Закриті блокпости та черги біля Дебальцевого: що відбувається на «кордоні» між Донецьком і Луганськом?

На окупованому Донбасі відкрили так званий «кордон» між угрупованнями «ДНР» та «ЛНР». Понад рік потрапити з Донецька в Луганськ чи навпаки було фактично неможливо. Зараз бойовики заявили про відновлення роботи чотирьох «пунктів пропуску», але запрацював тільки один – біля Дебальцевого. І дозволяють рух там лише легковим автомобілям та вантажівкам, автобусів поки немає. Якою є ситуація на блокпостах бойовиків і як живуть люди на межі окупованих територій Донецької та Луганської областей?

Із Донецька через Макіївку і Шахтарськ Донбас.Реалії їдуть у невелике село Нікішине. Під час боїв за Дебальцеве воно сильно постраждало, а зараз розташоване на так званому «кордоні» між угрупованнями «ДНР» та «ЛНР». За словами місцевих, зараз у селі проживає близько двох сотень людей.

«Люди виїжджають, сюди не повертаються, тому що ніхто не відбудовує (будинки – ред.). Якщо коротко сказати, то близько 25% села тільки залишилось. Решту ви бачите самі», – показує на результати боїв у селі жителька Нікішиного.

«Дуже багато будинків зруйновано. Дуже багато. Якщо раніше було 850 подвір'їв, то зараз 250, якщо не помиляюсь», – додає інша місцева жителька.

Одразу за селом – блокпост і починається Луганська область. Підконтрольні бойовикам ЗМІ повідомили, що з 19 червня проїзд відкрили, але автомобілі тут досі не пропускають. У Нікішиному люди жаліються, що транспорт до них не ходить. Єдина можливість поїхати з села – дизель-потяг, який їде зранку з Дебальцевого на Торез, а назад повертається пізно ввечері.

«Нам було простіше, коли їздили автобуси з Луганська на Москву, Свердловськ, Донецьк – ми могли поїхати і приїхати. До карантину до нас чотири автобуси ходили», – розповідає жителька Нікішиного.

«Після того, як закрили «кордон» між нами, – дуже, дуже важко. В Луганськ люди їздили обов'язково, тому що живуть батьки, у когось брат, у когось сестра», – додає інша місцева жителька.

Сніжне: між Донецьком і Луганськом

Після Нікішиного їдемо у Сніжне – ще один населений пункт на так званому «кордоні». Одразу за містом – блокпост, але він також закритий. Сніжне знаходиться на півдорозі між Донецьком та Луганськом. Місто шахтарське – навколо терикони, працюючі і закриті шахти.

«Сніжнянський машинобудівний завод то працює, то не працює. Люди по два місяці без зарплати. Зарплати загалом у нас маленькі», – розповідає жителька Сніжного.

З місцевого автовокзалу кожні п'ятнадцять хвилин маршрутки відправляються в Донецьк. Також можна поїхати в російські Ростов і Таганрог. А от у Луганськ з весни минулого року дорога закрита.

«Чесно кажучи я туди ніколи не їздила. Дехто на ринки туди їздив, там наче дешевше», – розповідає жителька Сніжного.

«В стоматологію ми їздили. Після того, як проїзд закрили, звичайно, не їздимо», – додає інша жителька Сніжного.

«По-перше, я там вчився дуже довго, там багато друзів, дівчина моя там живе. Загалом це хороша новина (заявлене відкриття блокпостів – ред). Взагалі дуже дурне рішення було закривати, не розумію для чого? І для чого взагалі там «кордон» потрібен?», – запитує житель Сніжного.

«Це взагалі чутлива тема. Пушилін (ватажок угруповання «ДНР» – ред.) говорив, що «митницю» за документами відкрили, але я так зрозуміла, що наказу ще не було. Вони ще закриті. На автостанцію люди дзвонили – не ходять ні автобуси, ні електрички. Я навіть чоловіка свого не можу побачити – він зараз знаходиться у мами в Луганській області», – розповідає жителька Сніжного.

Загалом з чотирьох блокпостів, через які бойовики ще 19 червня оголосили пропуск людей, працює лише один – поблизу Дебальцевого. Донбас.Реалії побували на ньому і побачили чергу з вантажівок та легкових автомобілів.

Автобуси не їздять. Бойовики поки обіцяють відкрити лише один маршрут – з 28 червня. Ходити автобус буде щодня окрім середи, і тільки зі Сніжного. А це значить, у Нікішиному транспортна проблема залишиться.

Окрім того 1 липня планують знову запустити в Луганськ електричку.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Якщо вони ображаються на Україну – значить, зв'язок не втрачено: розповідь людини, що повернулася жити в Донецьк