У морг окупованої Горлівки доставили понад 100 тіл російських військовослужбовців, які загинули у боях на Запоріжжі, повідомило на початку травня Головне управління розвідки Міноборони України. Вочевидь, є серед цих загиблих і люди, насильно мобілізовані Кремлем в ОРДЛО. Чи помітні ці втрати людям на окупованих територіях України? Як змінилося їхнє життя відтоді, як Кремль пішов зі зброєю далі, на всю вільну територію України?
Зараз вибратися з Донецька та Луганська дуже складно, а чоловікам - просто неможливо, адже усіх їх розшукують патрулі угруповань «ЛДНР». Про це ми неодноразово розповідали у репортажах. Проте, від березня 2022 року захоплена територія Донбасу розширилась: армія РФ змогла відрізати від України північ Луганщини та Волноваху на Донеччині.
Віталій (ім’я змінено в цілях безпеки) не зміг вибратися з Волновахи, яку війська Росії наполовину знищили перед тим, як увійти, на підконтрольну Україні територію. Тому був змушений поїхати до Донецька. Про те, як живе окуповане місто зараз, що говорять його жителі та як поводиться з ними окупаційна влада, Віталій розповів Радіо Донбас.Реалії.
Волноваха
Мені довелося покинути Волноваху через її окупацію: не виїхав вчасно на підконтрольну територію (зараз це вже неможливо - ред.). У Волновасі майже два тижні, з 25 лютого, ми здебільшого просиділи у підвалі: у той день почались прильоти по місту.
Спочатку пропала електроенергія, за нею Водафон, а потім газ. Так сталось, що ми були в приватному секторі. Людей поряд було небагато. Потім з'ясувалося, що біля нас приїздили евакуйовувати людей на підконтрольну, але ми тоді не почули...
Спочатку було досить тепло, потім прийшли морози. Загортались у ковдри. В нас був запас питної води та їжі. Було багато прильотів поряд, тож виходили з укриття ненадовго крадькома. Десь 13 березня обстріли припинились, тоді ми вийшли в місто та побачили наслідки. Багато руйнувань, трупи, розтрощені магазини, ринок. Поїхали в Донецьк, бо там у нас є житло.
Мобілізація
Обстановка в місті напружена. Чоловіки призовного віку, я також, намагаються не з'являтися за межами конспіративних приміщень. Хто вдома, хто у друзів, щоб не знайшли за пропискою та не мобілізували. І хоч зараз нібито Пушилін (голова окупаційної адміністрації Донецька – ред.) відмінив примусову мобілізацію, довіри до цього немає.
Взагалі були випадки, мобілізували навіть тих, в кого була бронь, студентів, іноді інвалідів. Тож на вулицях здебільшого жінки, чоловіки непризовного віку та ті, хто вірить в свою «бронь».
Побут
В місті проблема з централізованим водопостачанням. Навіть у центрі, де раніше рідко вимикали, вода тепер за графіком 18:00 - 23:00.
В деякі райони вода не встигає доходити зовсім, через менший, ніж зазвичай, об'єм закачування в систему.
Не вистачає насамперед свободи у всіх її проявах. Свободи пересування, свободи вибору, де купити товар, де навчати дитину.
Настрої в Донецьку
Містяни, які не бояться висловлювати свої настрої, здебільшого підтримують так звану «спеціальну військову операцію» проти України. Такі люди агресивно висловлюються на адресу захисників України та ретранслюють продукти російської пропаганди.
На мою думку, не маю об'єктивного підтвердження, достатньо багато таких, хто просто хоче миру. В багатьох є діти за межами ОРДЛО та Росії. Але такі настрої висловлюються тихо.
І зовсім неможливо на вулиці почути настрої на підтримку України. Таке можна прочитати тільки від анонімних донеччан у мережі. Багато хто з них зараз пише для обмеженої аудиторії. Та й таке - великий ризик.
Важливо знати, що окупація тимчасова. Потрібно бути обережними з висловлюваннями та будь-якими публічними проявами симпатії до України, щоб не потрапити до катів на підвал. При цьому потрібно не втрачати віру в Україну. Та по-можливості допомагати їй навіть з окупації.
Приховування втрат
Урочистих прощань із загиблими у «спецоперації» немає. Знаю, що днями наші донеччани помітили багатенько хромих чоловіків призовного віку. Звісно, втрати тут намагаються приховувати. Багато за вісім років накопичилось.
Здається, що вже всі повинні були почути, що війна триває щонайменше з 2014-го. Але знову і знову виявляється, що хтось не знав, не стежив, вважає політику брудною справою.
Найбільший біль – це байдужість, через яку, я вважаю, ми виявились не настільки готовими до подій 24 лютого, як могли би бути.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу.
