(Рубрика «Точка зору»)
Путіну стає все важче грати роль мачо перед росіянами. Він старіє, і його заїжджені фокуси вже не знаходять колишнього загального захоплення та піднесених емоційних відгуків у народних масах. Хоча телевізор залишається ключовим елементом створення іміджу Путіна як всепереможного батька нації.
Але підлакований і підпудрений старіючий дядько з екрана телевізора не здатен компенсувати собою пусті полиці холодильників у квартирах пересічних росіян.
У Путіна відсутній зворотній зв'язок із народом, частина якого ще продовжує наївно вірити, що довічний президент Росії просто не знає, що відбувається за Садовим кільцем Москви.
Хоч поки що не можна говорити про швидке повторення подій на Болотній площі, але довго утримувати кришку в казані народного невдоволення путінськими методами «стабілізації» економіки і соціальної сфери навряд чи вдасться.
І тоді, протягом найближчих років, в Росії виникне революційна ситуація.
Путін блефує і піднімає ставки
Незважаючи на те, що стабілізаційні фонди Кремль майже вичерпав, Росія ще хоч якось тримається на плаву завдяки тому, що Європа продовжує закуповувати велику кількість російського газу і нафти.
При цьому Путін, блефуючи на міжнародній арені, постійно піднімає ставки.
Кремль витрачає останні кошти на хабарі і підкуп нестійких до «легких» грошей європейських політиків, котрі, надавши Путіну «індульгенцію на Україну», думають, що таким чином їхні країни уникнуть агресії з боку Росії.
У Москві нервують і намагаються відволікти увагу свого населення від катастрофічної ситуації, яка незворотно насувається, наближаючи крах російської економіки.
Для цього використовується агресія і загрозливі жести стосовно України і сусідніх держав, а також брязкання зброєю, щоб гранично підняти в Росії градус шовіністичних настроїв серед місцевої аудиторії.
Щоб вижити, Росія потребує кардинальних змін, але для Путіна головне – утримати свій режим. Що буде потім, його зовсім не хвилює.
Ведення Російською Федерацією неоголошених війн і абсурдні військові витрати лише погіршують становище.
Але підходить той час, коли путінська кліка вже не буде здатна репресивними методами стримувати ситуацію, яка незворотно насувається, як цунамі.
Без системних змін Росія приречена на розпад. Однак корінь проблеми в тому, що ті, хто останні два десятиліття сповідують путінізм, готові погубити Росію, але не здатні відмовитися від влади.
Путін дуже боїться повторення російського Майдану на Болотній площі, й цей страх проєктується на зовнішню і внутрішню політику його режиму.
Кремль входить в конфлікт із молодим поколінням
Велику небезпеку для путінської влади становить молодь. Сьогодні російському диктаторові Путіну 66 років, а його найближчому оточенні майже всім за 60.
І незважаючи на те, що кремлівські штатні пропагандисти намагаються зазомбувати молоде покоління ненавистю до Заходу, більша частина російської молоді прагне змін і не ведеться на кремлівську міфологію.
Промивання мізків путінським телевізором і кампанія залучення молоді на свій бік не принесли путінському режимові бажаного ефекту.
Хоча молоде покоління не бачило нічого, крім затяжного правління клептократичного режиму Путіна, проте поки що не відключений в Росії зовнішній інтернет дає можливість отримувати альтернативну правдиву інформацію.
Розуміючи, що молоде покоління росіян становить потенційну небезпеку, путінський старіючий режим стає все більш жорстоким і репресивним.
Тому не можна виключати, що конфлікт Путіна і його спільників із молодими росіянами буде все більше загострюватись і розширюватись.
Адже неможливо так довго видавати «чорне» за «біле», змушуючи при цьому ще й дякувати «лідеру нації» за зруйноване майбутнє тих, хто волів би жити в стабільній, неагресивній і добробутній країні.
Тим більше, що завдяки розгулу корупції та «сімейності» в правлячому класі російська молодь все менше має можливостей отримати достойну освіту і роботу.
Всі «хлібні» і «доходні» місця зайняли синки і дочки з різних кіл путінського оточення. А якщо не вони, то вже внуки тих, хто всі ці роки обслуговував захоплену «пітерськими» владу.
Це вони підтримують божевільні твердження, що «Путін правитиме вічно», що «Путін незамінний».
Абсурдність цієї ситуації психологічно тисне на молоде покоління значно більше, ніж на представників старших демографічних груп.
Бо, з одного боку, від нього чекають активної участі в підтримуванні економіки Російської Федерації на плаву, з іншого – наглухо зацементовані соціальні ліфти не дають молоді шансів на рівних умовах конкурувати з тими, чиї місця вже давно розписані на декілька десятиліть наперед.
І пробитися чужим крізь штучно створену «вічну мерзлоту» непотизму неможливо.
Російські регіони готові повстати
Економічний статус Росії продовжує знижуватись, а соціальне напруження неухильно зростає. Країною керує злочинний синдикат, що піклується тільки про власне збагачення. І вони готові на все: вбивства політичних опонентів, журналістів, опозиціонерів і правозахисників.
До окупації українського Криму і початку війни на Донбасі в 2014 році, в Росії ще був шанс уникнути національної катастрофи. Але Путін і його оточення свідомо перейшли межу допустимого.
За лаштунками сучасної Російської Федерації відбуваються процеси, які Кремлю не вдасться засекретити, видаючи їх за об’єктивний історичний розвиток.
Коли більша частина росіян ледь виживає, а процвітають лише наближені до путінського режиму, то відцентрові процеси в регіонах є неминучими.
Вони виходять за рамки економічного і соціального невдоволення, і набувають політичного забарвлення.
Політичний потік так швидко розмиває основи російської державності, що вже в найближчі роки ми можемо стати свідками перетворення імперської Росії на територіальну подобу Московського князівства.
Путін так захопився спробою знищення української державності, що йому ніколи звернути увагу на те, що багато регіонів прагнуть до набагато більшого, ніж просто розширення автономного статусу.
Так, в Республіці Саха (Якутії) дуже незадоволені тим, що, викачуючи з республіки природні багатства – алмази, золото, срібло, олово, вугілля, нафту, газ, деревину, – Москва місцевому населенню мало що залишає.
А прогнози щодо відділення Уральської та Далекосхідної республік, утворених при можливому розпаді Російської Федерації, здатні незабаром перерости в реальність.
Не говорячи вже про те, що ні Тува, ні Татарстан, ні Башкортостан, ні народи Кавказу не бачать своє майбутнє в тоталітарній Росії.
Поневолені Росією нації готові відкинути диктатуру Путіна і його корумпованих олігархів.
Путін є брехуном і злочинцем, який силою утримує Російську Федерацію в пастці далекого сталінського минулого.
Росія повинна скинути кайдани і ланцюги наслідків царизму, ленінізму, більшовизму, сталінізму і путінізму й спробувати стати нормальною державою, яка більше не буде сповідувати принципи Холодної війни, імперськості і реваншизму.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
