(Рубрика «Точка зору»)
Минає рік від ухвалення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Втративши президентську посаду внаслідок виборів 21 квітня 2019 року, Петро Порошенко змушений був діяти інакше, ніж доти. Якщо раніше він недооцінював важливість ухвалення мовного закону, то раптом зрозумів необхідність цього напередодні позачергових парламентських виборів. Як я тоді й прогнозував, Порошенко «стає не просто прихильником мовного законопроєкту, але й докладе всіх зусиль, щоб закон було ухвалено в чистий четвер і щоб він його підписав як ще чинний президент».
Так і сталося. Ухвалений 25 квітня 2019 року закон, який почав діяти 16 травня після підпису президента Порошенка й офіційної публікації, зайняв важливе місце в липневій парламентській кампанії очолюваної ним партії.
Перші підсумки
Чимало статей, частин і підпунктів закону, які вказані у прикінцевих та перехідних положеннях, ще не набрали чинності, а деякі лише почали діяти. В законі це розписано детально. Зазначу, що відтермінування чинності складає від пів року до п’яти років, а одну норму почнуть застосовувати аж 1 січня 2030 року.
Наслідком закону стало те, що на сесійних засіданнях Верховної Ради і в роботі погоджувальної ради та комітетів виступи російською мовою припинялися відразу. І першим робив це російськомовний голова парламенту Дмитро Разумков. Сьогодні найвищий законодавчий орган є більше українськомовним, ніж у попередніх скликаннях, в яких депутати домагалися українськомовності іншими способами – наприклад, стуканням і закрикуванням виступів своїх російськомовних колег, а також судовими позовами.
Закон вплинув і на органи місцевого самоврядування. Такий відомий політик, як мер Харкова Геннадій Кернес почав вести засідання міської ради українською мовою. Недосконалою, з допомогою написаного папірця, але державною.
Ще один випадок застосування закону стався в цьому місті. Харківський стадіон «Металіст» і футбольний клуб «Шахтар» Донецьк були покарані штрафом за оголошення під час футбольного матчу Ліги чемпіонів російською мовою. Штраф сплатили, а вже наступний матч пройшов, як і належить, без порушень.
Важливі рішення ухвалили два найвищі у своїх судових юрисдикціях органи. Конституційний суд України визнав конституційним закон «Про освіту», зокрема його мовну статтю, а Верховний суд України визнав законним і чинним рішення Львівської обласної ради «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області».
Ці й інші окремі здобутки нового мовного закону погоди, на жаль, не зробили. Причина банальна – саботування закону з боку численних і не останніх представників влади, сформованої після виборів минулого року. І майже повна безкарність. Про це я писав у попередніх статтях і таких прикладів чимало – від перших словесних атак на закон з метою поставити під сумнів його легітимність і розумність закладених у нього норм до ігнорування його положень окремими чиновниками.
Наведу лише один недавній приклад. Антикризовий оперативний штаб для боротьби з коронавірусом в Одеській області, який очолили голова ОДА Максим Куций і бізнесмен Андрій Ставніцер, створив сайт, і цей сайт не має сторінки державною мовою і ведеться практично на 100% російською мовою.
Уповноважена із захисту державної мови
На подібне мала б реагувати уповноважена із захисту державної мови, але не реагує з таких причин:
- По-перше, уряд Гончарука призначив Тетяну Монахову з порушенням термінів, 27 листопада 2019 року.
- По-друге, статті, де виписані головні функції уповноваженого із захисту державної мови, набирають чинності через шість місяців із дня призначення, тобто 27 травня цього року. Це розгляд скарг уповноваженим (стаття 55), здійснення державного контролю за застосуванням державної мови (стаття 56) і порядок накладення штрафів на суб’єктів господарювання за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів (стаття 57).
- По-третє, бездіяльність уповноваженої і слабка комунікація з громадянським суспільством.
Багато людей, які втішилися законом і сподівалися на його швидку дію, перебувають у стані розгубленості або обурення. Одна дописувачка, яка взяла участь у фейсбук-дискусії, просила поради, як домогтися, щоб онлайн-навчання, за яке вона заплатила, проводилося українською мовою. Викладачі прекрасні, одна українськомовна, але задля розширення аудиторії використовують російську. А сильно сперечатися вона не хоче, інших таких курсів українською немає.
Ще один приклад. Громадянин Росії, але українець за національністю, відправив через Урядовий контактний центр звернення до Тетяни Монахової, в якому вказав на порушення закону найсильнішою волейбольною командою України, «Хіміком» з міста Южного. Відповідь отримав через місяць від заступника міністра, вже колишнього, Володимира Шуміліна (який сам публічно порушував закон), але ситуація не змінилася ні на йоту.
Інший приклад. Активіст, який домагався від вже колишнього радника секретаря РНБО Сергія Сивоха проводити державною мовою презентацію, трохи пізніше зірвану, вирішив звернутися до уповноваженої із захисту державної мови. У своєму ютуб-каналі він розповів про скрупульозні покрокові дії, багаторазові телефонні дзвоники і звернення на офіційні сторінки Тетяни Монахової та інших посадовців, які мали би слідкувати за дотриманням закону. Безрезультатно.
Непереконливі кроки і найбільша помилка
Я вже писав про перші, м’яко кажучи, непереконливі кроки Тетяни Монахової на новій посаді. На своїй офіційній сторінці уповноважена із захисту державної мови спробувала пояснити, чому вона не може створити Секретаріат для забезпечення своєї роботи. І як висновок: «Треба вносити зміни до Закону – інакше не вийде». Багато хто в цьому побачив, як мінімум, небажання або неспроможність виконувати свої функції.
У ще одному дописі вона поскаржилася вже не на закон, а на Кабінет міністрів України, який вилучив із порядку денного засідання питання про створення Секретаріату уповноваженого із захисту державної мови.
Мабуть, її логічним кроком стала заява про звільнення за власним бажанням, яку вона подала напередодні першої річниці ухвалення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Тепер влада може потирати руки й, вочевидь, планує зекономити 17,5 мільйонів гривень, виділених на діяльність уповноваженого із захисту державної мови.
Найбільшою помилкою Тетяни Монахової після її призначення стало те, що вона не дистанціювалася від колишнього міністра Володимира Бородянського, який лобіював її призначення, і не спробувала наладнати дієву співпрацю з громадськими активістами, які роками займаються питаннями повернення Україні її справжнього мовного обличчя. На їхні плечі знову ляже справа державної ваги – утвердження державної мови через новий закон, який наразі саботують президент України, парламентська монобільшість та уряд.
Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
