Катюжанка – село на Київщині, яке перебувало під російською окупацією майже з перших днів повномасштабної війни. Від села до центру Києва – близько 60 кілометрів, майже 40 км – до Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Раніше «Схемам» вдалось з’ясувати, що саме там, у будівлі та на території місцевої школи, військові влаштували командний пункт. Гелікоптерами до Катюжанки наприкінці березня прилітав командувач військами Східного округу – щоб вручити бойові нагороди «військовослужбовцям, які відзначилися під час проведення спеціальної військової операції» на «найбільш важливому напрямку – Київському». Про це тоді масово писали у російських ЗМІ.

Після звільнення Катюжанки у школі почали знаходити те, що залишили по собі загарбники. Крім окопів, закинутої техніки, знищеної інфраструктури – у шкільних кабінетах можна натрапити на літературу про «Велику вітчизняну війну», радянські енциклопедії, портрети Леніна та розписані дошки зі зверненням військових до українських дітей. І щоденники солдатів. Окопавшись на території школи, військові мали час не тільки на те, щоб описувати побут, звичаї та настрої російської армії. Але й детально розповідати про те, чим саме вони займались на службі. Один із таких щоденників – опинився у розпорядженні «Схем». У ньому військовий, найімовірніше, офіцерського рангу, занотовує свої екзистенційні роздуми – про те, звідки і навіщо армійці приїхали в Україну, аналізує воєнну стратегію РФ та розповідає, як проводив у Катюжанці допити українців.

Усім працівникам Катюжанської школи під час прибирання після деокупації села була дана вказівка – збирати все цінне, що може в майбутньому слугувати речовим доказом, розповідає журналістам директор навчального закладу Микола Микитчик.

Таким чином був знайдений один із щоденників військовослужбовців, який згодом опинився у розпорядженні Радіо Свобода. Він вів його в одному з зошитів, вірогідно, знайдених прямо в школі.

«Наш вчитель, моя дружина знайшла щоденник в одному з кабінетів, який вів, швидше за все, один із офіцерів. І, при тому, швидше за все – правник або представник Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ. Там це по контексту можна зрозуміти», – каже Микитчик.

Ідентифікувати його особу поки не вдалось: військовий лише раз на сторінках щоденника називає своє ім’я – Костянтин. Зазначає, що разом з армійцями перетнули український кордон 24 лютого. За кілька днів, 28 лютого – прибули в Катюжанку.

Свої роздуми він почав описувати з 13 березня – коли російська армія вже майже два тижні як окупувала територію села і окопалась в школі.

«Їхали на навчання, а потрапили на війну... а чи війна…» – таким є заголовок щоденника.

Військовий згадує шлях, який вони подолали: виїхали з російського міста Смоленськ через Білорусь – і потрапили на територію України.

«Сиджу в Катюжанці, це таке село. Вивчаю шкільну документацію», – пише військовий і додає: «Досі не змирився з тим, що я перебуваю в чужій державі, досі не вірю у війну. Досі не знаю, чи правильно все це».

Водночас навіть дозволяє собі критикувати поведінку командування: «Бісить, що ніхто не говорить правду про втрати, про реальність бойових дій, тільки й чую, що «Справа наша вірна, перемога буде за нами»! Та чи вірна ця справа? Залізти в чужу країну і бомбити її міста?»

«Хотіли бліцкриг, а в результаті… сіли на п'яту точку. Є відчуття, що історія назве наші дії другим гітлеризмом і влаштує черговий «нюрнберг», я вихляти не стану, винний, був, воював, шкодую!»

На сторінках щоденника військовий розповідає про втрати серед «своїх».

«Артилерія «маже», БПЛА туплять... війська не злагоджені, трьохсоті та двохсоті в достатку, а командування в доповідях говорить лише про уявний успіх... Путіну скоро 70 (стільки йому виповниться в жовтні 2022 – ред.), якщо він помре розпочавши війну, буде «щось»!

Через два дні, 15 березня, військовий написав про те, що ймовірно за місцем їхнього перебування буде організований «ОГВС» (рос. Объединенная группировка войск (сил). – укр. Об'єднане угруповання військ (сил) або «ПВД» (рос. пункт временной дислокации – укр. пункт тимчасової дислокації).

Наприкінці березня «Схеми» виявлять, що саме на території Катюжанської школи російські війська облаштували пункт командування.

«У повітрі витають чутки про контрнаступ укр. Нібито країни допомагають особовим складом та технікою. Але це лише чутки», – продовжує дописувати військовий і цього разу вже хвалиться тим, що «завдання виконані відмінно», армійці виявили «сховище техніки».

Ще за 2 дні військовий розповість про те, як проводив допит.

«Спільними зусиллями вашого покірного слуги та співробітника були допитані особи у складі 12 осіб, усі – нацисти, – перераховує він. – Я був безжальний, розпинав їх перехресними, індивідуальними та нічними допитами».

«В черговий раз довелося допитувати священника, не можу сказати, що був м'яким, аж ніяк – суворість та професіоналізм мною були виявлені із суто самовіддачею, що викликало захоплення спеців з ФСБ, – розповів військовий і продовжив дописувати у щоденнику. – Допити відбуваються успішно, інформативно, обіцяють надати для допиту протестантського пастора. Якщо йому є що приховувати, я з'ясую це, як би він не хитрував, на таких товаришах я, як то кажуть, собаку з'їв!»

Радіо Свобода вдалось раніше поспілкуватись із колишнім українським військовослужбовцем, який, за його словами, просидів у підвалі два дні. Разом з ним, каже, було ще 14 чоловік.

Він розповів, що його допит у школі проводив військовий на прізвисько «Нємєц». Журналісти помітили цей напис на дверях одного зі шкільних кабінетів.

Після згадок про проведений допит російський військовий поскаржився на те, що його не беруть «у бій».

«Обіцяли взяти на бойове завдання, довго я оббивав пороги, щоб домогтися дозволу – у відповідь переконують, що це небезпечно, а мою голову треба берегти, у кожного своя війна, і не завжди вона на полі, у перестрілці, що моя роль не менш важлива, що мною вже багато зроблено для перемоги російської зброї», – йдеться у щоденнику.

Нижче він фантазує на тему кар’єрної перспективи: «Колеги вище рангом, які служать у сфері безпеки, віщують мені успішне майбутнє співробітника контррозвідки та обіцяють допомогу в підготовці та перебування в академії».

На решті сторінок він пише про те, що мріє стати суддею і розмірковує над тим, які проблеми є у судовій системі і як її реформувати.

Останній допис у щоденнику датований 19 березня.

Катюжанка на Київщині перебувала під російською окупацією близько місяця.