Харцизьк Донецької області під російською окупацією з 2014-го. Коли місто зайняли проросійські сили, перед Ярославом Лагодою постав вибір: змиритися з новою реальністю, виїхати і почати нове життя на вільній території країни чи боротися за звільнення рідного регіону.
Через сімейні обставини ще рік чоловік був вимушений залишатися в окупації, але тоді ухвалив рішення: за першої ж можливості потрапити до лав Збройних сил України. Про шлях до війська, навчання і боротьбу за визволення не тільки Донбасу, а й всієї України, Ярослава розпитало Радіо Донбас.Реалії.
Окупація
– В окупації жилося дивно і незвично, до моїх повсякденних проблем додалися більш глобальні – що далі? Що з сім'єю та родичами, що буде з областю?
Родичі знали і навіть направляли та проводили роз'яснювальну роботу. Я був із ними солідарний, навіть вдячний, що у моєї сім'ї саме така позиція.
На жаль, я особисто не підтримую стосунків з ріднею, (але регулярно цікавлюся через тітку, бо вона спілкується). Є проблема зв'язку – родичі, які залишились, похилого віку, інтернетом користуватися не можуть. Та й не хочу їх наражати на небезпеку, створювати їм проблеми на старості: МДБ місцеве на Донеччині оголосили мене в розшук як зрадника «руського міра».
Виїзд
Коли з'явилася можливість виїхати з ОРДЛО, я подав заяву в СБУ. Вони розглядали мою кандидатуру 14 днів (так усіх розглядали) і дали дозвіл проїхати через конкретний КПВВ з ОРДЛО [до повномасштабного вторгнення РФ легальний перетин адмінмежі з ОРДЛО був можливий лише після отримання дозволу від СБУ – Ред.].
Я поїхав до Олександрії на Кіровоградщину, до друга родини, який мене прихистив та пропонував роботу з хорошою зарплатою. Але вже тоді я хотів потрапити в ЗСУ, щоб по змозі повертати державний лад на територію області.
Шлях до ЗСУ
За місяць після приїзду до Олександрії військкомат направив мене на військову підготовку до навчального центру №184 Львівської області в місто Старичі.
З вибором військової спеціальності було важко – посад і що стоїть за їхніми назвами, я не знав. В мирному житті був електриком, маю 4 розряд. Тому обрав посаду начальника електростанції у складі 92-ї ОМБр.
Спеціально вибрав бойову військову частину, оскільки хотів особисто допомагати і брати участь у тому, що відбувається в нашій країні, на той момент це ще була АТО.
Після півтора місяців підготовки приїхав представник 92-ї бригади та забрав мене і ще хлопців на ППД (пункт постійної дислокації, – Ред.). Всі люди були привітні, проблем по службі не було, хоч я і з Донбасу родом.
Командири всі були кваліфікованими офіцерами і мали великий досвід у службі, багато навчали і допомагали, коли я сам не міг впоратися.
Служба
Далі всім складом поїхали в Донецьку область виконувати завдання за призначенням. Це було місто Мар'їнка – передмістя Донецька, що в 60 кілометрах від мого рідного Харцизька. Ми там пробули близько року. Ось-ось мала бути ротація. Але мені командир запропонував йти вчитися у військовий інститут щоб стати офіцером.
Чому він вирішив, що я зможу, навіть не уявляю – певно, зарекомендував себе за проходження служби з позитивного боку. Може, просто не створював проблем і відповідально ставився до роботи, може, на той момент цього було достатньо. Лишається тільки гадати, чого мені запропонували.
Навчання на офіцера
Я поїхав на вступну кампанію до Харківського танкового інституту, вдало склав вступні іспити з фізичної підготовки та ЗНО. Вступив на факультет «Озброєння та військова техніка» у вересні 2017 року та почав новий рівень підготовки.
Сумнівів було безліч: чи зможу, чи гідний, оскільки ніколи не планував бути військовим, – а тут навчатися на офіцера, і ще й 5 років.
Навчання було різнобічним: починаючи від дисципліни, закінчуючи вивченням танків усіх модифікацій і взагалі всієї броньованої та колісної техніки, яка є на озброєнні ЗСУ або може бути.
В інституті познайомився з різними людьми, зустрів пристойну кількість курсантів і офіцерів з мого регіону. Вони і дали мені мотивацію. Якщо їм вдалося пройти навчання і такий шлях, від солдата до офіцера, чим я гірший?
З успішністю проблем не було: ні з точними науками, ні з фізичною підготовкою, ні з предметами з професійним ухилом, такими як військовий ремонт, автоматичні системи управління озброєнням тощо.
Дуже багато спогадів з часів навчання – особливо з практики, яку проходили в різних бригадах ЗСУ, зокрема й в зоні ООС. А ще з параду до 30-річчя Незалежності, в якому брав участь.
Закінчили навчання ми в прискореному режимі на 5-му курсі. 24 лютого нас підняли по тривозі, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії.
Повернення на війну
Іспит на магістра успішно склали всі курсанти. І після розподілу по військових частинах приступили до виконання бойових завдань, і до сьогодні виконують їх.
Тепер це проблема не тільки мого регіону, масштаби змінилися – тепер ми воюємо не лише за Донецьк, Луганськ чи Крим, а за існування держави Україна.
В майбутньому я говоритиму дітям: – «Ви українці та країна ваша – Україна»... інакше не буде.
З 2016 року і до сьогодні – колосальні зміни у підході та у веденні бойових дій у ЗСУ. Нам є над чим працювати і до чого прагнути, але напрямок вірний, і ми переможемо.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІ0 ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
