Влада Донецької області планує реорганізувати один з трьох у регіонів музичних коледжів – Торецький. Спершу його хотіли розпустити, а тепер – приєднати до більшого навчального закладу у «багатшому» місті Бахмут. Викладачі і студенти завзято опираються. Радіо Донбас.Реалії побувало там, щоб зрозуміти, що не подобається першим, і що захищають другі.
«Ти налітаєш постійно на ці синкопи. Треба пропрацювати ще у повільному темпі». У коридор із класів доносяться звуки фортепіано, флейти та акордеону. Чути характерний запах дерева і давно висохлого лаку – супутник музичних шкіл і консерваторських зал. Ми підіймаємось поверх за поверхом – всього їх чотири – і на кожному – свої звуки.
Це Торецький музичний коледж. Цьогоріч йому 65. Зараз тут здобувають музичну освіту півсотні студентів, і вони не лише місцеві. Останнє дивує, адже з мирної території вони приїхали вчитися практично на лінію фронту.
«Я сюди вступала заради викладачів, мені порадили – каже студентка-флейтистка Поліна із Добропілля, вугільного містечка за понад 50 кілометрів звідси. В її рідному місті війни нема, і значно логічніше було б поїхати звідти до Краматорська із його кав'ярнями, концертами та модними магазинами, але вона обрала депресивний Торецьк. – Звісно, коли я зайшла сюди, приміщення було не в дуже доброму стані, але до цього звикаєш, і зараз мені дуже подобається, тому що – головне – тут гарний колектив».
Після коледжу вона планує продовжувати музичну освіту у консерваторії. Поліна – не єдина, хто приїхав сюди з області. Валерія та Олександра також з Добропілля. Катерина – з Бахмута. Вона побачила майстер-клас цього коледжу в своєму місті та вступила сюди на вокал. На наш подив – поїхати з Бахмута в Торецьк? – відповідає: «Я там досі живу. Але потрібно не просто йти туди, де затишно, а туди, де можна чомусь навчитися».
Є серед студентів і місцеві: для них одержати спеціальну музичну освіту в Торецьку – чимала удача, адже без спеціального освітнього закладу більшість з них про музичну освіту могли тільки мріяти.
З дитинства мріяла професійно займатися співом
Карина родом з Новгородського (старовинна назва – Нью-Йорк), ще ближчого до лінії розмежування, ніж Торецьк. До коледжу вона займалась фортепіано, вступала також як піаністка, а потім перевелася на вокал. «З дитинства мріяла професійно займатися співом, – каже вона. – Перед Новим роком ми давали концерти перед військовими у чотирьох містах. Але у Новолуганське ми не поїхали, тому що там почалися обстріли, і концерт скасували... Їздили у Новгородське, Верхньоторецьке та Авдіївку», – розповідає дівчина.
«Хоча б діти тут залишаються, – міркує добропільчанка Поліна на моє запитання про можливе закриття навчального закладу. – Їм нікуди буде йти. Залишиться музична школа – і все. Що ще далі закрити? Тут є ще один технікум, але потрібно ж іще десь навчатися».
Влада: це найдорожчий музичний коледж в області
Минулого року обласна влада почала пропонувати Торецькому коледжу різні варіанти реорганізації: його утримання визнали нераціональним. У Донецькій області є інший музичний заклад – імені Карабиця в Бахмуті, найстаріший на Донеччині. Він нещодавно був відремонтований, має власний гуртожиток, оновив інструменти – закупив 25 фортепіано та литаври Adams. І там навчається вчетверо більше студентів, ніж в шахтарському Торецьку – 200.
Це дало владі аргументи, щоб порушити питання про закриття коледжу у Торецьку (інструментів тут не оновлювали з часу відкриття). Вже з вересня 2020 року всі студенти мали переїхати навчатися до Бахмуту. Частину викладачів мали звільнити. У коледжі почали опиратися. Після дискусій з викладачами, їм запропонували м’якший варіант: стати філією.
Ми не впевнені, що довго проіснуємо
Однак, Тетяна Мольдерф, викладач вокалу та, віднедавна, активіст із захисту свого навчального закладу, каже, що це, ймовірно, юридична пастка.
«Ми не впевнені, що так довго проіснуємо. При відкритті філії ми позбавляємося юридичної адреси, і право будь-якого директора – мати філію або її позбутися. Тому у цьому перспективи для збереження нашого закладу ми не бачимо», – каже викладач.
Замість закритися чи «здутися» до філіалу, колектив пропонує, навпаки, відкрити тут нові спеціальності і перейменувати заклад у Коледж культури і мистецтв.
«Ми запропонували 4 нових спеціальності. На них у нас є і викладачі, і абітурієнти. Ми запропонували також інклюзивну освіту для дітей з аутизмом і фізичними вадами, а також художньо-естетичну студію. Розробили програму розвитку і статут. Але нас у владі не чують, ці зустрічі для нас не мають жодного смислу» – викладає свою позицію Тетяна Мольдерф.
|
Торецьк не назвеш жвавим містом. А чесніше, то він – справжнє місто-депресія. Причин тому дві: по-перше, за умов окупації частини Донбасу Торецьк став тупиком, на ньому закінчуються дороги вільної території країни. З високих точок навіть можна побачити окуповану Горлівку. По-друге, це місто стоїть на трьох шахтах, усі вони збиткові, а більше тут нічого й не виробляють. 
Крім музичного, у Торецьку є ще один навчальний заклад – гірничий технікум. Освітні заклади – практично єдине, що тримає місто на плаву. Вони відтягують від’їзд випускників шкіл бодай ще на кілька років і роблять центр міста відносно молодіжним: у єдиному демократичному кафе після пар повно 15-16-річних студентів обох коледжів, один з яких можна чітко ідентифікувати по чохлах з музичними інструментами. |
Один з аргументів за закриття коледжу – колектив, який старіє. Так буквально написано в одному з листів обласної влади. Викладачі взагалі сприйняли це за образу та ейджизм.
В області кажуть, що реорганізація – це стимул підвищувати рівень викладання. Начальник управління культури Донецької ВЦА Аліна Певна переконує, що всім студентам у Бахмуті нададуть гуртожиток.
У коледжі зараз 57 студентів, це дуже мало
«У коледжі зараз 57 студентів, це дуже мало, тому він найдорожчий в області. Реорганізація забезпечить роботою всіх викладачів та студентів у сучасних умовах. Вони можуть переїхати на проживання до Бахмута, а можуть щодня доїжджати туди 38 км – ми готові організувати маршрут (38 км –це відстань в одну сторону – ред.) Тут є економія фінансів, але важливіший рівень надання освіти»,– пояснює начальник управління.
Студентка: чим він гірший?
«Інколи буває холодно, але скрізь є така економія – навіть у школах, – опонує студентка Карина. – Все залежить не від міста, а від професіоналів. Я навчаюсь у викладача вищої категорії – чим він гірший за тих, хто у великому місті? Ми їздимо на конкурси разів по 5 на навчальний рік».
Ми їздимо на конкурси разів по 5 на навчальний рік
Викладачі наполягають, що хай студентів і мало (насправді і населення Торецька у два з половиною рази менше за Бахмут), але вони показують високі результати. «Діти грають «на дровах», але це не заважає їм одержувати гран-прі та призові місця на міжнародних конкурсах», – наполягає викладач ударних Олександр Руденко.
Студенти викладачів підтримують досить гаряче. Розпитуючи їх, розумієш, що не з примусу. Ситуації в усіх різні: хтось не зможе їздити на навчання до Бахмута, бо живе у селищі поруч із лінією фронту й не має на це грошей. Комусь доведеться змінити спеціальність, оскільки в Бахмуті такої немає.
Який аварійний стан?
«Я цілеспрямовано саме сюди вступала», – каже тореччанка Ярослава. «Який аварійний стан? У нас стеля не рушиться, тепло, є світло і вода. Все нормально», – каже студентка-вокалістка Катерина, коли я наводжу їй аргумент обласної влади, що навчальний заклад у поганому стані, і вкладатися у нього безперспективно. Її однокурсниця показує заклеєні тріщини на вікні, що виходить на Горлівку, звідки у передмістя Торецька прилітають снаряди.
«Ми, колектив, робили усе своїми руками, щоб привести будівлю до ладу: склили вікна після обстрілів – там, де зараз скрипка, було повністю вибите вітринне скло, а зараз там усе засклено», – розповідає викладач Олександр Руденко.
До війни здобувати музичну освіту в Торецьк їздили багато студентів з Горлівки та Єнакієвого. Російська агресія на Донбасі відрізала їм шлях сюди. Загалом, по український бік лінії розмежування залишилося три таких коледжі – у Бахмуті, Торецьку і Маріуполі, а на окупованій стороні – один, у Донецьку.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ – ТУТ
Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите
