Боєць, який побував у полоні після Іловайського «котла», судиться проти Російської Федерації

Учасник бойових дій на Донбасі Володимир Фоміцький із Кривого Рогу позивається до Російської Федерації, вимагаючи компенсації через російську агресію на сході України. 59-річний чоловік – доброволець батальйону «Кривбас», був узятий у полон російськими силовиками при виході з Іловайського «котла» 2014 року. Він пробув у заручниках бойовиків 10 днів. Після звільнення Володимира Фоміцького визнали непридатним до військової служби. Наразі його позовну заяву проти Росії розпочав розглядати районний суд у Кривому Розі. Позов до держави-агресора колишній полонений також подав до Європейського суду з прав людини.

Про все це колишній полонений розповів Радіо Свобода.

Життя Володимира Фоміцького, як і багатьох бійців, розділене на «до» і «після». У довоєнному житті він був приватним підприємцем, очолював громадську організацію в Кривому Розі, брав участь у Революції гідності. З початком бойових дій на Донбасі записався в лави одного з перших добробатів, які формувались на Дніпропетровщині, – батальйону «Кривбас».

Розповідає: основний контингент підрозділу складали чоловіки такого віку, як він сам, – за 40. У багатьох за плечима була служба в армії. Усі були мотивовані на захист країни.

«Обстріли бойовиків були щодня, по кілька разів на добу»

Формою й бронежилетами їх забезпечили волонтери-«майданівці». Після двох тижнів навчань на військовому полігоні в Кривому Розі Володимир та його товариші відправилися в зону АТО. Спершу служили на блокпосту під Старобешевим.

«Тільки приїхали, ще табір батальйону не розгорнули, – зранку наш взвод відправили в село Колоски, 7 кілометрів від російського кордону. Перед нами стояла прикордонна застава, ми ззаду їх прикривали. На перехресті доріг ми розгорнули блокпост, перевіряли транспорт – щоб не потрапляла зброя, агітматеріали тощо. А потім отримали наказ – вирушили на базу в Старобешеве, а потім – під Іловайськ. Село Покровка, блокпост 4004», – розповів учасник бойових дій.

9 серпня Володимир із товаришами прибули на опорний пункт у Покровку, що за 7 кілометрів від Іловайська. Бійці охороняли «опорник», прикривали розвідку. Обстріли бойовиків були щодня, по кілька разів на добу, а з 22-го серпня 2014-го, розповідає Фоміцький, стали більш інтенсивними й прицільними. Тоді бійці зрозуміли, що той по бік тепер – професійні військові Росії.

«До того щодня було по три-чотири обстріли нашого опорного пункту. Били «Градами», «Смерчами». Стріляли не дуже точно, не по нам, а в наш бік. А вже 22-24-го ми побачили, що стріляють фахівці. Стали бити прямо по наших позиціях. Покровку рознесли вщент. Пішли поранення, контузії», – каже колишній боєць.

Вихід з Іловайського «котла»: три дні без води та їжі

А далі був наказ залишати позиції й виходити через той самий «зелений коридор», який обстріляли російські війська.

Володимир з товаришами їхали КРАЗом. Поруч розірвався снаряд.

«Капот злетів догори. Ми вискочили. Пішли посадкою. Нас була невеличка група: три офіцери й більше десятка солдатів. Були поранені, контужені. Три ночі ми йшли. Без їжі, без води. На третій день спрацювала мобільна навігація. Наш офіцер зв’язався з оперативним черговим штабу. Той сказав нам йти на село Новокатеринівку, де в будинку біля школи перебуває поранений. Сказали, що за ним виїздить транспорт і він забере і його, і нас. Ми зрозуміли, що вже вийшли з оточення», – каже Володимир.

Але при вході в Новокатеринівку українські бійці побачили військову техніку. На скутері під білим прапором під’їхав чоловік, представився головою сільради й повідомив, що вони в оточенні.

На одному пагорбі стояли російські військові, за школою – «ДНРівці». Проти важкої техніки в українських бійців зброї не було. Їх змусили здатись у полон.

«До нас під’їхав полковник Греков – Центральний округ, місто Москва, спецзагін швидкого реагування «СОБР». Сумнівів у тому, що це росіяни, не було. Він показав посвідчення нашому офіцеру з 51-ї бригади. І так ми потрапили в полон. Нас повантажили в БТР, який там стояв. Далі нас привезли до якоїсь адміністративної будівлі в Донецьку, до Захарченка. Він розповів нам, які ми погані хлопці, й сказав, що ми підемо на обмін», – зазначив Володимир Фоміцький.

У полоні бойовиків

Полонених утримували на базі загону «Оплот» – у будівлі училища внутрішніх військ. Тримали в розбитій казармі – 40 людей у 18-метровому приміщенні. Окрім «кривбасівців», серед заручників були військові з 93-ї та 51-ї бригад, підрозділів Нацгвардії.

Годували вкрай погано, належної медичної допомоги не надавали, примушували працювати, розказує Володимир Фоміцький.

«Що таке кімната 18 квадратних метрів – і нас там 40 людей. Бетонна підлога, вікно розбите, одна лампочка… Першу ніч було дуже складно, а на другу видали міліцейські куфайки, дуже тоненькі. З телефонів повитягували акумулятори, але перед цим дали можливість зробити один дзвінок. Я подзвонив брату. «Живий-здоровий, скоро буду вдома».

«Зранку нас погнали розбирати зруйновані склади, розбирати завали, сортувати будматеріали. Харчування було дуже поганим: пів казанка каші чи супу на двох. Хліб був не завжди, вода була не завжди. Півдня, день – були без води. Медична допомога: раз на добу приходила медсестра, давала по таблетці, перебинтовувала. Хлопці вночі кричали – боляче, а належної допомоги не було. Була проблема – сходити в туалет. Збирали групу, а тоді тільки виводили. Нас утримувала так звана «Служба безпеки» Захарченка, всі російськомовні, позивні. «Варяг» – той точно росіянин, по мові чутно і по всьому. Інші – складно сказати, розпізнавальних знаків не було», – розповів колишній боєць.

Володимир Фоміцький потрапив у «третю» хвилю звільнення.

«Перша хвиля була 5 вересня. Приїхала Руслана Лижичко й Володимир Рубан. Приїхав і Захарченко, показав нас і каже Рубану: «Їдь додому». А Руслана: «Я оце за 500 кілометрів їхала і з пустими руками додому буду повертатись?». Він каже: «Беріть п’ятьох». А вона: «У нас вісім місць». Той: «Беріть вісьмох». Взяли поранених, контужених, хлопця, в якого троє дітей... Потім друга група була – чоловік 15. А з третьою групою вже і я. 10 вересня мене забрали, а 11-го я вже був у Дніпрі», – розказав колишній полонений.

Судові процеси в Страсбурзі й удома

Після повернення додому й лікування в шпиталі Володимира визнали непридатним до подальшої служби в армії.

Ще перебуваючи в медзакладі, колишній полонений звернувся до правозахисників Української Гельсінської спілки, які допомогли йому скласти позовну заяву до Європейського суду з прав людини. З 2015 року заява – в суді, але ніякого руху вона не має.

Відтак ветерани ГО «Криворізької асоціації учасників бойових дій та учасників АТО» вирішили піти іншим шляхом. Вони звернулись до суду в Україні, за місцем проживання. Як розповів Володимир Фоміцький, ветеран 43-го батальйону «Патріот» Дмитро Чернеш, який є керівником юридичної служби асоціації та фаховим адвокатом, склав першу заяву та подав її до Саксаганського райсуду Кривого Рогу. Суд відмовив у прийнятті. Тоді Чернеш оскаржив це рішення в апеляційному суді, змусивши райсуд розпочати розгляд справи.

«Слідом за Дмитром позов до Російської Федерації подав я. З першого розгляду позовної заяви суддя примусила переписати позовну заяву, усуваючи від участі в процесі захисника Дмитра Чернеша. Вдруге на вимогу долучити до захисту адвоката суддя знову приймає протиправне рішення про відмову, фактично позбавляючи мене права на захист», – каже Володимир Фоміцький.

Співвідповідачем у справі вступатиме АТ «Сбербанк». Фоміцький, вважає, що це підвищує шанси домогтись перемоги.

«З огляду на те, що Росія внесла зміни в свою Конституцію, – що не буде виконувати рішення міжнародних судів, і проаналізувавши судову практику, мій адвокат і побратим Дмитро Чернеш вирішив брати співвідповідачем компанію, зареєстровану в Україні, власником якої є Російська Федерація. Це АТ «Сбербанк», 50%+1 акція якого належить Центробанку Росії. Щоб реально було виграти цю справу, а сотні позовів від українців примусять їх закритися і більше не працювати в Україні. Цим шляхом іде Дмитро Чернеш, його позов – у Саксаганському райсуді Кривого Рогу, за ним слідом я, в Довгинцівському райсуді. І будуть сотні позовів в інших судах України», – розповів боєць.

Судовий розгляд позову Фоміцького призначили на вересень. Справа складається із 200 сторінок і містить свідчення щодо військової агресії Російської Федерації проти України і матеріали щодо його перебування в полоні.

На цю тему: Нові факти про «Іловайський котел» у книзі-розслідуванні Романа Зіненка «Війна, якої не було»