вони використовуються доцільно, є плюс – підтримка піхоти», – додає «Спартак».
Олександрівка – це село на Херсонщині, за яке йшли запеклі бої минулого року. Військовослужбовці 28 бригади – одні з тих, хто вибивав російську армію з правого берега Дніпра.
«В порівнянні з Херсоном, там працювала артилерія, контрбатарея противника. Якщо наші виїжджали працювати по противнику, то буквально пару хвилин і відповідь летіла. Тут нема такого, тут наші САУ можуть зараз відпрацювати і поїхати і лише через певний період часу буде летіти відповідь, а там вже б зараз летіла відповідь», – каже їхній побратим Віктор.
Українська армія готується до контрнаступу
Напружені бої для утримання окремих ділянок фронту на Донбасі через втрати та виснаження вимагають і від українського, і від російського командування залучення нових і нових сил – резервів, які могли б готуватися до боїв на інших напрямках. Але підготовка до майбутнього українського контрнаступу триває.
«Україна має шанс протягом трьох-чотирьох місяців, по ходу отримання обладнання, підготовки усе більшої кількості людей і вибудовування логістики, запустити контрнаступ, який піде у різних напрямках і почне звільнення Криму. Тому що Крим – вирішальна частина цієї війни. Звільнення Криму – змінить результат. Вбивство кожного російського солдата на Донбасі – не змінить результат. Звільнення Криму – те, що це зробить», – наголошує Бен Ходжес.
«Наступ буде. А коли він буде, Росія тоді трошки, як кажуть, роздуплиться, побачить, що вона може получити. Вона і так получає дуже добре. Ну, як вони казали: візьмуть Київ за три дні. Противник не може цього зробити. Ну пускають вони танки, ну і здихають так відразу швидко від танків. Хто б не зайшов на нашу землю – він буде мертвий. Це наша земля, за яку ми будем боротися до останнього нашого подиху», – каже «Спартак».
«Я думаю, що коли сформують уже ці наступальні групи, у к*цапів вже просто не буде вибору, це буде їхній вже конкретний крах. Неважливо, що в них там буде. Ну як не крути, яка б вона велика не була, в них все закінчується. Я вважаю, що все пройде круто, все буде класно», – додає Богдан.
Танкісти 28-ї бригади добре пам'ятають свої емоції після успішного наступу на півдні України та звільнення Херсону. «Спартак», Богдан та інші військовослужбовці також знають, якою ціною у цій війні дається будь-який поступ уперед.
«Я був радий, водночас радий, водночас сумний, тому що багато кого з толкових людей я втратив під час наступів, дехто на мінах підривався протитанкових, дехто в танку горів, я хотів би, щоб вони теж побачили це, те, що не дарма вони наступали і не дарма ми це все робили для того, щоб противник здав ці позиції», – говорить «Спартак».
Зараз один із напрямків, як варіант для українського наступу – це також південь України. Спробувати перерізати так званий «сухопутний коридор», що йде з Ростова через Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь і далі до Криму. Цей наступ може стати переломним моментом у війні, вважає Бен Ходжес, бо обсяг західної допомоги Україні та політична підтримка багато в чому залежить від ситуації на полі бою.
«Усі люблять переможців. І це було б дуже корисно для України, якби усі побачили, що є шлях до перемоги. Зараз, звісно, усі лідери Заходу: так, ми з вами стільки, скільки знадобиться. Але що це означає? Це заява про готовність. І тому, якщо Україна зможе – вона зможе перемогти у війні цього року. Якщо вони зможуть звільнити Крим цьогоріч. І тоді це кінець. Це допомогло б. Тому успішний контрнаступ – коли б і де б він не почався, допоможе цьому», – каже Бен Ходжес.
Попереду – вирішальні місяці війни, про це неодноразово заявляли на Заході, і про це днями сказав голова української військової розвідки. Очевидно, Росія за цей час спробує окупувати якнайбільше території на Донбасі, а Україна підготувати та провести свій масштабний наступ. За його підсумками, напевно, і стане зрозуміло – ця війна на роки чи все ж таки може закінчитися у 2023-му.
