Три місяці війни – підлої, жорстокої, безглуздої, вимагають відповіді – чому, навіщо?
Ці питання задають собі й українці, й дружні країни, і люди по всьому світу, які підтримують Україну.
Одна з помилок, про яку варто невпинно говорити з нашими західними партнерами – це намагання аналізувати дії Путіна з точки зору розуму, логіки, і моралі. Саме так роблять ті, для кого всі ці цінності – не пустий звук, а спосіб життя.
До Путіна і сучасної Росії всі ці поняття не мають жодного стосунку. Ірраціональна ненависть до України і всього українського, джерела якої ще, сподіваюсь, будуть досліджені психоаналітиками, майже виключає можливість раціонального аналізу. Майже, але не повністю.
Давайте згадаємо, що для Путіна розвал СРСР став «найбільшою трагедією ХХ століття». Давайте звернемо увагу, які пам’ятники російські загарбники ставлять і які прапори вони вивішають на тимчасово окупованих територіях – радянські.
Вони створюють відповідні організації дітей та юнацтва і молодіжні ліги, які дуже нагадують радянських піонерів та комсомол. Росія упевнено йде назад, до того самого СРСР, зникнення якого свого часу стало для українців дарунком долі. І це почалося не сьогодні, а вже через кілька років після приходу Путіна до влади.
Одна зміна мелодії гімну Росії чого варта. Але особливого прискорення процес повернення у минуле набув відразу після війни 2014 року.
Назад в СРСР
У 2015 році у Росії було розпочато виконання підписаного Путіним указу про створення дитячо-юнацької організації «Російський рух школярів». Ця організація мала займатися вдосконаленням державної політики у галузі виховання нового покоління – формуванню особистості на основі «властивих Російському суспільству цінностей».
І що ж це за цінності? Це – досвід піонерського і комсомольського руху в СРСР.
Міністр освіти Росії Дмитро Ліванов так висловився з цього приводу: «Ми всі були жовтенятами, потім піонерами, комсомольцями. Ми розуміємо, що була певна система виховання і соціалізації молоді, і своє завдання, можливо з певними порушеннями, вона виконувала».
«Певні порушення» – це тотальний контроль та промивання мізків ідеологічними догмами, які не мають нічого спільного зі свободами і правами людини. Це шлях до ГУЛАГу і репресій, це шлях до економічного колапсу, протистояння з усім цивілізованим світом, це постійна війна. І це той шлях, який обрала Путінська Росія, ті самі 80% населення, які обирали його раз за разом, і підтримують під час кривавої війни.
Війна як спосіб існування
СРСР не міг існувати без війн, й тому було варто очікувати, що і Путінська Росія піде тим самим шляхом. Вона і пішла – Ічкерія, Грузія, Сирія, Лівія, і тепер – Україна.
Війни були органічною частиною світогляду КПРС, й тому СРСР не припиняв втручатися у конфлікти, включаючи тривалу і безглузду війну в Афганістані. Путін є продуктом тієї системи, і він не міг діяти інакше.
Але навіть з урахуванням цього усвідомлення агресія проти України стала несподіванкою, насамперед – для Заходу, але і значною мірою, для самої України.
Між тим давайте згадаємо декілька фактів.
- 2022 рік – рік століття утворення СРСР.
- У 1922 році РСФСР, Українська РСР, Білоруська РСР і Закавказька РФСР «об’єдналися» у те, що згодом стане «союзом нерушимым республик свободных», а точніше – колективним концтабором.
- У 1991 Росія, Україна і Білорусь поклали край СРСР, то ж з точки зору Путіна вони і повинні були б «виправити помилку».
Сучасна Білорусь після «виборів» і кривавого придушення протестів повністю опинилася під контролем Росії.
Проблема для Путіна полягає у непокірній Україні. Розмови про загрозу з боку НАТО – це просто димова завіса.
Зближення України з ЄС, яке стало реальністю наприкінці 2013 року – ось що було дійсною загрозою планам Путіна.
Тож, розпочата 24 лютого 2022 року «спецоперація» за три дні мала вирішити питання зміни влади у Києві по моделі Праги і Будапешта з тим, щоб розпочати підготовку до нового об’єднання десь восени 2022 року.
Колишня Закавказька СФСР вже не існує, але є ослаблений нещодавніми внутрішніми конфліктами Казахстан і союзна Вірменія – це щоб не створювати суто «слов’янський» контекст, хоча він і розглядався, як центральний.
Реванш і подарунок до 70-ліття
У жовтні Путіну 70-т. Чому б не зробити собі подарунок у вигляді нового СРСР?
Уявляєте, яким тріумфальним, з його точки зору, було б завершення «ери Путіна» (а до цього все йде)?!
Це б для Путіна було б:
- виправлення «найбільшої помилки» розвалу СРСР,
- помста Заходу за поразку у Холодній війні,
- помста за об’єднання Німеччини,
- за «приниження» Росії через «ігнорування», як це вважають у Москві, її протестів проти розширення НАТО і ЄС.
Путін любить символи, це вже стало для всіх зрозумілим, і новий СРСР, попри всю безглуздість цієї ідеї, мав би стати його персональним символом.
Що вдалося Путіну і у чому він прорахувався?
Експеримент із повернення Росії у минуле виявився вдалим. Путіну вдалося шляхом тотального промивання мізків, щоденної і щогодинної пропаганди, контролю над ЗМІ, освітою, мобілізації «патріотичних» діячів культури і академіків створити міні-модель СРСР, хіба що без прямої апеляції до ідеології Леніна-Сталіна.
Саме цей досвід переконав офіцера КДБ, яким Путін залишиться назавжди, що час може текти у зворотному напрямку, і що «братські» народи також можна у цьому «переконати» – підкупом, шантажем, силою.
Білорусь повернули. А що ж Україна?!
Україна виявилася не Росією.
Сотні років мрії по суверенну і незалежну державу виявилися сильнішими за Сандармох, Биківню і Голодомор.
І які б нині голоси «реалістів» із-Заходу не переконували Україну щодо необхідності пошуку компромісу з Москвою (точно як у 1990-му році переконували не полишати СРСР), українці досягнуть омріяної мети. Реалісти мають слово у теперішньому часі. Майбутнє належить мрійникам.
Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
