Чого б хотілося в прийдешньому 2022-му жителям окупованих територій? Радіо Донбас.Реалії запитало співрозмовників з міст, які нині контролює російська гібридна адміністрація.
Пара пенсіонерів із Донецька розповідає:
– Хочеться з онуками в Україні, хоч у новому році, побачитися, сподіваємося, вийде. А зараз лише до родичів у Росію пускають – от ми і їдемо на новорічні до них, шашлики посмажимо, Путіна послухаємо, хай вже чогось наобіцяє. У нас так багато хто робить.
Вкрай депресивно налаштований пенсіонер із Горлівки:
– Хотілося б, щоб дороги відремонтували, але не віриться; якщо пощастить, центр нашої Горлівки залатають, а на околицях так і буде ризик подарувати собі пару нових колес після поїздки. У закінчення війни тут точно ніхто не вірить: усі, хто залишився, або звикли до такой дійсності, хоч і бентежної, і тяжкої, гнітючої, або щодня зранку до вечора йдуть якомога далі від неї за пляшкою.
У мене за ці часи гарно розвинулась тривожність – живу на околиці. Хочеться, щоб повномасштабного вторгнення РФ не почалося, а то днями тільки про нього й говорять. Молюсь, щоб дав Бог здоров’я дожити до завтра – про Новий рік говорити нічого, прокинувся зранку й уже щасливий, що живий. Вип’ю чарку за здоров’я рідних і ляжу спати. Ніякого президента слухати не буду: що Путін, що Зеленський нічого для нас не роблять, тим паче, ця скотина Пушилін.
А от школярка з тієї ж Горлівки готова до святкування.
– На новорічні будемо гуляти, відсвяткуємо, як треба. Звісно, війна напружує, але нічого не поробиш, потрібно продовжувати жити. Святковому настрою нічого не завадить, має бути весело.
Валентина Сергіївна з Донецька:
– КПВВ Пушилін-гад не відкриває, а з дітьми побачитися дуже хочеться, вже б і через Росію поїхала, але здоров’я зовсім паскудне. Смішно, бо не знаєш, що може не витримати: серце чи коліно. Два роки вже не стрічалися – у ніщо більше не вірю, а на відкриття КПВВ сподіваюсь. Знущаються з нас, як хочуть. Хочеться, щоб ці сім років закінчилися, як страшний сон, але віри все менше чи взагалі вже немає.
Вражає своїм оптимізмом Галина Василівна, яка витратила 20 годин, аби дістатися з окупованої Макіївки у вільну Україну до онука на Новий рік:
– Вірю, що це не назавжди, хотілося б, щоб у прийдешньому році вже війна закінчилася, чого ж не вірити, вірити потрібно завжди! Не уявляю собі, як багато хто змирився з нею, ніколи цього не прийму, війна навіть зараз залишається війною. Звідси говорити легше, але ніколи не покидаю надій на покращення нашої ситуації. На жаль, через кілька тижнів доведеться повертатися, і це вже трохи гнітить... Ця дорога – справжнє випробування твого здоров’я.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
