Через селище Димер, що на півночі Київської області, був прокладений, в тому числі, шлях російської армії, яка мала намір захопити Київ. Селище, що в 30 кілометрах від української столиці – перебувало під російською окупацією понад місяць. Крім армійців, там були бійці Росгвардії та «кадирівці». Місцеві мешканці ще довго оговтуватимуться від наслідків їхнього перебування у селищі. В тому числі – від катувань. Співробітники СБУ виявили місце, в якому загарбники незаконно утримували не менше від 13 жителів. Це – вирита просто посеред лісу яма. У ній ув’язнені провели дві доби зі зв’язаними руками. Сталося це наприкінці березня – в останні дні перебування російських військ на Київщині, які відступили з цієї території після успішних атак ЗСУ. Журналістам Радіо Свобода вдалось поспілкуватись з двома жителями Димера, яких захопили, яких били, принижували і зрештою – запроторили до ями в лісі. Про те, що їм вдалось пережити – в репортажі Радіо Свобода.
«Я йшов собі просто по вулиці. Ворота одного з будинків були привідчинені, звідти виглядав бурят, – 73-річний житель селища Димер Михайло Кушнір показує на ворота навпроти та напрямок, звідки він рухався. – Їм не сподобалоя те, що я озирнувся на їхню машину «Урал», яка стояла в одному з дворів. І він тоді сказав мені: «Що ти заглядаєш, ти, напевно, корегувальник».
У дворі, де стояла техніка, нині ще досі можна помітити сліди від техніки та килим, яким вона була накрита.
Другий бурят підбігає до мене і прикладом б’є по обличчю
«Він мене заштовхав у середину цього будинку, з воротами. Сказав: роздягайся. Я роздягнувся догола. Каже: вставай на коліна. Я одразу не зрозумів, що він сказав. Тоді другий бурят підбігає до мене і прикладом б’є по обличчю, ось сюди, – Михайло показує на нижню частину обличчя. – Вибив зуби. І щелепу сильно задів».
Михайло Кушнір розповів, що провів у заручниках в будинку півтори доби.
На другий день його та інших мешканців російські військові посадили в машину – і повезли кудись. Згодом з’ясується – до Димерського лісництва. Журналісти поїхали разом із Михайлом до цього місця.
«Але спочатку нас посадили в бліндаж у лісі. Ми там теж сиділи добу. Туди вони підселяли росіян, а вони підслуховували, хто що говорить. На другий день ми були вже в ямі», – розповів чоловік.
Ні їсти, ні пити ніхто не давав. В туалет не пускали. Ямку зроби собі, сходи по нужді
Разом із журналістами він підходить до ями і деякий час мовчки у неї заглядає. Потім розповідає: «В ямі спочатку було 8 чоловік. Потім привезли ще чотирьох, наскільки я пригадую. Ні їсти, ні пити ніхто не давав. В туалет не пускали. Ямку зроби собі, сходи по нужді – і все».
Російські військові, за його словами, навіть намагались з ними заговорити.
«Коли вони випили, підходили і починали розмови типу «Ми прийшли сюди в Україну, щоб змінити уряд», – пригадує Михайло.
В момент цієї розповіді до Михайла та журналістів підходить інший чоловік. Він на милицях, його нога – в гіпсі.
Це – 44-річний Олег Черненко, працював водієм медичної служби. Він також пережив катування російськими військовими. Разом з Михайлом та братом Олега утримували у ямі в лісі.
На запитання «Як поводилися?», швидко відповідає: «Ніяк. Кинули та й все».
Олег розповів, з чого все почалося.
Змусили навіть золотого хрестика ковтнути. Зірвав і каже: ковтай
«Сусід мій сказав, що брат корегувальник був. Спочатку вони приїхали до мене, запитували, де брат. Я кажу: у мене його немає. Той сусід, що здав, каже: він у квартирі. Пішли, забрали його – і привели до мене. І мене теж забрали, – згадує Олег. – Спочатку нас десь у поле вивезли. Там били «харашо». Змусили навіть золотого хрестика ковтнути. Зірвав і каже: ковтай».
Брата, каже чоловік, російські військові били «обухом, сокирою по нозі». А його – теж по нозі, але вже прикладом. Нині у нього – відкритий перелом. З поля обох братів привезли в ліс.
Під час розмови чоловік звертає увагу на предмет на землі, схожий на гіпсову перев’язку, яку накладають при травмах кінцівок.
«Це ж лангетка. Братова. Накладали йому», – каже він.
Михайла Кушніра, Олега Черненка та інших ув’язнених російські військові витягли з ями на другий день і змусили йти до іншого місця ув’язнення – цього разу вже до будинку неподалік. Брат Олега залишився у ямі.
«Вони мене випхали, тому що я не міг стати на ногу, а брат залишився в ямі. Мене відпустили через те, що в мене дитя маленьке, – пояснив чоловік. – Що з братом – навіть не уявляю. Тоді казали, що деякі поїдуть додому, а деяких відвезуть на Гостомель. А далі – не знаю».
Разом Михайло та Олег йдуть через ліс і підходять до згаданого будинку, показують Радіо Свобода останнє місце ув’язнення. Олега тримали в одній кімнаті, Михайла – в іншій. Зі зв’язаними руками.
«Завели сюди і сказали: все заміновано, тому сидіть тут, не виходьте до ранку. А потім, мовляв, зранку ми прийдемо і розмінуємо», – розповідає Олег.
«А ось ці самі стяжки, якими були зв’язані руки, – показує Михайло. – Ми їх самі вже познімали тут і повикидали».
Ув’язнені зрозуміли, що російські військові вже не повернуться. Адже згодом почули вночі, як декілька годин поспіль техніка РФ виїжджала колонами. Наприкінці березня армія загарбників залишила територію Київської області.
Відтоді наше життя почалося по-новому. Ми вже додому прийшли, а там нас радісно зустріли
«А зранку ми вже вийшли. Швидше хотілося додому. До рідних, – вперше за весь час розмови Михайло Кушнір посміхається. – Ось як вийшло, як-то кажуть: не там став, не туди прийшов, не там опинився. Відтоді наше життя почалося по-новому. Ми вже додому прийшли, а там нас радісно зустріли. Все!»
Управління СБУ в місті Києві та Київській області розслідує обставини ув'язнення жителів селища Димер за статтею 438 ККУ «Порушення законів і звичаїв війни».
