Дмитро Євчин, Іван Єрмаков, Микита Ісайко, Наталія Неделько, Вікторія Веселова
Історія про «Корсунський погром» шостий рік лунає з екранів російського телебачення та вуст представників російської влади. Нею президент Росії Володимир Путін виправдовує військову операцію захоплення Криму у 2014 році. Відтоді ця історія обросла численними «подробицями» і міфами, за допомогою яких російська влада залякує мешканців Криму Україною і «кривавими бандерівцями», від яких Росія начебто і рятувала Крим у 2014-му. Журналісти телепроєкту Крим.Реалії побували у ключових місцях тих подій і віднайшли чимало фактів і свідоцтв, які спростовують російську версію того, що тоді відбулося.
Події лютого 2014 року під Корсунем-Шевченківським у Черкаській області лягли в основу одразу трьох російських пропагандистських фільмів. Згідно з версією кінофільму російського журналіста Андрія Кондрашова «Крым. Путь на Родину», який вийшов на екрани у 2015 році, начебто саме після інциденту у Черкаській області у лютому 2014-го у Кремлі вирішили окупувати Крим. «Коли ми побачили спалах крайнього націоналізму, стало зрозуміло, що для людей, які живуть саме в Криму, можуть настати дуже важкі часи. І тільки тоді, я хочу це підкреслити, виникла думка про те, що ми не можемо просто так покинути людей у біді», – говорить у фільмі президент Росії Володимир Путін. Згодом цю тезу повторили численні російські політики і чиновники, використовуючи його як ключове виправдання російської анексії Криму. Хоча цифри і факти прихильників російської версії «Корсунського погрому» не знаходять підтвердження, а його очевидці озвучують суперечливу інформацію.
Там, під Корсунем-Шевченківським, за версією авторів російського фільму, начебто загинули кримчани, і на цьому вони акцентують основну увагу. Автор фільму Андрій Кондрашов навіть називає «точну кількість» загиблих і зниклих без вісти. Посилаючись на «дані МВС України», він говорить, що «Корсунський погром» «забрав життя сімох людей, не менш ніж двадцять людей зникли безвісти».
Але детальне вивчення цієї історії спростовує ці цифри. Ми з’ясували, як усе було насправді. І покажемо всю історію – від сутичок протестувальників у Маріїнському парку у Києві і до повернення кримських «антимайданівців» додому, до Криму.
Пригоди кримських «антимайданівців» у Києві
У лютому 2014 року, у розпал Революції гідності, супротивники на той момент президента Віктора Януковича, який відмовився від курсу країни на євроінтеграцію, розміщувалися на майдані Незалежності у Києві.
Прибічники чинної тоді влади під охороною «Беркуту» перебували у Маріїнському парку, що біля будівлі Верховної Ради. Серед них і «антимайданівці», які приїхали з Криму.
Заступник сотника 14-ї сотні Майдану Іван Кішка розповідає: 18 лютого 2014 року люди з його сотні першими увійшли до Маріїнського парку. Хотіли контролювати периметр, але вступили у бій із «антимайданівцями» і не змогли закріпитися там.
«Це був справжній бій. Одному нашому хлопцю з сусідньої 15-ї сотні відірвало кисть руки тоді. Бо тоді кидали багато гранат – світлошумових і уламкових. Вони дуже близько підлітали, і якщо тобі влучає в руку, то ясно, що тобі відірве», – згадує він.
Потім вже бійці «Беркуту» витіснили 14-у сотню з Маріїнського парку. Там залишились поранені активісти, амуніція і щити сотні. За словами Івана Кішки, зі 120 людей, які входили до сотні, після цього у лавах залишилися 40.
У наступні два дні боїв у Маріїнському парку не було. А ось дата 20 лютого 2014 року стала однією з найтрагічніших в історії Революції гідності. Від куль снайперів у формі спецназу «Беркут» того дня загинули 48 протестувальників, які потім стали героями Небесної сотні.
І тоді ж, 20 лютого, кримським «антимайданівцям» наказали терміново покинути Маріїнський парк Києва, сідати до автобусів і повертатися додому, до Криму. Через шість років ми вирушили тим же автобусним маршрутом.
«Корсунський погром»: слідами російського міфу
Із Маріїнського парку того дня виїхали вісім автобусів. Два – з бійцями внутрішніх військ України з Дніпра. Ще шість – із кримськими «антимайданівцями».
Автобуси проїхали Підгірці, Обухів, Кагарлик і Миронівку Київської області. Біля Корсуня-Шевченківського Черкаської області колону зупинили активісти Майдану.
Це місце добре впізнається на архівних відео подій 2014 року. Вся автобусна колона простягнулася на декілька десятків метрів трасою.
Із учасниками подій під Корсунем-Шевченківським ми зустрілися у тому ж місці, де усе відбувалося у лютому шість років тому. Місцеві мешканці Сергій Ріпа та Олександр Самойленко перебували на місцевому блокпості 20 лютого 2014 року.
Вони розповідають, що тоді до візиту автобусної колони з Києва готувалися.
«Ми чекали на «Беркут». Дійшла до нас інформація, що сюдою буде їхати «Беркут» – кримський «Беркут», – каже Сергій Ріпа.
18 лютого 2014 року неподалік Маріїнського парку у Києві, де розміщувався кримський «Беркут», загинули 23 «майданівці». Того ж дня на вулиці Інститутській у Києві, де чергували бійці севастопольського «Беркуту», загинули п’ятеро «майданівців».
Активісти з Корсуня-Шевченківського розповідають: були впевнені, що через їхнє місто автобусами їдуть бійці кримського «Беркуту». За годину до появи «антимайданівської» автобусної колони у Корсуні-Шевченківському дізналися, що в одному з автобусів – заручник, якого дорогою захопили на блокпості у Миронівці.
Першими активісти зупинили й перевірили автобуси з бійцями внутрішніх військ України, які супроводжували колону.
«Вийшов майор один, прізвище не пам’ятаю. Показав сумку, в якій були затвори від зброї, і сказав, що зброя опечатана, лежить, ну, в рундуках автобуса. Відкрив, показав, їх вивели всіх. Вони щось намагалися трішки бодатися з хлопцями, але швидко заспокоїлися. Коли усе оглянули, їм дозволили поїхати далі», – згадує Сергій Ріпа.
Інші шість автобусів – із кримчанами – перевірку у Корсуні-Шевченківському не пройшли.
«Вони, коли під’їжджали, почали кидати з вікон світлошумові гранати», – переконують активісти.
Водіїв автобусів змусили показати вміст багажних відділень. Дещо з вилученого Сергій Ріпа зберіг. «Там були палки, леміш від плугу. Він за шість років корозією взявся, але тоді був заточений. І вага його не менш ніж три кілограми. Щити були 14-ї сотні. Відповідно, це ті щити, які були в боях на Майдані і були «віджаті» у хлопців», – стверджує він.
Цей щит ми показали Іванові Кішці – одному з керівників 14-ї сотні Майдану. Амуніція дійсно могла належати хлопцеві з його підрозділу, каже він.
Трощити автобуси біля Корсуня-Шевченківського почали після того, як активісти знайшли саморобні мачете, каски і трофейні щити «майданівців» 14-ї сотні Майдану.
«Так, били їх, били кийками. Автобус били, було таке, так. Це був саме пік цього – фізичної розправи – це коли побачили оці мачете, арматуру. Ну, всіляка така холодна зброя, яка саме може вбити», – розповідає очевидець подій Олександр Самойленко.
Кримські «антимайданівці» везли з собою і вогнепальну зброю, стверджує Сергій Ріпа. І це теж стало причиною того, що активісти почали трощити автобуси та бити вікна».
Чи були розстріли?
Головна героїня російського фільму «Корсунський погром» – Оксана Медієва з Сімферополя. У кіно вона розповідає все у подробицях. Хоча, як стверджують активісти Майдану, усіх трьох жінок з автобусів вони «евакуювали у першу чергу».
Олександр Самойленко згадав: «Ця жінка поскаржилася на серце, наскільки я пам’ятаю, ми їй викликали медичну допомогу. А других двох молодих, особисто я попросив хлопців, щоб вони взяли сумки і довели до блокпосту. Вони постійно перебували там».
Після повернення до Криму у сімферопольській лікарні Оксана Медієва говорила, що загиблих серед кримчан не було. А пізніше у російському кіно сказала, начебто на власні очі бачила вбивства: «Ось так витягнули з автобуса, вистрелили у лоб і одразу ось так у лісопосадку викинули».
Під присягою у Оболонському суді Києва у справі про держзраду президента-втікача Віктора Януковича Оксана Медієва про вбивства знову не сказала ані слова. Згадала тільки про постріли. «Вибіг чоловік, став стріляти у лобове скло. І наш водій Роман виставив руки, бо в нього він стріляв», – розповіла вона.
Показуємо активістові Сергію Ріпі епізод з російського фільму «Крым», схожий на описаний Оксаною Медієвою. На відео – чоловік стріляє у лобове скло автобуса.
Він спростовує можливість такого розвитку подій: «Ні, пострілів не було. Були в нас заготовлені, відверто вам скажу, «коктейлі Молотова». Це було. Ми готувалися до оборони, бо з досвідченими людьми важко вести переговори. Особливо які розстрілювали (людей на Майдані – ред.)».
Проте постріли були. І їх чутно на відео. Один із лідерів Майдану у Корсуні-Шевченківському Володимир Зуєнко, який теж перебував на блокпості того дня, постріли визнає, але стверджує, що стріляли тоді не в людей. «Ніяких закликів до того, щоб обстрілювати або вбивати, з нашого боку не було. Але один із активістів здійснив постріл у мотор автобуса, який розвертався для втечі на Київ. Автобус заглух. Ніяких поранень не було, жодного вбитого», – стверджує він.
Після подій 2014 року Володимир Зуєнко перебрався до США, працює далекобійником.
«Підтверджень не знайшли»
Про відсутність загиблих і зниклих безвісти від час тих подій повідомляла поліція Черкаської області. Згідно з офіційною інформацією відомства, слідчі проводили розшукові заходи у рамках кримінальних проваджень за двома статтями, але на даний момент вони закриті.
«Розслідувалося кримінальне провадження, яке було відкрите за частиною 2 статті 194 (умисне знищення майна) Кримінального кодексу України, так само за частиною 1 статті 294 (масові заворушення) Кримінального кодексу України. З урахуванням встановлених обставин і зібраних доказів слідчими 10 жовтня 2017 року кримінальне провадження було закрите», – повідомила виконувач обов’язків пресаташе головного управління Національної поліції у Черкаській області Наталія Ткачук.
На момент інциденту у Черкаській області головою Ради міністрів Криму був Анатолій Могильов. Він досі засуджує напад на автобуси з кримчанами у 2014 році. Але також визнає: тоді ніхто не загинув.
«Я сам бачив ці автобуси. Фотографії цих автобусів. Загиблих, слава Богу, немає!» – розповідав він раніше в інтерв’ю Крим.Реалії.
Він пообіцяв надати ці фотографії нашій редакції, але досі цього не зробив.
Підтверджень убивств немає – визнавав це по гарячих слідах і тодішній голова кримського парламенту Володимир Константинов.
«Сказали начальникові штабу партії (Партії регіонів – ред.), що було розстріляно у нього на очах сімох людей, трупи завантажили у сміттєвий контейнер і тут же вивезли. Ми підтверджень цьому не знайшли», – заявляв він у 2014 році.
«Ми тітушки, і нас покарали»
«Кримчан палили в автобусах живцем» – ще один разючий епізод російського кіно. Ось лише декілька цитат від «жертв»: «Вони спочатку його підпалили збоку, ми не могли вийти, у нас заклинило двері», «примушували їсти уламки розбитих вікон автобуса», «люди брали, незважаючи ні на що, їли, бо жити хотілося всім».
Два автобуси дійсно спалили, розповідають активісти з Корсуня-Шевченківського.
На одному написали фарбою: «Ми тітушки, і нас покарали». Активісти надали нам ці фотографії.
«Це неправда, що їх (кримських активістів «антимайдану» – ред.) спалювали живцем, абсолютно ні. Їх (автобуси – ред.) вже спалили, коли вони були з відчиненими багажниками, роззброєні і абсолютно порожні. Автобуси роззброїли, вивели усіх і вже тоді кинули у них коктейлі Молотова», – стверджує Олександр Самойленко.
Скло ж від розбитих автобусів, за його словами, «антимайданівців» примушували не їсти, а прибрати з траси.
Про це ж в суді у справі про держзраду Януковича говорив і Валерій Луговський – кримчанин, який у 2014 році перебував в одному з автобусів. «Примушували збирати скло від розбитих автобусів. Ми збирали, зносили у одну купу, можна сказати, було прибирання територій додаткове», – розповів він.
Про що мовчить російська пропаганда
Від села Миронівка до Корсуня-Шевченківського – майже 30 кілометрів. У російських пропагандистських фільмах про Миронівку – ані слова. Хоча саме там автобуси з кримськими «антимайданівцями» натрапили на перший блокпост активістів Майдану.
На ньому кримчани-«антимайданівці» декількох побили, а одного взяли у заручники, розповідають місцеві мешканці. Активісти у Корсуні-Шевченківському дізналися про це і почали шукати цього полоненого, зупинивши автобусну колону. Це чутно на єдиному відео, відзнятому на місці тих подій.
Володимир Зуєнко – один з тих, хто стверджує, що на власні очі бачив заручника. «Я бачив одного, коли виводили людей (з автобуса – ред.). Він закричав: «Мене не чіпайте, я з Миронівки», – згадує він.
Що саме сталося у Миронівці, достеменно не відомо і дотепер, майже через шість років. З’ясувати обставини ми намагалися у місцевій міськраді. Колишній міліціонер Віталій Савенко – мер Миронівки з 2010 року. Про цю історію знає.
«Наші хлопці з Миронівки, які супроводжували якраз цю групу. І начебто між ними сталася сутичка. І коли вони своїм бусом зажимали автобус (з кримськими «антимайданівцями» – ред.), пошкодили його. Тут одразу у Миронівці підняли галас, що «будемо бити тітушок». Ніхто тоді не постраждав. Єдине, що технічну допомогу надавали автобусу», – говорить він.
У Миронівці ми знайшли власника мікроавтобуса, який намагався завадити автобусній колоні кримчан у 2014 році. Він відмовився говорити на камеру і попросив не називати його імені. На умовах анонімності розповів, що сам у сутичці з «антимайданівцями» майже не постраждав. Але іншого мешканця Миронівки, за його словами, кримські «антимайданівці» поранили ножем, а ще одного взяли у заручники і погрожували, що «живим його вже не побачать». Звільнили його на блокпості під Корсунем-Шевченківським.
Ніхто з трьох постраждалих у Миронівці публічно говорити про події 20 лютого 2014 року не хоче. Але підтвердження історії ми знайшли у районній лікарні села Миронівка. Того дня у 2014 році за допомогою дійсно звертався хлопець, говорить заступниця головного лікаря. Записи про це збереглися у журналі.
«Госпіталізований у хірургічне відділення. Зі слів постраждалого, близько години тому отримав удар ножем в праву гомілку. Тобто лікар все детально описує і анамнез теж. Госпіталізований в хірургічне відділення, була різана рана», – розповіла вона.
Цей випадок підтвердили і у поліції Миронівки. Але кримінальне провадження правоохоронці не відкривали. Пояснюють, що постраждалий «від пояснень з приводу отримання тілесних ушкоджень відмовився та написав заяву, в якій зазначив, що жодного кримінального правопорушення щодо нього скоєно не було і претензій з даного приводу він ні до кого не має».
«Ви подумали, ми вас вбиватимемо, а ми вас врятували»
Історія кримчан у Черкаській області не закінчилася 20 лютого 2014 року. Впродовж доби активісті Майдану збирали «антимайданівців» по сусідніх селах. Ті розбіглися після того, як автобусну колону зупинили під Корсунем-Шевченківським.
«Ми на двох автобусах збирали їх дорогою, лісосмугами і звозили до залізничної станції. Одні поїхали вцілілими автобусами, а інші – близько 60 людей, з залізничної станції рушили у бік Криму», – розповідає Володимир Зуєнко.
Він стверджує, що власним коштом купував кримчанам квитки на потяг, перевозив автомобілями через блокпости. Мешканці Корсуня-Шевченківського, за його словами, годували кримських «антимайданівців» і купували їм харчі в дорогу.
«То все нісенітниця, що вони розповідають. Ми купили квитки за наш рахунок, і поїхали вони, минаючи тим самим інші блокпости, які були по дорозі», – стверджує Сергій Ріпа.
У відкритому доступі збереглося відео з подій у Корсуні-Шевченківському 21 лютого 2014 року. Тоді на залізничному вокзалі кримчан вишикували у шереги. За кадром – голос Володимира Зуєнка. «Ви подумали, що ми вас будемо вбивати, а ми вас врятували і відправляємо додому. На відміну від того, що ваші творили у Маріїнському парку. Вбивали наших», – звертається він до «антимайданівців».
Врешті їм передали прапор України і попросили виконати національний гімн. Кримчани заспівали.
А після повернення додому розповіли свою версію історії російським журналістам. На основі цих свідчень кремлівська пропаганда поширила фейк про так званий «Корсунський погром». Після чого нібито Володимир Путін і вирішив «рятувати» Крим і кримчан.
