Колишні республіки СРСР, ставши незалежними, забрали «подарунки російського народу» у вигляді «традиційних російських історичних територій». Про це заявив Президент Росії Володимир Путін у фільмі «Росія. Кремль. Путін», коментуючи актуальність поправок до російської Конституції. Його спікер Дмитро Пєсков поспішив запевнити, що «у Росії немає територіальних претензій до своїх сусідів».
Як пов’язані поправки до Конституції Росії з нібито втратами країни після розпаду СРСР? В яких країнах-сусідах Росії, з точки зору Путіна, залишилася «величезна кількість російських земель» після розпаду радянської імперії? І чи стане Росія після поправок офіційно реваншистською державою?
Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили юрист-міжнародник Геннадій Друзенко та історик Кирило Галушко.
– Як ви зрозуміли спіч Володимира Путіна? Що він має на увазі?
Треба щось продавати народу – і Путін зробив ставку на те, що він може вважати своїм здобуткомГеннадій Друзенко
Геннадій Друзенко: Я так розумію, що Путіну зараз немає чим похвалитися в економічній сфері, оскільки через неадекватні дії щодо пандемії і падіння цін на нафту всі здобутки луснули, як кулька. Треба щось продавати народу – і Путін зробив ставку на те, що він може вважати своїм здобутком. Тобто, що фактична територія, яку контролює російська влада за його правління, збільшилася щонайменше на Крим. Це офіційно, але також знаємо, що йому в спадок дісталися і контроль над Абхазією, Південно Осетією, і великою мірою над Придністров’ям, а зараз – над частиною українського Донбасу.
Думаю, що головний меседж був той самий, який Росія вже шість років розповідає світу: що Крим був російський і його перебування у складі УРСР, а потім у незалежної України – історичне непорозуміння. Тобто наратив, що міжнародне право не важить, важать історичні фантомні болі Російської імперії.
Коли слухаєш Путіна, важко зрозуміти, кого він вважає «русским народом» – етнічними росіянами, оскільки чисті, як правило, нас в нашому глобальному світі проживють хіба що десь в горах, як, наприклад, баски.
Сам «русский народ» – це багатоетнічна політична спільнота, тобто в складі Росії безліч народів, які не є великоросами за своїм ДНК і культурними традиціям. Тому я думаю, що Путін намагається продати росіянам «здобутки», які на сьогодні у нього залишились після трьох-чотирьох місяців дуже критичних для Росії.
– Тобто ви вважаєте, що ця заява Володимира Путіна адресована більше в минуле: він випинає, продає те, що вже сталося або до нього, або під час його правління, а ось нинішнім сусідам Російської Федерації боятися не варто?
Геннадій Друзенко: Ми бачимо вже реакцію і з казахського боку: я читав блоги популярних казахських блогерів, бо вони мають найбільший суходільний кордон з Росією. Знову ж таки це вітання японцям, очевидно з натяком на те, що жодних домовленостей про Курильські острови, які так і залишаються яблуком розбрату між Росією і Японією, що питання буде закрито на конституційному рівні. Можливо, це також зухвалий виклик тим країнам, історична територія яких входила або до Російської імперії, або до складу СРСР, тобто насамперед вітання фінам, полякам. Вітання навіть Туреччині: ми знаємо, що Ерзурум входив певний час до Російської імперії. Хоча якщо брати слова Путіна буквально, то ідеться про Радянський союз.
Путін, навіть якщо це не було його задумом, метою, дійсно дестабілізує ситуацію на пострадянському просторіГеннадій Друзенко
Путін, навіть якщо це не було його задумом, метою, дійсно дестабілізує ситуацію на пострадянському просторі. Скрізь кордони змінювалися. Замість того, щоб налагоджувати добросусідські відносини – це врешті-решт вдалось Німеччині і Франції, оскільки кордон весь час змінювався між ними – то Путін висуває певні реваншистські заклики, реваншистський наратив.
З точки зору легітимності жодних проблем передачі Криму від Російської Федерації до Української на той час Радянської Соціалістичної Республіки немаєГеннадій Друзенко
В кінці ж хоч і м’яко, але доволі однозначно прозвучало: ну нехай виходять, але залишать те, що їм дісталось від «русского народа». Звичайно, тут натяк на Крим, оскільки це найбільш контроверсійна річ. Але нагадаю, що Путін хоч і є юристом, напевне не дуже добре знає конституційне право, зокрема і Радянського Союзу. Хоча воно було дуже фарисейським, швидше димовою завісою, але тим не менш, окрім права виходу, в 14-й статті Конституції 1936 року (а на час приєднання Криму до України діяла саме вона) з певними поправками чітко сказано, що компетенцією Союзу Радянських Соціалістичних Республік є зокрема визначення і зміна кордонів республік, які входять до його складу. Отже, з точки зору легітимності, навіть конституційної, жодних проблем передачі Криму від Російської Федерації до Української на той час Радянської Соціалістичної Республіки немає. Тут був юридично доволі чистий процес.
– Що Володимир Путін вважає традиційними російськими історичними територіями, з вашої точки зору?
Основна проблема – незрозуміло, де Росія починається і закінчується хронологічно і в просторіКирило Галушко
Кирило Галушко: Основна проблема у викладі історії Росії – те, що незрозуміло, де Росія починається і закінчується хронологічно і в просторі. Якщо брати міжнародно-правову практику, підсумки, наприклад, Другої світової війни, то в основному Радянському Союзу віддавали або санкціонували інші великі держави те, що традиційно було спадщиною Російської імперії. Відповідно Радянський Союз міг вирішувати долю Польщі, Прибалтики, Фінляндії. І відповідно Україна, Білорусь, країни Балтії, Польща, Фінляндія, Центральна Азія – це ті території, на яких Росія панувала сто років тому. Відповідно, як розуміється це в російському керівництві, ми на це у якомусь сенсі можемо претендувати.
У квітні 1990 року був прийнятий закон Верховної Ради СРСР про порядок виходу республік зі складу Радянського Союзу. Шляхом референдуму відповідно Україна в грудні 1990 року вийшла зі складу Радянського Союзу абсолютно легітимно в контексті радянського законодавства.
Друге питання – питання територій: з тим виходили, як сказав Путін, з тим, будь-ласка, і підіть, без «подарунків російського народу». Але можна тоді поторгуватися інакше. Звичайно, можна поговорити про Крим, але справа в тому, що українська СРР входила до складу Радянського Союзу ще Шахтинською і Таганрозькою округами – частиною територій нинішньої Ростовської області: східний Донбас, який у тієї ж УРСР відібрали у 1925 році. Просто, якщо ми говоримо «з чим прийшли, з тим йдіть», то віддайте нам, будь ласка, половину Ростовської області Російської Федерації.
– На що зараз натякає Володимир Путін, може, на статтю 67 поправок, які можуть стати частиною російської Конституції? Як ви трактуєте ці «федеральні території»: що це за новела, яка може з’явитися в російській Конституції?
Геннадій Друзенко: Думаю, що творці цих поправок орієнтувалися на доволі відомий в західному світі так звані federal district – як-от District of Columbia. Ми знаємо, що американська столиця Вашингтон називається Вашингтон DC, бо є Вашингтон – штат і Вашингтон – District of Columbia. Тобто, це – певний статус більше, ніж просто міста, але менше, ніж повноцінний штат. До недавнього часу точно такий статус мала столиця Мексики Мехіко.
Але в цьому є велика неправда, або те, що називається contradiction objections – суперечність в самому визначенні. Бо федеральна держава – це доцентровий рух, коли самостійні держави, князівства (як-от в Німеччини) або колонії (як в США), або землі, як в інших, об’єднуються: іноді з допомогою військової сили, іноді добровільно, щоб заощаджувати на масштабі: є таке поняття ekonomic of the scale: насемперед для оброни, але також, чим більший ринок, тим ефективніша економіка і торгівля.
Росія, хоч і проголошує себе федерацією, але так і не стала справді федеративною державоюГеннадій Друзенко
І тут є суперечність в Російській Федерації, бо вона будується не знизу вверх, не шляхом добровільного чи напівдобровільного об’єднання суб’єктів, а шляхом простого підкорення, завоювання. Тому з цієї псевдофедеративної логіки виходить, що центр може надавати певний статус якимось одиницям. Тобто вони не природньо виникають і потім передають частину повноважень федеративному центру, як це відбувається в більшості федерацій, а навпаки – центр, по суті, який є самодержцем делегує певні повноваження на підставі знову ж таки федерального закону суб’єктам федерації. І в цьому можемо говорити, що Росія, хоч і проголошує себе федерацією, проголошувала в радянський час, але так і не стала справді федеративною державою, яка будується знизу вгору, через делегування в центр саме тих повноважень, які ефективніше здійснювати на федеральному рівні.
Друге питання, яке має непокоїти цивілізований світ і насамперед сусідів Росії, – що Путін визначає межі от «русского мира» саме за якимось етнічно-культурним принципом, що не практикують майже ніде в сучасному світі.
– Чи можуть ці «федеральні території», які встановлюють федеральні закони і Москва, судячи з логіки російської Конституції, бути нині окупованими територіями – Абхазія, Південна Осетія, окупована частина Донецької та Луганської областей? Чи можуть їх приєднувати таким чином вже тепер, спираючись на оновлену російську Конституцію?
Геннадій Друзенко: Я думаю, для цього не треба було змінювати Конституцію. Ми бачимо на прикладі Криму, що Росії не треба була нова конституція, щоб приєднати анексовану територію, що стало абсолютно безпрецедентним після Другої світової війни. Тому я думаю, що Конституція в Росії не регулює, а закріплює і легітимізує вже певні факти. Я думаю, вона легітимізує нову путінську реальність як реваншистської держави, але вона стала такою, і тепер вони це закріплюють в основному законі, а не через основний закон намагаються модифікувати Росію в якусь реваншистську конструкцію.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите).
